Популярні публікації

четвер, 11 серпня 2016 р.





            Цікаве  знайомство…






                                 Килюх Дмитрій


Килюх Дмитрій Васильович народився 17 листопада 2002 року в с. Стара Рафалівка. Учень 8 класу Старорафалівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Відмінно навчається в школі, переможець багатьох олімпіад. Дуже багато читає книжок, енциклопедій, любить писати вірші.
   Дмитро  є  переможцем  районного  та  обласного  туру  загальнонаціонального   конкурсу  дитячих  творчих  робіт "Мрії про Україну: Дитячий погляд.»  Конкурс  було  оголошено Національною  бібліотекою України для дітей спільно з Фондом Миколи Томенка «Рідна країна  з  нагоди   25 – річчя Незалежності  України»
  Поезія  Дмитра пронизана  великою  любов’ю  до  рідного  краю. Біль  і  тривога, любов  і  гордість  за  свою  неньку  Україну переплітаються  в   віршах .







Стара Рафалівка    

    Мальовниче село над Стиром
Стоїть у весняному цвіті,
Назване в честь пана Рафаїла
Воно найкраще на світі.
Усі, хто тут має сивину,
Знають, що у давнину
Стара Рафалівка – містечком було.
Хоча і зараз це село…
Правив ним мудрий пан Рафаїл.
Розумний він був, як Галицький Даниїл.
Усе до дрібнички в містечку збудував,
Ні про що, ніколи, він не забував.
Були церкви, майстерні, магазини були
Ниви, лани, луки й сади.
Жителі там міщанами звались.
В кожного худоба й господарство велись.
Рафалівка тоді росла,
Зростала,
Нічого не нуждалася,
Не бідувала.
Багато євреїв тоді там жило,
Багато поляків в містечку було.
Жили всі щасливо,
Добре поживали.
Це наче в казці диво.
Усі добра багато мали,
Мирно всі жили,
Не воювали.
Зі своїм тільки були                                                                                    
Чужого не крали.
Час поступово минав,
Місто міцніло.
Пан Рафаїл добре поживав-
Й містечко раділо.
Та кінець має кожна в світі казка,
Обірвалася раптово до нас Божа ласка.
Помер Рафаїл старий,
Полинув в царство Боже.
Залишився « трон » пустий,
Було це не гоже.
Почала занепадати
Могутність велика.
Почало все руйнуватись
Винна в цьому сатана дволика.
Гірше бути уже не могло
Перетворилось місто на просте село.
Хотіли його відбудувати,
Колишню славу намагались повертати .
Відбудували багато чого.
Але сила не така.
Повернули багато чого
Та слава вже не та.
Село наше не таке уже могутнє,
Але, воно не поселення якесь первобутнє.
Тут, як і раніш живуть привітні люди
Які завжди вірять, що все добре буде .
Тут церква є, школа й дитсадок.
Сади гарні немов із казок,
Чорноземи великі, родючі ,                                                                              
І Стир наш обмиває берегові кручі.
Лежить через нього міст величенький
І біля річки ставок маленький.
Одним словом, живе тут народ, процвітає,
І кожен житель щастя має.
Довгі віки буде процвітать наш край,
Бо захищає наше село Святий Миколай !










Україна - наша

Росія каже: «Україна - наша».
А в мене, як і в інших, питання постає:
«Звідки вони це знають?
А докази в них є?»
Давайте повернімось
В старі, важкі часи,
Коли ординці з сходу
Вкраїну облягли.
Тоді на її троні
Володимир Мономах сидів,
Не в змозі опиратись
Сину він своєму звелів:
«В путь далеку, Юрій, ти рушай,
За гаї, степи, ліси,
Місцину гарну відшукай,
І місто там збудуєш ти.
Зупинить воно монгольську навалу,
Щоб мир почав царювати,
Щоб не ранило більше це жало,
Щоб добробут ми могли мати».
Послухався Юрій батька,
Перечити йому не став,
Знайшов гарну місцину
І місто там заснував.
І наче все було би добре,
Монголів він відігнав,
Але , як усім нам назло,
Те місто Москвою назвав.
Тому то в москаликів всіх
Поведінка свинська,
Бо не Україна є російська,
А Росія – українська.










Лист до російського президента

 Шановний пане Путін хочу вам сказати,
Час вам уже цей балаган припиняти.

Ви ведете себе, як маленька дитина.

Таких вередуль не бачила Україна.

Забирайте своє військо з нашої країни,

А то доведем ми вас аж до домовини.

Будете плакать, прощення просити,

Та посадять вас на кіл до зими діти.

Так що свої військові плани швиденько покидайте

І із нашої Вкраїни негайно тікайте.