Популярні публікації

понеділок, 20 серпня 2018 р.


Мудрість
 я  мов  перли, позбираю …
Випуск ІІ

( Думки  вголос  від  Олесі  Піднебесної)


Афоризми - це свого роду духовна терапія. Часом вони допомагають людям не гірше ліків і психологічних консультацій.
А  ще кажуть, що афоризм - це роман одним рядком.
Звичайно, у кожної людини в різні періоди життя виникає потреба в осмисленні   подій, які відбуваються з нею.Ось  саме тоді  і приходить на допомогу мудрість людства, яка сконцентрована в афоризмах, яку ще з давнини дбайливо зберігали і передали з покоління в покоління, і яка легко запам'ятовується і згодом неодноразово відтворюється іншими людьми.
Як  на  мене, цінність  афоризму полягає   і в тому, що,  він не потребує пояснень -  інакше він  буде невдалим.

Для  Вас, шановні  читачі, життєві  мудрості  від
Олесі  Піднебесної ( літературний  псевдонім  Олесі Бендюк)
На  перший  погляд звичайна  жінка. Не  раз  бита  долею,  не  зігріта  досита  любов’ю  та  ласкою. А  скільки  у  ній  мудрості  і  сили,  яке  в  неї  величне  бажання  допомогти, підказати, застерегти  нас  від  помилок  в  житті.





Без  пам’яті  ти  є  ніким  у  світі,
  Не  знаєш  коренів – не  буде  віття
  Так, як  і  дерево, що  без  коріння,
     Загинувши, не  дасть  свого  насіння.

*****

                                                           Вік  живи – вік  навчайся,
                                                           Та  всього  ніколи  не  збагнеш.
                                                            За  своє  життя, як  не  старайся,
                                                             Бо  знання  не  мають  меж.

*****

   Лиш  мислення духовне  дає  ясність
                                                          І  бачення  безпристрасне  речей.
   Тоді  відкриє  мудрість  тобі  вчасно,
    Ретельно  сховане  від  погляду  очей.



 Лиш  одиницям  можна  довіряти,
  На  слово  покладаючись  цілком.
      Із  більшістю  зазнаєш  самі  втрати,
     Ошуканим  лишившись  простаком.

*****

Не  вір  очам, навіть  напевно,
                                                            Ділами  випробуй  хвалька.
 Не  все  так  просто, недаремно
                                                            Дається  в  світі  і  зника.

*****

Пізнаєш  сам  багато  всього,
                                                               Щоб досвід  розум  освітив.
        Тоді  й  збагнеш, чому  й  для  чого
                                                               Зерно  й  полову  розділив.


 Судити  не  спішимо  надто,
            Обставин  всіх  не  знаючи  сповна,
         Надійде  час, відкриється  багато.
      Приховане  у  кожному  здавна.

*****
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
      Диво  твориться  мізками
Та  умілими  руками.
                Переможеш  страх, непевність,
             Життя  стане, як  приємність.




 
  

пʼятниця, 3 серпня 2018 р.



Олеся  Піднебесна…
Ця захоплена поетичною творчістю жінка вже давно засвітилася на літературному обрії Володимиреччини. І треба сказати, слово для неї не  просто  засіб  для  спілкування, а й засіб передачі  відчуття, розуміння світу, зрештою – втечі від самотності у нинішньому на перший погляд райдужному, а насправді – прагматичному, навіть жорстокому  світі. 
 Її поезія нагадує прохолодну свіжість вранішнього серпанку, тихий шепіт трав. І проростає вона з  правди, і проливається у глибінь душі.
 Хтось  скаже, що ще не все у неї витончене, не настільки майстерне, як у визнаних майстрів слова. Але ніхто не заперечить, що поезія – це її душа, перелита у слово,  її  пісня,  її  плач  і  надривний  крик. Усе  це  відчуваєш,  читаючи і перечитуючи легкі, як подих вітру, її вірші. І хочеться разом із автором тужити, плакати  і  радіти, вишукувати  у собі і в оточенні все те, що  підносить і окриляє, тримає на бурхливих хвилях життя і не дає потонути  серед цих не завжди лагідних хвиль.
 Тож зазирнімо у поетичний світ Олесі Піднебесної. Вона так багато нам  скаже, і полонить наші душі, і поведе-понесе у широкий світ – і світлий та  чесний, і жорстокий та цинічний водночас.
Ходімо ж!..
                                   О. Городний









Українське  слово


Моя  ти  мово  солов’їна,
Розкішна, з вишуканим словом.
Серед  слов’янських – як  перлина,
В  смагардовій  оправі мова!

