Популярні публікації

середа, 29 листопада 2017 р.


Книжкове  намисто  2017
Книжкове  намисто 2017

Ось  і  добігає  кінця  2017 …  Для  когось  він   приніс  удачу  та  цілий  букет  приємних  спогадів, для  когось  був  роком  розчарувань  та  несподіванок. До  наших  літераторів  цей  рік    був  прихильний.  Книжкова  полиця  краєзнавчих  видань  поповнилась  цікавими  книгами. Це  поезія  Наталії  Войтович  та    книга  віршів, скоромовок, загадок Олексія  Городного, гумор  Федора  Тарасюка,  та  книга  цікавих  придибенцій  дядька  Марка  Анатолія  Хуткого і  роман – хроніка  Михайла  Кобилянського.
  Зупинимось  на  книзі  Олексія  Городного « Я  по  сходинках  іду». Книга  видана  в  видавництві  « Волинські  обереги»  відповідно  до  Програми   підтримки  книговидання, сприяння  книго розповсюдженню  та  популяризації  історичних  досліджень  у  Рівненській  області  на  2015 – 2017  роки, затвердженої  рішенням  обласної  ради.
    Книга  адресована  малечі  - дошкільникам  та  дітям  молодшого  шкільного  віку. Хоч  її  широко  можуть  використовувати  батьки, вихователі  , вчителі. Гарно  ілюстрована, з барвистою обкладинкою,  вона  з  першого  погляду  притягує  до  себе. Має книга  чимало  розділів.
 Давайте  поринемо у  самий  улюблений  світ  майже  всіх  малюків – світ  вихваляння

В  зоопарку
У  зоопару – просто ах! –
Мені  вклонився  сам  жираф!
Й  медвідь  підходив  без  упину,
Щоб  я  йому  погладив  спину.
На  диво  збігся  всенький  люд:
Мене  катав  горбань- верблюд!
І  лев, хоя  вдачу  мав  злостиву,
Дозволив  взятися  за  гриву!

Грибки

І  тут  грибок,  і  там  грибок,
І  кожний  скупаний  росою.
Я  їх  збирав  у  козубок,
Ні, не  збирав- косив  косою !

А  дома  зирк  у  козубок –
І  аж  струснув  русявим  чубом:
Та  де  ж  він, де  він,той  грибок,
Що  я  знайшов  його  під  дубом.




 Помічник

Полінце – раз, полінце – два…
Це  я  труджусь  у  днину  літню,
І  без  хвальби  скажу  всім  вам:
Я  сам  заповнив  всю  дровітню!
Це  діло  звичне  і  просте,
Я  так, повірте, розходився,
Я  не  скажу  вам  лиш  про  те,
Що…сон мені  такий  приснився!

Везунчик

Правічним лісом  я  ішов,
Красу  я  бачив  там  казкову.
А  ще  в  тім  лісі  я  знайшов

На  щастя  золоту  підкову.

Я  дома  нею  підкував…
Блоху!  Ви  чуєте, як  цока?
Я  їй  сідельце  змайстрував!
А  їхати – зовсім  не  морока!



Ось,  якось  так,  як  пише  сам  Олексій  Остапович:
Слово
  тулиться
     до  слова.
З  слова –
       мова
           і  розмова…

Тож  придбайте  цю  чудову  книжечку  і  пориньте  у  чудовий  світ  СЛОВА!!!!

А  Олексія  Остаповича  ми  вітаємо  із  новою  книгою  та  зичимо  міцного  здоров’я  та  творчого  натхнення
Чекаємо  нову  книгу!!!!




понеділок, 11 вересня 2017 р.

