Той, хто любить наростки кленові,

                           Хто діброви молоді ростить,

                           Сам достоїн людської любові,

                           Бо живе й працює — для століть!

                                                                                   М. Рильський

 

 

Мені здається, не можна навіть найкрасивішими словами описати наші прекрасні   поліські  ліси, де  так  легко  дихається,  а  під  ноги  стелеться  барвистий,  різнокольоровий  килим.  А  мелодія  лісу….  Велична,  ніжна,  світла  і  неповторна!

 Чисте  повітря…   Навкруги  тиша… Спокій…  Владарює  цариця  Гармонія!

 

 

 

 

 

 

«Лісова»  тема  в  поезії  Л. Костенко

 

"Пекучий день... лісів солодка млява..."

 

Пекучий  день...  лісів  солодка  млява... 

смага  стежок...  сонливиці  левад... 

Іде  гроза  дзвінка  і  кучерява 

садам  замлілі  руки  цілувать. 

 

Краплини  перші  вдарили  об  шибку. 

Кардіограма  блиснула  крива. 

Вітри  з  розгону  поламали  скрипку, 

гуде  у  сосен  буйна  голова. 

 

Тремтіння  віт,  і  жах,  і  насолода, 

шаленство  злив  у  білому  вогні! 

Ну,  от  і  все.  Одплачеться  природа. 

Їй  стане  легше,  певно. 

 

 

Обступи мене, ліс, як в легенді..."

 

Обступи  мене,  ліс,  як  в  легенді  про  князя  Хетага, 

коли  й  кінь  був  убитий,  і  він  уже  ледве  брів. 

Осбтупи  мене,  ліс!  Хай  зупиниться  вся  ця  ватага, 

хай  удариться  люттю  об  спокій  твоїх  стовбурів. 

 

Я  побуду  з  тобою.  Я  тихо  з  тобою  побуду. 

Нахилися  до  мене  і  дай  мені  жменьку  суниць. 

Подивлюся  на  сонце.  Поклонюся  знайомому  дубу. 

Розпитаю,  як  справи  у  сосен,  і  звірів,  і  птиць. 

 

Хай  погоня  підожде,  усі  ці  жорстокі  і  тлусті. 

Я  нікуди  не  дінусь.  Я  долю  свою  прийму. 

А  коли  я,  беззбройна,  їм  потім  вийду  назустріч, 

то  вони  позадкують,  самі  не  знають  чому. 

 

"Сосновий ліс перебирає струни..."

 

Сосновий  ліс  перебирає  струни.

Рокоче  тиша  на  глухих  басах.

Бринять  берези.  І  блукають  луни,

людьми  забуті  звечора  в  лісах.

 

Це  -  сивий  лірник.  Він  багато  знає.

Його  послухать  сходяться  віки.

Усе  іде,  але  не  все  минає

над  берегами  вічної  ріки.

 

Світає  світ  в  терновому  галуззі.

Кладуть  вітри  смичок  на  тятиву.

Десь  голос  мій  шукає  моїх  друзів,

і  хтось  чужий  кричить  мені:  ау!

 

І  знову  тиша.  Лиш  блукають  луни,

Крізь  день,  крізь  мить,  крізь  душу,  крізь  віки.

Сосновий  ліс  перебирає  струни

над  берегами  вічної  ріки...

 

Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.
Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.
Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,
літопис  тиші  пишуть  у  траві.
Дубовий  Нестор  дивиться  крізь  пальці
на  білі  вальси  радісних  беріз.
І  сонний  гриб  в  смарагдовій  куфайці
дощу  напився  і  за  день  підріс.
Багряне  сонце  сутінню  лісною
у  просвіт  хмар  показує  кіно,
і  десь  на  пні  під  сивою  сосною
ведмеді  забивають  доміно.
Малі  озерця  блискають  незлісно,
колише  хмара  втомлені  громи.
Поїдемо  поговорити  з  лісом,
а  вже  тоді  я  можу  і  з  людьми.

 

 

 

 

Та  сьогодні  людство становить величезну загрозу для навколишнього світу. Усі лісові зони, які були безжально знищені, піддаються розмивам від талих вод і сезонних дощів.

Ліс починає хворіти….  Винуватці  ми,  бо   не  любимо,  не  шануємо,  не  бережемо….

 

                         Ми ображаємо,люди,до болю
                         Все що нам Мати-природа дає.
                         В небі зростають озонові діри,
                         Сохнуть річки,вигоряють ліса,
                         Сміттю і бруду не знаємо міри...

 

 

 

 

 

 
 
 

 

 

           ЗУПИНИСЯ, ЛЮДИНО, НА МИТЬ...    

     І ВІДЧУЙ, ЯК ПЛАНЕТІ БОЛИТЬ.

ЯК ІЗ СЕРЦЯ КРИК ВИРИНА -  

         ЗУПИНИСЯ, ЗЕМЛЯ В НАС ОДНА!ЯК У СЕРЦІ ТЛІЄ ЛЮБОВ,   

                ЩОБ КОЛИСЬ РОЗГОРІТИСЯ ЗНОВ.   

              ЗУПИНИСЯ. ЛЮДИНО НА МИТЬ...  

               І ВІДЧУЙ. ЯК ПЛАНЕТІ БОЛИТЬ...

                                                                Ю. Марченко  Авруцька