Дзвінка  і  ніжна  у звучанні;
В  ній  шепіт лісу, голос грому,
Пташиний спів у небі зрання
І стоголоса радість дому.

О, рідне  слово  українське,
Прекрасне  й  чисте, як  роса!
Мов  діамантові  краплинки
Вуста  осяють. Це – краса!



Знайти незвичайне
в звичайних речах

Знайти  незвичайне  в  звичайних  речах,
У  променях  сонця, що  нас  зігрівають,
У  тих  життєдайних  і  щедрих  дощах,
Що  рясно  із  неба  усе  поливають.

У  паростках  зерен – продовження, вічність,
У  днях  подарованих – диво  життя.
У  всьому поєднана  вища  кармічність,
Яка нас веде по землі в небуття.

Тому  наші  дії, бажання, думки
Вкарбовані  будуть  у  книгу  життя.
Відійдем  назавжди, минуться віки,
Та  власне  кільце  в ланцюгу ти протяг.

Осіння  акварель

Примарна  радість  бабиного  літа…
Забутий, втомлено  стоїть  рояль…
Тендітна  постать  пензликом  розмита,
Ген  журавлі  летять  і  кличуть  в даль.

Як  довго  сподівалась я  на  диво,
І  сонце  дарувало  ще  тепло.
Складеться  все і гарно, і щасливо,
Здавалось  серцю,  та – пройшло.

На  айстри чимось  схожі  хризантеми,
Як  і  на  справжні  літні  дні.
У звуках музики – прощальні  теми,
 А очі в дзеркалі сумні-сумні.

Боротьба

Життя  минає  в  самоті,
Що  ж  тут  поробиш? Так  бува.
Скінчився  день  і  відлетів,
Зів'яла  скошена  трава.

Скуштуєш  болю  гіркоти,
Щоб  зрозуміти,  що  й  по  чім.
Так  склалося. Не  обійти
Того, що  суджено  у  нім.

Бажання  наші  не  завжди
Здійснитись можуть, як  гадав.
У збанок  чистої  води
Для себе хто б не набирав?

Боротись треба до кінця.
З  невдачами йде порожнеча.
Та  втома обняла борця,
Все  більше  нагинає  плечі.

Поетичний  дар

Чим є великий поетичний дар?
Окрилення дає чи  він – тягар?
В житті нелегкому людини –
Віддушина в важкі години,
Глибоких роздумів, страждань,
Мрій і на краще сподівань,
Чистого  серця  поривань?

Від Бога відповіді нам –
Вища  гармонія  словам.
Дорога в вірі і любові,
Життя, збудоване у Слові.
За все колись нас запитають,
 Найбільше – тих, що більше знають.

Для  найменших

Ранок

Мандрує  місяць-молодик
По небі темному до ранку.
Проснулось сонце – і він зник,
І дітям час вже до сніданку.

Горнятко тепле молока,
Із медом булочка м’яка,
Ще – яблуко смачне, рум’яне;
Тоді і гратись сили стане.

Про  зайчика

По  холодному  сніжку
Скаче  зайчик  в  кожушку.
Кожушок зимовий, білий,
Щоб  не  бачили  злі  сили.
Лиш  слідочки  залишились,
Де  кущі  ягі́д  схилились.




На перший погляд – звичайна жінка. Не раз бита долею, не  зігріта досита любов’ю та ласкою. А скільки у ній мудрості і сили! Яке у неї величне бажання допомогти, підказати, застерегти від помилок у житті!
 Ось кілька крапельок життєві мудрості від Олесі Піднебесної.


***

Чекаєш ти від долі подарунків
І свят щоденних у своїм  житті?
Дивись, щоб не ховатись за лаштунки
І сліз не лить в скорботній самоті.

