Якого кольору слова?

   Хто  з  нас  в  дитинстві  не  мріяв  стати  артистом,  письменником?  Напевне, чимало.  Як  радісно  і  лячно  було  відкрити  свої  "творіння", які  йшли  десь  із  середини  тебе  ще  комусь. Як  мокріли  долоньки  ,  як  тремтіло  серденько,  коли  вперше  твої  літературні  спроби  лягали  на  стіл  обговорень…

 І  який  же  він  був  дорогий,  отой  перший  твір,  і  як  же  хотілось  почути  гарні  відгуки  про  нього!!.

   В  Володимирецькій  районній  бібліотеці  для  дітей  діє  мистецька  світлиця  « Сув’язь». Саме  тут  юні  літератори  читають  свої  перші  творіння,  діляться  враженнями  та  отримують  перші  відгуки  від  своїх  ровесників,  однодумців  та  і  уже  відомих  літераторів.  Цьогоріч,  в  День  журналіста,  відбулась  зустріч  із  журналістом  районної  газети  « Володимирецький  вісник»  Олексієм  Городним.  Всі  плюси  і  мінуси  журналістики,  про  які  розповів  Олексій  Остапович   не  відбили  бажання  у  цих  надзвичайно  допитливих  хлопчиків  та  дівчаток  присвятити  своє  життя  саме  цій  професії.

  Діти  отримали  надзвичайно  цікавий  майстер – клас  від  Олексія  Остаповича. А  самі  сміливі  та  одержимі  віддали  на  обговорення  свої  вірші  та  оповідки. І  як  же  раділи,  коли  в  районці  опублікували  народжені  ними  дописи.

Сьогодні  для  вас - етюд Світлани  Дяк .

Осінь

Іду по парку. Під ногами шелестить золотаве листя, ф у повітрі пахне хвоєю. Прийшла золотава красуня – осінь!

Осінь – це запах стиглих кавунів і медових груш!

Осінь – це дощ каштанів біля рідної школи! 

Осінь – це Перше вересня і день знань, коли першокласники з хвилюючою радістю йдуть до свого другого дому – рідної школи!

Осінь – це шелест опалого листя під ногами і пожовклої трави!

Осінь – це «тихе» полювання, коли з невимовною радістю зустрічаєш грибочка!

Осінь – це прощальне пронизливе курликання журавлів, які з піднебесся кажуть »До побачення»!

Осінь – це передчуття зими і сну. Але разом з тим, це пора кохання, тепла і праці!

Іде золотава красуня - осінь!

Городний Олексій : Прочитаємо разом.

Ось  вони,  його  віддані  читачі:  великі  і  маленькі,  веселі  та  задумливі.  Писати  для  дітей  надто  відповідально  і  не  кожному  під  силу.  Діти – це  дуже  вимогливі  і  строгі  читачі,  які  відразу  бачать  фальш,  нещирість.
Серед  маленьких  шанувальників,  Олексій  Остапович , має  чимало  вдячних  читачів. Хтось  відкрив  його  для  себе  як  перекладача,  хтось  полюбляє  його  загадки  та  скоромовки,  хтось  казки.

 ки

Потішки

Потішк

Оса

Я  у  сад  хотів  іти

А  за  мною  йшов  і  ти.

Враз  осу  лихий  наніс:

Посадив  мені  на  ніс!

Вік  того  я  не  забуду,

Як  в  Рябка  ховавсь…

                    за  буду!

 

 Тополеня

 

-         Глянь!

Манюсінька  тополя!

-         Хто  садив  її?

То  Поля!

Полива,

Забувши  втому,

І  хіба  лише  щось

В  тому?

Кажуть  всі

-         То – Поленя

І  її  топ оленя!

 

У  горах

В  горах  я  дивився  вгору

Там  дорога  веде  в  гору

-         Ну  й  тунель! –

Шепчу  під  ніс –

Ну  ж  і  штуку  хтось  підніс!

Поміркуй  зі  мною  й  ти:

У  тунель  не  страшно  йти?

 Ранок

Ранок  сонячний  настав

Нумо  гусоньки  на  став!

Щоб  не  втратити  дорогу

Прожену  вас  аж  до  рогу.

 Вишні

 

Я  на  вишню  ліз  би  вище,

Та  якби  полізли  й  ви  ще

Хочеш  вишень – треба

                                      лізти

Та, Кіндрате,  хіба  лізь  ти?

