Міжнародний день рідної мови

 

Міжнародний день рідної мови в Україні відзначають із 2000-го року. День 21 лютого 1952 року і сьогодні нагадує світовій спільноті про сумні події в Бангладеш, коли влада придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання у країні бенгальської мови. У жовтні 1999-го року тридцята сесія генеральної конференції ЮНЕСКО запровадила відзначання Міжнародного дня рідної мови в усьому світі.

 

 

 

      Переглядаючи  книжкову  полицю  сина  я  віднайшла  для  себе    цікаву  книгу  МОВА – НАРОД             ( Вислови  про  мову  та  її  значення  в  житті  народу). Книга  видана  в Києві  в  видавництві                   « Смолоскип»  у  2007  році.   Невеликими  буквами  скромний  напис,  який  свідчить  про  те,  що  книга  передана  видавництву  для   нагородження  переможців  Х   Міжнародного  конкурсу  з  української  мови  імені  Петра  Яцика.

 

 

Та   не  це,  як  на  мене  саме  дороге  в  цій  книзі. Напис  це  приємна  згадка  для  сина.  А  книга…

На  сторінках  книги  читач  знайде  безліч  розмірковувань  відомих  і  забутих  діячів  політики  та  культури  про  важливість  рідної  мови  для  кожної  людини. Ця  книга  для  тих,  хто  розуміє  усю  важливість  повернення   до  власних  витоків. 

 Упорядник  збірки  учитель  Олекса  Тихий ( 1927 – 1984), закінчив  роботу  над   рукописом  у  1976  році.  Збірка    була  видана  вперше.

Декілька  розділів   ( « Письменники,  вчені  та  поети  про  роль  та  значення    рідної  мови, інші  розділи  « Тарас  Шевченко  про  мову»,  « Доля  української  мови  в  історичному  плані»,  « Трохи  статистики» присвячені  українській  мові.

Дещо  із  книги…

Найбільше  і  найдорожче   добро  в  кожного  народу – це  його  мова,  ота  жива  схованка  людського  духу,  його  багата  скарбниця,  в  яку  народ  складає  і  своє  давнє  життя,  і  свої  сподіванки,  розум,  досвід,  почування.

    П. Мирний

 

Мова – наша  зброя,  якою  ми  служимо  народові,  що  нас  породив,  вигодував  і  виховав.  Мова – втілення  думки.

                                                        М. Рильський

 

Діставши  з  молоком  матері  готовий  дар, українське  народне  слово, Шевченко  підніс  його  своїм  генієм  до  рівня  блискучої  літературної  мови  в  ряду  світових  літературних  мов…

    П. Плющ, « Історія  української  літературної  мови»

(підручник  для  студентів), Київ, 1971. Ст.297 – 304.

Ну  що  б,  здавалося, слова…

Слова  та  голос – більш  нічого.

А  серце  б'ється - ожива 

Як  їх  почує!..  Знать  од  Бога

І  голос  той,  і  ті  слова

Ідуть  меж  люди!!!

                                Т. Г. Шевченко, « Повне  зібрання  творів  в  10  томах», т. 2,Київ,1957. Ст.85

 

Мово  рідна,  слово  рідне,

Хто  вас  забуває,

Той  у  грудях  не  серденько,

Тільки  камінь  має.

     С. Воробкевич

 

Дорогий  маленький  читачу!!!

    Тобі  напевне  добре  відома  книга    Дмитра  Білоуса  « Диво  калинове». У  1990  році    книгу  було  відзначено  Державною  премією  України  імені  Т. Г. Шевченка. Якщо  тобі  любий  друже  поталанило  придбати  цю  безцінну  книгу,  то  я  думаю,  що  ти  прочитав  її  від  початку  до  кінця  і  відкрив  для  себе  такі  незбагненні  речі,  про  які  досі  і  не  здогадувався.  Автор  розкриває  красу  рідного  слова,  його  велич  та  неповторність.

Як  прислів’я  чудове,

Йде  від  роду  до  роду,

Що  народ – зодчий  мови,

Мова – зодчий  народу.

Рідне слово

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово!

Несеш барінь гарячу, яру

В небесну синь пташиним граєм

І, спивши там від сонця жару,

Зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

В сім’ї великій, вольній, новій.

Чари барвінкові

У мови – чари барвінкові,

Аж сяють барви веселкові –

Разки,вінки словосполучень,

Прислів’їв. Висловів і фраз –

І знаєш їх, вживав не раз,

Але береш, як вічний учень,

І  слухаєш рядки пісенні,

А бачиш все, немов на сцені:

«Несе Галя воду,

Коромисло гнеться.

За нею Іванко,

Як барвінок в’ється».

У мові – чари барвінкові:

Печаль і радість в ріднім слові.

Із ним і в пеклі ти і в раї.

І просто серце завмирає.

Коли забув ти рідну мову

Коли забув ти рідну мову,

Біднієш духом ти щодня,

Ти  втратив корінь  основу,

Ти обчухрав себе до пня.

 Коли в дорогу ти збирався,

Казала мати, як прощавсь,

Щоб і чужого научався,

Й свого ніколи не цуравсь.

Дивне розмаїття

Друже милий, ти помітив

До краси людську любов?

Скільки є на світі квітів –

Стільки є на світі мов.

Холоди чи хмари грізні –

Розцвіли в погожі дні

Квіти різні, ранні й пізні,

Восени і навесні –

І червоні, як троянди.

І рожеві, як піон,

І зелені, як лаванди,

І фіалкові, як сон.

Так і мови: ті, мов квіти,

Що буяють між осель,

Інші – ті, що рвуть граніти

Ломикаменем між скель.

На душі в людини свято:

Як чудово, що вони

Різні всі, що їх багато,

Квітів сонця і весни.

У барвистім розмаїтті

Мови – дивна дивина.

Порожніш було б на світі –

Зникла  б навіть хоч одна.

Дуже сильна – ти помітив? –

До краси людська любов.

Скільки є на світі квітів –

Стільки є на світі мов.