***

Усім нам у житті чогось бракує,
І це велика безконечна метушня:
Хтось їсть ріденький супчик і жалкує,
А в то́го діаманти – дріботня.

***

Яким мірилом міряєш людей,
Тим і тебе оцінять інші.
Зведеш усе до статків і грошей,
То й сам не вартуватимеш ти більше.






середа, 29 листопада 2017 р.


Книжкове  намисто  2017
Книжкове  намисто 2017

Ось  і  добігає  кінця  2017 …  Для  когось  він   приніс  удачу  та  цілий  букет  приємних  спогадів, для  когось  був  роком  розчарувань  та  несподіванок. До  наших  літераторів  цей  рік    був  прихильний.  Книжкова  полиця  краєзнавчих  видань  поповнилась  цікавими  книгами. Це  поезія  Наталії  Войтович  та    книга  віршів, скоромовок, загадок Олексія  Городного, гумор  Федора  Тарасюка,  та  книга  цікавих  придибенцій  дядька  Марка  Анатолія  Хуткого і  роман – хроніка  Михайла  Кобилянського.
  Зупинимось  на  книзі  Олексія  Городного « Я  по  сходинках  іду». Книга  видана  в  видавництві  « Волинські  обереги»  відповідно  до  Програми   підтримки  книговидання, сприяння  книго розповсюдженню  та  популяризації  історичних  досліджень  у  Рівненській  області  на  2015 – 2017  роки, затвердженої  рішенням  обласної  ради.
    Книга  адресована  малечі  - дошкільникам  та  дітям  молодшого  шкільного  віку. Хоч  її  широко  можуть  використовувати  батьки, вихователі  , вчителі. Гарно  ілюстрована, з барвистою обкладинкою,  вона  з  першого  погляду  притягує  до  себе. Має книга  чимало  розділів.
 Давайте  поринемо у  самий  улюблений  світ  майже  всіх  малюків – світ  вихваляння

В  зоопарку
У  зоопару – просто ах! –
Мені  вклонився  сам  жираф!
Й  медвідь  підходив  без  упину,
Щоб  я  йому  погладив  спину.
На  диво  збігся  всенький  люд:
Мене  катав  горбань- верблюд!
І  лев, хоя  вдачу  мав  злостиву,
Дозволив  взятися  за  гриву!

Грибки

І  тут  грибок,  і  там  грибок,
І  кожний  скупаний  росою.
Я  їх  збирав  у  козубок,
Ні, не  збирав- косив  косою !

А  дома  зирк  у  козубок –
І  аж  струснув  русявим  чубом:
Та  де  ж  він, де  він,той  грибок,
Що  я  знайшов  його  під  дубом.




 Помічник

Полінце – раз, полінце – два…
Це  я  труджусь  у  днину  літню,
І  без  хвальби  скажу  всім  вам:
Я  сам  заповнив  всю  дровітню!
Це  діло  звичне  і  просте,
Я  так, повірте, розходився,
Я  не  скажу  вам  лиш  про  те,
Що…сон мені  такий  приснився!

Везунчик

Правічним лісом  я  ішов,
Красу  я  бачив  там  казкову.
А  ще  в  тім  лісі  я  знайшов

На  щастя  золоту  підкову.

Я  дома  нею  підкував…
Блоху!  Ви  чуєте, як  цока?
Я  їй  сідельце  змайстрував!
А  їхати – зовсім  не  морока!



Ось,  якось  так,  як  пише  сам  Олексій  Остапович:
Слово
  тулиться
     до  слова.
З  слова –
       мова
           і  розмова…

Тож  придбайте  цю  чудову  книжечку  і  пориньте  у  чудовий  світ  СЛОВА!!!!

А  Олексія  Остаповича  ми  вітаємо  із  новою  книгою  та  зичимо  міцного  здоров’я  та  творчого  натхнення
Чекаємо  нову  книгу!!!!




понеділок, 11 вересня 2017 р.