Лесь  також  пославсь  на

                           Втому.

А  причина  хіба  в  тому?

Побоялись – от  і  вишні

Не  у  жменьці,  а  на  вишні.

 

 

Вірші - загадки

 

Круглий, гожий,

    Невеличкий.

Народився  в  теплій  пічці:

Він  від  діда  утік,

Він  від  баби  утік,

Від  ведмедя  він  утік,

Скік – лисичці  на  язик!...

Ой, біжить  до  нас

                        Дружок:

-         Гав – гав- гав!

-         То – КОЛОБОК!

 

 Рано – вранці  на  горбок

Вибіг  в  поле  колобок,

Нашорошив  довгі  вуха,

Сів,  і  щось  уважно  слухав.

Потім  травки  він  погриз

І…  сховався  знову  в  ліс.

 

… То  не  колобок!

Й  не  м’ячик!

То  у  полі  снідав

ЗАЙЧИК!

 

 

 

 

Городний Олексій : Давайте познайомимось.

Олексій  Городний  в  Володимирецькій  районній  бібліотеці  для  дітей  з  юними  шанувальниками  його  творчості.

    Народився  Олексій  Городний  30  січня 1954  року  у  селі  Веліхово  Володимирецького  району. Після  закінчення  школи  навчався у  Київському  державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. За  фахом — філолог.Вчителював  у  рідному  селі, згодом  головним  редактором  районної  газети  “ Володимирецький  вісник” На  сьогодні  Олексій  Остапович  працює  журналістом  газети.

  Олексій  Остапович  за  фахом  філолог,  а  в  душі — журналіст. Шпальти  опублікованих  ним  матеріалів  мабуть  сягнулиб    кілька  кілометрів. Газета  стала  його  дітищем,  в  яке  він  вкладає не  лише  душу,  а  й  усього  себе, весь  свій  вільний  час.

    Для  молодших  колег  Олексій  Остапович  є  не  лише  наставником  і  вчителем,  а  й  мудрим  порадником  і  добрим  другом.

  А  ще  він  закоханий  у  друковане  слово.

 

Слова, слова... І  золото  й  полова...

І  треба  знать  одвічну  силу  слова...

 

   Саме  життя,  напевне, підштовхнуло  до  написання  таких  відвертих  і  щирих  рядків.

 

“...слово — могутня  зброя,  треба  лишень  уміло  нею  скористатися,  спрямувавши  проти  зла, безчестя  і бездушності.

     Думаю  про  це- і думки  збиваються  на  зовсім  інший  лад,  звучать  у  душі,  мов  висока  тривожна  струна. Це  розуміє  той,хто  благоговів  перед  СЛОВОМ,  хто  відчував  його  силу й  осягав  його  ціну.

Слова, слова...Тугі  як  тятива...

Не  тільки  букви. Й  не  одні

                           лиш  звуки...

В  них — щастя  дзвін, й  глухе

                                       ридання муки,

Й  душа  людська, що й

 в  смерті  ожива.”

Городний  О. Вклоняючись  лиш  правді  на  землі...\\  Володимирецький  вісник.- 2003  р.

  Вірші  Олексія  Городного відкривають  якусь  невидиму  завісу  і  показуютьавтора  як  людину  не  лише  ліричну,  а  й  вразливу,  відверту  і  сильну.

  Олексій  Остапович  завжди  підтримує  юні  таланти  і  приходить  на  допомогу  у  скрутну  хвилину. Його  рекомендації  мали  вагоме  місце  під  час  розгляду  проектів  поданих  на  здобуття  гранту  голови  облдержадміністрації  в  галузі  літератури  на  видання  власних  збірок  Людмилою  Бірук ( с. Городець), Ольгою  Камінською ( смт. Володимирець)  та  Оленою  Булан (с. Красносілля).

  На  найвищий  щабель  Олексій  Остапович  підносить  Вірність, Надійність, самовідданість. Про  свої  твори  він  говорить: “ Хай  летять,  як  птиці  із  клітки,  і  хай  єдиним  їх  суддею  буде  читач.”

