Книжкове  намисто  2017

Книжкове  намисто 2017

Ось  і  добігає  кінця  2017 …  Для  когось  він   приніс  удачу  та  цілий  букет  приємних  спогадів, для  когось  був  роком  розчарувань  та  несподіванок. До  наших  літераторів  цей  рік    був  прихильний.  Книжкова  полиця  краєзнавчих  видань  поповнилась  цікавими  книгами. Це  поезія  Наталії  Войтович  та    книга  віршів, скоромовок, загадок Олексія  Городного, гумор  Федора  Тарасюка,  та  книга  цікавих  придибенцій  дядька  Марка  Анатолія  Хуткого і  роман – хроніка  Михайла  Кобилянського.

  Зупинимось  на  книзі  Олексія  Городного « Я  по  сходинках  іду». Книга  видана  в  видавництві  « Волинські  обереги»  відповідно  до  Програми   підтримки  книговидання, сприяння  книго розповсюдженню  та  популяризації  історичних  досліджень  у  Рівненській  області  на  2015 – 2017  роки, затвердженої  рішенням  обласної  ради.

    Книга  адресована  малечі  - дошкільникам  та  дітям  молодшого  шкільного  віку. Хоч  її  широко  можуть  використовувати  батьки, вихователі  , вчителі. Гарно  ілюстрована, з барвистою обкладинкою,  вона  з  першого  погляду  притягує  до  себе. Має книга  чимало  розділів.

 Давайте  поринемо у  самий  улюблений  світ  майже  всіх  малюків – світ  вихваляння…

В  зоопарку

У  зоопару – просто ах! –

Мені  вклонився  сам  жираф!

Й  медвідь  підходив  без  упину,

Щоб  я  йому  погладив  спину.

На  диво  збігся  всенький  люд:

Мене  катав  горбань- верблюд!

І  лев, хоя  вдачу  мав  злостиву,

Дозволив  взятися  за  гриву!

Грибки

І  тут  грибок,  і  там  грибок,

І  кожний  скупаний  росою.

Я  їх  збирав  у  козубок,

Ні, не  збирав- косив  косою !

А  дома  зирк  у  козубок –

І  аж  струснув  русявим  чубом:

Та  де  ж  він, де  він,той  грибок,

Що  я  знайшов  його  під  дубом.

 Помічник

Полінце – раз, полінце – два…

Це  я  труджусь  у  днину  літню,

І  без  хвальби  скажу  всім  вам:

Я  сам  заповнив  всю  дровітню!

Це  діло  звичне  і  просте,

Я  так, повірте, розходився,

Я  не  скажу  вам  лиш  про  те,

Що…сон мені  такий  приснився!

Везунчик

Правічним лісом  я  ішов,

Красу  я  бачив  там  казкову.

А  ще  в  тім  лісі  я  знайшов

На  щастя  золоту  підкову.

Я  дома  нею  підкував…

Блоху!  Ви  чуєте, як  цока?

Я  їй  сідельце  змайстрував!

А  їхати – зовсім  не  морока!

Ось,  якось  так,  як  пише  сам  Олексій  Остапович:

Слово

  тулиться

     до  слова.

З  слова –

       мова

           і  розмова…

Тож  придбайте  цю  чудову  книжечку  і  пориньте  у  чудовий  світ  СЛОВА!!!!

А  Олексія  Остаповича  ми  вітаємо  із  новою  книгою  та  зичимо  міцного  здоров’я  та  творчого  натхнення

Чекаємо  нову  книгу!!!!

На  книжкову  полицю

                                                                                                            Мій  рідний  край, моя  земля.

                                                                                           Замріяне  Полісся.

                                                                                                            Ну  як  би  жив  без  тебе  я?

                                                                                                    Навік  з  тобою  зрісся!

  Петро  Асауленко

Ця  книга   зайняла  особливе  місце  на  книжковій  полиці .Що  ж  це  за  книга? Чим  же   особлива  вона?

  Це  поліський  літературно – краєзнавчий  квартальник  « Бурштиновий  край»  в  якому  ви  знайдете   прозові та  поетичні  твори, короткі  відомості  про  авторів -   представників  із  поліських  районів.    Виданий  в 2013  році  в  м. Дубровиця. Засновником  є Дубровицьке  районне   літературно – мистецьке  об’єднання  « Журавлина». В  редколегію   квартальника   від  Володимиреччини    входить   Городний  Олексій, журналіст  газети  " Володимирецький  вісник",який  і  подарував  це  цікаве  видання   нашим   користувачам. а  до  цього  часу  квартальник  знаходився  в  архіві  редакції

 Я  пропоную  вам  дещо  із  квартальника...

Дорогу  топчем  в  сонячний  Едем.

Встаєм, спіткнувшись, й  знов  уперто  йдем.

Й  себе  питаєм: « Як  його  знайти?

Як  не  заблудившись, в  сад  отой  пройти?

Він, може в злоті, славний  наш  Едем!...»

Хапаєм, множим, горнемо  й  гребем…

В  кишені, в поли… Й  вибившись  із  сил,

Лишаєм  скарб  свій… на краю  могил!..

За  що ж похвалять  дочки  і  сини?

За  те, що  в  хащах  бродять  і  вони?..

Ніщо  скарби, і  злото  й  фетиші!

Скарб  найдорожчий – золото  душі!

  Так, це  вірш  « Едем» Олексія  Городного. Вірш  про  нас….Вірш, який показує  нас  такими, які  ми є. Ми  не  завжди, на  жаль,  радіємо  коли  відчуваємо   душу людську, чисту, ніжну, вразливу.

Чиста – зкаламутим !..  Ніжна – також  не  пожаліємо!..  Вразлива – б’ємо    сильніше!...

 Ось  така  вона – поезія…

 Одним  рядком…  А  просто  в  дущу!!!  Так, це  вона…  Катерина  Діжурко.

           Якось  у чистому  полі

           Зустрілася  жінці Доля.

-          Хочеш, бери  для  себе

Вроду , багатство – що  треба.

Все  при  нагоді  здасться…

-          А  можна  вибрати  щастя?

-          Ніжно  взяла правицею:

- Не  дай  боже, бути  вдовицею!

Шматок  чоловіку  вломила.

По  щастячку  дітям  вділила.

Мачину  дала  сусідам

( Хай  їх  обминають  біди).

Частинка  родині  дісталась,

 Всім  іншим  дещиця  зосталась.

Глядь  в  руку – рука  порожня.

А  вдруге  просити  не  можна.

І  мовила  жінка  без  болю:

- Що  ж  вдієш? Така  моя  доля…

Всім  щастя  роздарувала –

Щаслива  й  від  того  стала.

А  ми  вміємо  ось  так  дарувати  щастя  іншим?.. Чи  вміємо  любити …  Берегти  і  примножувати.

Ти  засни  і  згадай

Про  Поліський  свій  край,

Рушники  в  материнських  руках –

Твоя  доля  на  тих  рушниках.

 Це  рядки  із  вірша  Сергія  Скібчика, який  сьогодні - глолвний  редактор  газети  " Володимирецький  вісник" 

Бережімо  свій  край, як  отой  мамин  рушник  і  передаваймо  в  спадщину  своїм  дітям. Це самий  найдорожчий  скарб…

Ось  і  перелистали  ми  листочків  кілька… Яка  велика  сила – слово!