На  книжкову  полицю

                                                                                                            Мій  рідний  край, моя  земля.
                                                                                           Замріяне  Полісся.
                                                                                                            Ну  як  би  жив  без  тебе  я?
                                                                                                    Навік  з  тобою  зрісся!
  Петро  Асауленко








Ця  книга   зайняла  особливе  місце  на  книжковій  полиці .Що  ж  це  за  книга? Чим  же   особлива  вона?
  Це  поліський  літературно – краєзнавчий  квартальник  « Бурштиновий  край»  в  якому  ви  знайдете   прозові та  поетичні  твори, короткі  відомості  про  авторів -   представників  із  поліських  районів.    Виданий  в 2013  році  в  м. Дубровиця. Засновником  є Дубровицьке  районне   літературно – мистецьке  об’єднання  « Журавлина». В  редколегію   квартальника   від  Володимиреччини    входить   Городний  Олексій, журналіст  газети  " Володимирецький  вісник",який  і  подарував  це  цікаве  видання   нашим   користувачам. а  до  цього  часу  квартальник  знаходився  в  архіві  редакції
 Я  пропоную  вам  дещо  із  квартальника...


Дорогу  топчем  в  сонячний  Едем.
Встаєм, спіткнувшись, й  знов  уперто  йдем.
Й  себе  питаєм: « Як  його  знайти?
Як  не  заблудившись, в  сад  отой  пройти?
Він, може в злоті, славний  наш  Едем!...»
Хапаєм, множим, горнемо  й  гребем…
В  кишені, в поли… Й  вибившись  із  сил,
Лишаєм  скарб  свій… на краю  могил!..
За  що ж похвалять  дочки  і  сини?
За  те, що  в  хащах  бродять  і  вони?..
Ніщо  скарби, і  злото  й  фетиші!
Скарб  найдорожчий – золото  душі!
  Так, це  вірш  « Едем» Олексія  Городного. Вірш  про  нас….Вірш, який показує  нас  такими, які  ми є. Ми  не  завжди, на  жаль,  радіємо  коли  відчуваємо   душу людську, чисту, ніжну, вразливу.
Чиста – зкаламутим !..  Ніжна – також  не  пожаліємо!..  Вразлива – б’ємо    сильніше!...
 Ось  така  вона – поезія…
 Одним  рядком…  А  просто  в  дущу!!!  Так, це  вона…  Катерина  Діжурко.
           Якось  у чистому  полі
           Зустрілася  жінці Доля.
-          Хочеш, бери  для  себе
Вроду , багатство – що  треба.
Все  при  нагоді  здасться…
-          А  можна  вибрати  щастя?
-          Ніжно  взяла правицею:
- Не  дай  боже, бути  вдовицею!
Шматок  чоловіку  вломила.
По  щастячку  дітям  вділила.
Мачину  дала  сусідам
( Хай  їх  обминають  біди).
Частинка  родині  дісталась,
 Всім  іншим  дещиця  зосталась.
Глядь  в  руку – рука  порожня.
А  вдруге  просити  не  можна.
І  мовила  жінка  без  болю:
- Що  ж  вдієш? Така  моя  доля…
Всім  щастя  роздарувала –
Щаслива  й  від  того  стала.
А  ми  вміємо  ось  так  дарувати  щастя  іншим?.. Чи  вміємо  любити …  Берегти  і  примножувати.
Ти  засни  і  згадай
Про  Поліський  свій  край,
Рушники  в  материнських  руках –
Твоя  доля  на  тих  рушниках.
 Це  рядки  із  вірша  Сергія  Скібчика, який  сьогодні - глолвний  редактор  газети  " Володимирецький  вісник" 
Бережімо  свій  край, як  отой  мамин  рушник  і  передаваймо  в  спадщину  своїм  дітям. Це самий  найдорожчий  скарб…
Ось  і  перелистали  ми  листочків  кілька… Яка  велика  сила – слово!














середа, 22 березня 2017 р.