На  книжкову  полицю

                                                                                                            Мій  рідний  край, моя  земля.
                                                                                           Замріяне  Полісся.
                                                                                                            Ну  як  би  жив  без  тебе  я?
                                                                                                    Навік  з  тобою  зрісся!
  Петро  Асауленко








Ця  книга   зайняла  особливе  місце  на  книжковій  полиці .Що  ж  це  за  книга? Чим  же   особлива  вона?
  Це  поліський  літературно – краєзнавчий  квартальник  « Бурштиновий  край»  в  якому  ви  знайдете   прозові та  поетичні  твори, короткі  відомості  про  авторів -   представників  із  поліських  районів.    Виданий  в 2013  році  в  м. Дубровиця. Засновником  є Дубровицьке  районне   літературно – мистецьке  об’єднання  « Журавлина». В  редколегію   квартальника   від  Володимиреччини    входить   Городний  Олексій, журналіст  газети  " Володимирецький  вісник",який  і  подарував  це  цікаве  видання   нашим   користувачам. а  до  цього  часу  квартальник  знаходився  в  архіві  редакції
 Я  пропоную  вам  дещо  із  квартальника...


Дорогу  топчем  в  сонячний  Едем.
Встаєм, спіткнувшись, й  знов  уперто  йдем.
Й  себе  питаєм: « Як  його  знайти?
Як  не  заблудившись, в  сад  отой  пройти?
Він, може в злоті, славний  наш  Едем!...»
Хапаєм, множим, горнемо  й  гребем…
В  кишені, в поли… Й  вибившись  із  сил,
Лишаєм  скарб  свій… на краю  могил!..
За  що ж похвалять  дочки  і  сини?
За  те, що  в  хащах  бродять  і  вони?..
Ніщо  скарби, і  злото  й  фетиші!
Скарб  найдорожчий – золото  душі!
  Так, це  вірш  « Едем» Олексія  Городного. Вірш  про  нас….Вірш, який показує  нас  такими, які  ми є. Ми  не  завжди, на  жаль,  радіємо  коли  відчуваємо   душу людську, чисту, ніжну, вразливу.
Чиста – зкаламутим !..  Ніжна – також  не  пожаліємо!..  Вразлива – б’ємо    сильніше!...
 Ось  така  вона – поезія…
 Одним  рядком…  А  просто  в  дущу!!!  Так, це  вона…  Катерина  Діжурко.
           Якось  у чистому  полі
           Зустрілася  жінці Доля.
-          Хочеш, бери  для  себе
Вроду , багатство – що  треба.
Все  при  нагоді  здасться…
-          А  можна  вибрати  щастя?
-          Ніжно  взяла правицею:
- Не  дай  боже, бути  вдовицею!
Шматок  чоловіку  вломила.
По  щастячку  дітям  вділила.
Мачину  дала  сусідам
( Хай  їх  обминають  біди).
Частинка  родині  дісталась,
 Всім  іншим  дещиця  зосталась.
Глядь  в  руку – рука  порожня.
А  вдруге  просити  не  можна.
І  мовила  жінка  без  болю:
- Що  ж  вдієш? Така  моя  доля…
Всім  щастя  роздарувала –
Щаслива  й  від  того  стала.
А  ми  вміємо  ось  так  дарувати  щастя  іншим?.. Чи  вміємо  любити …  Берегти  і  примножувати.
Ти  засни  і  згадай
Про  Поліський  свій  край,
Рушники  в  материнських  руках –
Твоя  доля  на  тих  рушниках.
 Це  рядки  із  вірша  Сергія  Скібчика, який  сьогодні - глолвний  редактор  газети  " Володимирецький  вісник" 
Бережімо  свій  край, як  отой  мамин  рушник  і  передаваймо  в  спадщину  своїм  дітям. Це самий  найдорожчий  скарб…
Ось  і  перелистали  ми  листочків  кілька… Яка  велика  сила – слово!














середа, 22 березня 2017 р.

З  серії  « Улюблена  книга»


