Це дійсно так. Сила слова
велика… Незмірна, велична і вічна…
Слово – це насамперед
думка, думка висловлена в
слові на папері.
А коли ще
думка висловлена не
буденно а ніжно,
мило і щиро
римованими словами…. А ще коли
це дитяча думка!!!!
Так. Це дуже
гарно…. Адже щоб вміло
і щиро викласти
думки на папері
потрібно віддано любити
рідну мову, свій
край, його звичаї
та традиції. Треба
вміти відчувати природу:
любити шум дощу,
шепіт берізки та
клена.
А щоб це
відчути, треба мати
ніжну душу, любляче
серце та безмежну
фантазію.
Отже для
вас мудре, чарівне
і таке правдиве
і щире дитяче
слово…
Дяк Світлана
Холодний дощ, гарячий
чай,
А за вікном вже осінь.
Її у серце краще не
пускай,
Бо радість, наче вітром
зносить.
І сум, самотність і
туга за літом –
І все зібралося в
холодних ночах.
Я так хотіла
подружитись з світом,
Мене він кинув при
розбитих ночвах.
Тепер і осінь тиха сум
зганяє,
Тепер і сонце вже мене
не гріє.
Бо доля кожного тепер
вбиває
І у всіх нас забирає
мрію.
Забрати мрію – це ще не
смертельно,
А вбивче те, що є війна
в країні,
А хлопців на Донбас
шлють, як в розжарену пательню,
Не на життя, на смерть
ідуть ці очі сині.
Не перший місяць холод
повіває
Зі Сходу, наче з
домовини,
Земля усе прекрасно
чує, усе знає,
Коли герой вмирає, як
не стає людини…
І я сидітиму сумна в цю
пору
Із чаєм, книгою й
гарячим серцем,
Та замість чаю, чашка
буде повна горя,
І вітер завиватиме в
відкриті дверці.
Коли вже мир прийде,
коли той спокій буде?!
Коли вже скажуть: «Ось
– нема війни» ?!
Коли нарешті усміхатись
будуть люди,
А на землю мертві не
падатимуть сини?
Можливо, завтра, а мо’
– й через півроку,
І дати вже ніхто нам не
назве,
Бо люди дивляться на
все лиш збоку,
А всередині у країні –
ой як зле.
Пройде зима, настане
весна-красна,
Прийде тепло і мир в
наш рідний край,
І вкриє землю
свіжим-свіжим рястом,
Та імена героїв завжди
пам’ятай!
Хондока
Валентина
Сніжок летить і стелиться,
На вулиці хурделиця,
На вікнах візерунки,
Мальовані малюнки.
В будинку тепла грубка,
На дворі біла шубка.
Сніжок усе кружляє
І землю огортає.
Дорога білосніжна,
Сніжинка ніжна-ніжна,
І стріхи в біле вкриті,
Неначе з шовку зшиті.
Усе таке чудове,
І хоч не кольорове,
А тільки біле-біле
Красиве й миле-миле
Мельник Надія
Суспільство вже в ніщо
не вірить,
Не треба їм ані
кохання, ані мрій,
Не треба їм красиві
вірші,
Не треба їм приємних
слів.
І що ж ми вимагаємо від
люду:
Добра чи
справедливості, а, може, честі?
Та марно вимагати щось
від люду,
Бо вже байдужість
заполонила їхнє серце.
І все ж надіємось на краще,
Ми вже живемо у
ілюзіях, у снах,
І ми не бачимо
реальність,
Тому що вона вб’є всіх
нас!
Чайка Ангеліна
Зима
Забарилася зима,
снігу зовсім ще нема.
Ось такий у нас
прогноз.
Не спішить і Дід Мороз
Кругліцка Владислава
Калина
Ось калина у сніжку,
Мов дівчина в кожушку.
Грона, наче намистинки,
Позолочені сніжинки.
А на гілочках тоненьких
Сидять снігурі
товстенькі