З  серії  « Улюблена  книга»


    Ця  незвичайно  цікава, захоплююча  книга  про  відомого  і  улюбленого  читачами    поета – модерніста,  видавця  Івана  Малковича  потрапила  до  бібліотеки  як  дарунок   відомої  співачки  Оксани  Білозір, яка  приїздила    вітати  найстаріший  заклад  містечка – дитячий  садочок  « Малятко»  із  золотою  датою -  його   50 – ти  річчям. Адже  це  її  перший  заклад, в  якому  вона  вчилась  дружити, співчувати, підтримувати, тобто, жити  коли  проживала  з  батьками  у  мальовничому  містечку  Володимирці.
Автор  цього  науково – популярного  видання Ростислав  Семків. В  книзі в  досить  доступній, цікавій  читачу    формі  розповідається  про  Малковича – поета  та  видавця. Вміщено  невелику  добірку  його  творів з  аналізом  його  стилістики  писання.
  Маленькі  читачі, ( і не  лише  вони), давно  вже   поселили  у  своїх  потаємних  закутках душі  оці  такі  його  проникливі  вірші  і   ще   безмежну   вдячність  за  оте  величезне  вміння  видавати  книги…
  Так , що тут  відразу  і  не  скажеш, чи  книга  знайшла  свого  читача, чи  читач  знайшов  свою  книгу. ..
І  ось,  нарешті, цього річ   у номінації «Література, публіцистика, журналістика» - Іван Малкович (книга поезій «Подорожник з новими віршами»)  отримує  найпрестижнішу  премію  ім.. Т. Г. Шевченка!!
Ми  разом  із  нашими  читачами  щиро  вітаємо  Івана  Малковича  і  зичимо  йому  великого  натхнення, багато  років  творчої  наснаги та  довголіття. А  ще  з нетерпінням  чекаємо  нових  книг!!!

            Сторінками   книги

НАПУЧУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

Хай  це,  можливо,  і  не  найсуттєвіше, 
але  ти,  дитино, 
покликана  захищати  своїми  долоньками 
крихітну  свічечку  букви  "ї", 
а  також, 
витягнувшись  на  пальчиках, 
оберігати  місячний  серпик 
букви  "є", 
що  зрізаний  з  неба 
разом  із  ниточкою. 

Бо  кажуть,  дитино, 
що  мова  наша  -  солов'їна. 
Бо  кажуть,  дитино, 
що  мова  наша  -  солов'їна. 

Правильно  кажуть. 
Але  затям  собі, 
що  колись 
можуть  настати  і  такі  часи, 
коли  нашої  мови 
не  буде  пам'ятати 
навіть  найменший  соловейко.
...найменший  соловейко.


Тому  не  можна  покладатися 
тільки  на  солов'їв,  дитино. 
Тому  не  можна  покладатися 
тільки  на  солов'їв,  дитино. 

...Тому  не  можна  покладатися 
тільки      на  солов'їв,  дитино.



  
СИНОВІ

Давно  залишив  я  удома 
те  дерево,  з-за  котрого  мені 
сходило  сонце.  Може,  ти  захочеш 
поїхати  туди.  З  кімнатки  у  вікні 
його  там  добре  видно.  Може,  схочеш 
прийти  до  нього,  як  перейде  втома. 
Ні,  сонця  там  нема.  Довкола  —  деревії; 
а  в  дереві  тім  тихім  —  плюскотять, 
переливаються,  говорять  мудрі  змії; 
в  якій  гілляці?  —  хай  оповістять, 
де  білу  гадину  знайти?  —  бо  скільки  ж  в  цьому  світі 
нам  в  радісній  ганьбі  ще  можна  животіти...  

Із  янголом  на  плечі


Краєм  світу,  уночі, 
При  Господній  при  свічі 
Хтось  бреде  собі  самотньо 
Із  янголом  на  плечі. 

Йде  в  ніде,  в  невороття, 
Йде  лелійно,  як  дитя, 
І  жене  його  у  спину 
Сірий  маятник  життя,  – 

Щоб  не  вештав  уночі 
При  Господній  при  свічі, 
Щоб  по  світі  не  тинявся 
Із  янголом  на  плечі. 

Віє  вітер  вировий, 
Виє  Ірод  моровий, 
Маятник  все  дужче  буха, 
Стогне  янгол  ледь  живий... 

А  він  йде  і  йде,  хоча 
Вже  й  не  дихає  свіча, 
Лиш  вуста  дрижать  гарячі: 
"Янголе,  не  впадь  з  плеча."