    Ця  незвичайно  цікава, захоплююча  книга  про  відомого  і  улюбленого  читачами    поета – модерніста,  видавця  Івана  Малковича  потрапила  до  бібліотеки  як  дарунок   відомої  співачки  Оксани  Білозір, яка  приїздила    вітати  найстаріший  заклад  містечка – дитячий  садочок  « Малятко»  із  золотою  датою -  його   50 – ти  річчям. Адже  це  її  перший  заклад, в  якому  вона  вчилась  дружити, співчувати, підтримувати, тобто, жити  коли  проживала  з  батьками  у  мальовничому  містечку  Володимирці.
Автор  цього  науково – популярного  видання Ростислав  Семків. В  книзі в  досить  доступній, цікавій  читачу    формі  розповідається  про  Малковича – поета  та  видавця. Вміщено  невелику  добірку  його  творів з  аналізом  його  стилістики  писання.
  Маленькі  читачі, ( і не  лише  вони), давно  вже   поселили  у  своїх  потаємних  закутках душі  оці  такі  його  проникливі  вірші  і   ще   безмежну   вдячність  за  оте  величезне  вміння  видавати  книги…
  Так , що тут  відразу  і  не  скажеш, чи  книга  знайшла  свого  читача, чи  читач  знайшов  свою  книгу. ..
І  ось,  нарешті, цього річ   у номінації «Література, публіцистика, журналістика» - Іван Малкович (книга поезій «Подорожник з новими віршами»)  отримує  найпрестижнішу  премію  ім.. Т. Г. Шевченка!!
Ми  разом  із  нашими  читачами  щиро  вітаємо  Івана  Малковича  і  зичимо  йому  великого  натхнення, багато  років  творчої  наснаги та  довголіття. А  ще  з нетерпінням  чекаємо  нових  книг!!!

            Сторінками   книги

НАПУЧУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

Хай  це,  можливо,  і  не  найсуттєвіше, 
але  ти,  дитино, 
покликана  захищати  своїми  долоньками 
крихітну  свічечку  букви  "ї", 
а  також, 
витягнувшись  на  пальчиках, 
оберігати  місячний  серпик 
букви  "є", 
що  зрізаний  з  неба 
разом  із  ниточкою. 

Бо  кажуть,  дитино, 
що  мова  наша  -  солов'їна. 
Бо  кажуть,  дитино, 
що  мова  наша  -  солов'їна. 

Правильно  кажуть. 
Але  затям  собі, 
що  колись 
можуть  настати  і  такі  часи, 
коли  нашої  мови 
не  буде  пам'ятати 
навіть  найменший  соловейко.
...найменший  соловейко.


Тому  не  можна  покладатися 
тільки  на  солов'їв,  дитино. 
Тому  не  можна  покладатися 
тільки  на  солов'їв,  дитино. 

...Тому  не  можна  покладатися 
тільки      на  солов'їв,  дитино.



  
СИНОВІ

Давно  залишив  я  удома 
те  дерево,  з-за  котрого  мені 
сходило  сонце.  Може,  ти  захочеш 
поїхати  туди.  З  кімнатки  у  вікні 
його  там  добре  видно.  Може,  схочеш 
прийти  до  нього,  як  перейде  втома. 
Ні,  сонця  там  нема.  Довкола  —  деревії; 
а  в  дереві  тім  тихім  —  плюскотять, 
переливаються,  говорять  мудрі  змії; 
в  якій  гілляці?  —  хай  оповістять, 
де  білу  гадину  знайти?  —  бо  скільки  ж  в  цьому  світі 
нам  в  радісній  ганьбі  ще  можна  животіти...  

Із  янголом  на  плечі


Краєм  світу,  уночі, 
При  Господній  при  свічі 
Хтось  бреде  собі  самотньо 
Із  янголом  на  плечі. 

Йде  в  ніде,  в  невороття, 
Йде  лелійно,  як  дитя, 
І  жене  його  у  спину 
Сірий  маятник  життя,  – 

Щоб  не  вештав  уночі 
При  Господній  при  свічі, 
Щоб  по  світі  не  тинявся 
Із  янголом  на  плечі. 

Віє  вітер  вировий, 
Виє  Ірод  моровий, 
Маятник  все  дужче  буха, 
Стогне  янгол  ледь  живий... 

А  він  йде  і  йде,  хоча 
Вже  й  не  дихає  свіча, 
Лиш  вуста  дрижать  гарячі: 
"Янголе,  не  впадь  з  плеча."     





Зустріч  для  Вас!!!  