 

 

Катрук Іван Степанович - яскравий приклад народного поета

                          Мені  не  жалко  часу,
                                             Мені  не  жалко  сили,
                                             Аби  лиш  мої  вірші
                                              В  собі  вогонь  носили.
                                                                           Іван Катрук

Народився  Іван  Степанович  в  селі  Нетреба  Рівненської  області  Володимирецького  району  15  жовтня  1945  року. Закінчив  Дубенське  училище  культури. По  закінченню  працював  у  сільській  бібліотеці.Серце  поета  перестало  битись  22  червня  2011 року.

Сам  про  себе  поет  говорив: " Життя  наше  переповнене  подіями,  новинами,  роботою. Й  справді - ніколи  і  вгору  глянути. І  все  ж  душа  не  може  без  високого - без  пісні,  без  щирого  ліричного  слова,  без  поезії.Вірші  зароджуються  в  думці, здавалося  б  ,  у  зовсім  не  підходящий  момент. Вони  просяться  на  папір."

     З  нагоди  60 - річчя  Івана  Степановича   в  2005  році   була  видана  збірка  його  творів  
" Очима,  повними  любові..."

Село  над  Горинню

Село  над  Горинню - кохана  Нетреба
Я  тут  народився, працюю,  живу.
І  більшого  щастя  для  мене  не  треба,
Ніж  бути  з  тобою  вві  сні  й  наяву.

Бродити  по  луках, гаях  і  дібровах,
Вдихати  твоєї  природи  красу
Тут  все  мені  рідне: і  пісня,  і  мова,
ЇЇ  наче  скарб  крізь  життя  я  несу.

Я  тут  виростав  серед  щедрого  літа,
І  бігав  до  школи,  і  в  ліс  по  гриби.
І  вчився  любити, і  праведно  жити,
І  завжди в  усьому  буть  вірним  собі.

Іти  до  людей  з  догою  душею,
І  з  серцем  відкритим,  і  чистим  в  думках,
І  з  рідним  селом,  і  з  Горинню, з землею,
І  з  Богом прожить свій  відведений  шлях.

Село  моє  миле,  найкраще  на  світі
Ти - ліки на  душу, ти - доля  моя.
І  сонце  мені найясніше  тут  світить
Тобою  в  віках  не  нарадуюсь  я.


Моїм  читачам

Терпіння  вам,  і  радості,  й  здоров'я,
Бажаю  в  цей  тяжкий,  похмурий  час.
Любов'ю  все  долайте, лиш  любов'ю,...
І  щастя  неодмінно  знайде  вас.
 
                **********

Наді  мною - неба  голуба  ліврея,
Тепле  диво  сонця  сиплеться  згори.
Дороге  Полісся, як  люблю  тебе  я
І  твою  замріяну  Горинь.
Вийду  вранці  в  поле, тихе  і  чудесне,
Заспіває  серце  пісню  голосну.
Наді  мною  сосни  схиляться,  мов
                                                сестри,
Будуть  гомоніти  про  весну.
Буду  наслухати  їхнє  гомоніння
Про  Вітчизну  рідну - неозорий  край,
Про  веселку  в  лузі,  про  вишень  цвітіння,
Про  моїх  людей,  творців  добра.



Проходить  літо

Проходить  літо  житніми  стежками
Під  акомпанемент  достиглих  гроз.
А  вечори  настояні  піснями,
А  ранки  хмільні  від  буяння  роз.

Вже  й  скоро  осінь  золото - рукою
Торкнеться  до  зелених  верховіть
І  над  гаями, над  Горинь - рікою
Прощальний  гімн  журавки  забринить

Проходить  літо. В  нього  сизі  скроні.
Воно  прийдешніх  не  побачить  літ.
Лише  мене  несуть  у  юність  коні.
Мені  не  страшний  осені  прихід.

              ********

Шматує  вітер  вишеньку  в  садку,
Викручує  тонкі,  засмаглі  віти.
Як  витримать  розправу  отаку,
Яку  вчинив  цей  божевільний  вітер?

Хитається  тендітне  деревце,
Ось,  ось  з  корінням  вирве  бідолаху.
б'є  вітер  ніжну  вишеньку  в  лице,
А  на  лиці  ж  тому - ні  крихти  страху.

І  божеволить  грізний грозовій
І  прагне  вишню  до  землі  зігнути.
Вона  ж  - тверда  в  тендітності  своїй,
І  я  їй  хочу  поклонитись,  люди.