Знайомтесь – наша  іменинниця. З  Днем  народження,  тебе, наша  довгоочікувана!!!!!!
Cвіт  дитячої  книги (поезії )поповнився новою   такою  довгоочікуваною    книгою – поетичною збіркою   для  дітей  Олексія  Городного  «Білолиці  дві  сестриці».  
Розрахована  книжечка  на  дошкільнят  та  дітей  молодшого  шкільного  віку. В  книзі – вірші - загадки. Ілюстрована  книга  так,  що  діти  самі  можуть  проявити  фантазію  і  розмалювати  її. Видана  книга  за  сприяння  Віктора  Ничипоровича  М’ялика  в  видавництві  « Волинські  обереги» -  м. Рівне.

 Я  думаю, що  сьогоднішня  зустріч  буде  для  вас  цікавою  та  незабутньою. Я  не  буду  багато  писати  про  Олексія  Остаповича,     це  не  лише  обдарована  людина,  це  людина  стимулятор,  яка  любить  життя,  цінує  його  і  вміє  цю  любов  передати  іншим,  вміло  засіваючи  дитячі  душі  зерном  добра, любові  та  щирості.   Автор вміло  вбачає все, що діється навкруги… Він не тільки розповідає цікаві історії, а ще й вчить аналізувати деякі вчинки своїх маленьких героїв

                                                     Сторінками  книги















Ось  і  познайомились ми  з  новою  книжкою, цікавою,веселою, доброю книжечкою  та  її  творцем. Тож  нехай  щасливою  буде  ваша  доля, шановний  Олексію  Остаповичу , хай  вам  пишеться  і  видається  а  ми  з  радістю  будемо  чекати  на  наступну  вашу  книгу.







четвер, 19 січня 2017 р.










Весела, чарівна, дружелюбна, комунікабельна …  Це  наша  Катя! Вона  не  лише  має  чарівний  голос,  а  й пробує  себе  в  поезії.  Сьогодні  для  вас  я  відкриваю  декілька  сторінок  із її  поетичного  зошита. Не  будьте  надто  суворими  читачами, адже  вона  ще  така  юна….    Учениця …  Лишень  16  років….

                  Знайомтесь:

                        Катя  Петрина



 
Соловей
 маленький,
 так високо
літає,
і пісеньку свою
він голосно
співає.
Цю пісеньку
видзвоннють
 дзвіночки ,
 підспівують
 дубочки.
Ця пісенька
про сонце
ясне,
ця пісенька
про день
прекрасний.
Усі радіють!
Так весело
і гамірно
 навкруг.
А я собі тихенько
мрію
 під пісню цю,
Сховавшись від усіх
 на луг.

 *********

 
Стоїть красуня
зеленава
ошатна і так гарно
 вбрана.
Красиві іграшки
висять.
З прозорих кульок.
Різні барви
миготять.
А кольорові світлячки,
яскраво світять
мов свічки.
Стоїть під нею
Дід Мороз.
А поруч і Снігурочка.
Така красива
 й чепурна.
Справжня красунечка.
Стоять собі
тихенько,
під ялинкою
маленькі.
 
 
Літні канікули
 
Останній дзвоник пролунав,
Веселі ігри нагадав.
Біжімо друзі у зелений гай,
пограєм у “Наздоганяй”.
Ходімо ж друзі у садок,
поласуєм смачних грушок.
Ходімо друзі ми на річку,
та покупаємось в водичці.
Провідаю я ще бабусю,
мою старенькую Марусю.
Давненько я не бачила село,
давненько вже мене там не було.
Ось вже канікули кінчаються.
І вже уроки починаються.
Вже перший дзвоник пролунав.
Усі знання нам нагадав.
Наступного літа чекатимемо.
І знов усі весело гратимемо.
 
 
Книга
 
Стоїть книжка
на полиці,
Дехто думає:
”Дурниці”!
Навіщо мені книжка?!
Піду пограю в “Коти — мишки”.
Книги — книги,
то нудота.
Щось читати
 неохота.
Навіщо вони
взагалі?
Не цікаві та нудні.
Та придивись
 гарненько.
Читати —
навіть цікавенько.
Тут стільки пригод різних:
принцеса — красуня
і чаклун грізний.
Країна нам досі
 невідана.
Таке все чудне
й незвідане.
А скільки мудрого
 в ній
з неї черпаю в розум
я  свій.
Тож не забувай про книгу.
Друже.
Читай, люби і цінуй її
дуже.