Хочемо миру, хай буде мир.
Пісня лунає і сміх,
Хай сонечко сяє,
Хай світить в наш двір,
Сонце хай сяє для всіх.
Питання
МИРУ сьогодні найголовніше, найболючіше для
усіх жителів, я
думаю, не лише
України. . Болить серце, плаче
душа… Ну як
це могло статись,
як? Хочеться плакати, ридати,
вити від того, що
відчуваєш себе безсилим
не лише перед
смертоносною зброєю, а
й перед людською
жорстокістю, ненавистю та
зрештою, байдужістю.
Подивіться
в дитячі очі, загляніть у
душу вдів та
матерів, які повтрачали
своїх соколів – синів.
Відчуйте, як плачуть
вони, як просять у
Господа Бога миру
для нас усіх, розуміння та
людяності.
У
Міжнародний день миру я закликаю
тих, хто розпалює
ворожнечу прислухатись
до благань матерів,
до благань дітей
та усієї спільноти
відкинути всі непорозуміння
та сісти за
стіл перемовин. І
нехай між вами буде лишень
голуб миру.
Поезія - це голос істини, голос правди.Тож давайте дослухаємось до поетичного слова.
Потоптано його
найкращий цвіт;
Свариться хаос
чорною рукою:
Загине світ!
О бідне,
бідне серце! Безліч
літ
Ти билось
марне з темрявою
злою
І марно
в ній ростило
злотний міт
Вже бурі
ринуть дикою ордою
Ревуть і
стогнуть, рвуть замки воріт.
Страшної помсти
час, повитий тьмою
Загине світ!
Орест Михайло
( Балада)
Меч заржавілий
знайшли на полі,
Скували плуг
із меча поволі,
А в
нашім дні, як стару
прикмету,
Плуга того
віддали поету.
Став він
із плуга іскри
кресати,
Стали століття
в нім воскресати:
Поле і
жниці десь на
світанні,
Гнів і
сльоза на людськім
диханні;
Білені роси
попід пожарами,
Пісня мужича
з очима карими.
Плуг той
живе не в
ганебнім зреченні
В залізній
мові,
В залізнім
реченні!
Малишко
Андрій
В прозорій вишині:
– Де небо найчистіше?
Де краще жить мені?
А сонце усміхнулось Заграло у росі:
– Лише під мирним небом Щасливі ми усі!
Спитала квітка в сонця:
– Коли мені цвісти?
Щоб ти для нас тепліше Світило з висоти?
А сонце усміхнулось
Що сказало
сонце
Спитала птаха в сонця, В прозорій вишині:
– Де небо найчистіше?
Де краще жить мені?
А сонце усміхнулось Заграло у росі:
– Лише під мирним небом Щасливі ми усі!
Спитала квітка в сонця:
– Коли мені цвісти?
Щоб ти для нас тепліше Світило з висоти?
А сонце усміхнулось
Заграло у росі:
– Лише під мирним
небом,
Лише під мирним небом,
Лише під мирним небом
Щасливі ми усі!
Спитали діти в сонця:
– Як мир нам зберегти?
– Ми — як одна сім'я.
Коли щасливі птахи,
Коли щасливі квіти,
Коли щасливі діти, —
Щасливе з вами я!
(М. Сингаївський
Путі-дороги перехресні
верстали прадіди й діди
назви нам земні й небесні
лишили в мові назавжди.
Ті - крем'яні лани орали,
ті - полювали дичину,
а ті - по сіль дорогу знали
у Крим або в Галичину.
Ось відкіля з земними збіги
в космічних назвах без кінця;
сузір'я там - Граблі, Чепіги,
Візничого, Орла й Стрільця!
Котрийсь поет із предків наших,
що гречку сіяли в полях
і їздили по сіль на мажах,
у небі взнав Чумацький Шлях.
О ця туманна світла смуг
в безмісячну прозору ніч!
І щем, і радість в ній, і туга,
і вічна загадка сторіч…
А ген - накат в імлистих блисках -
мов припорошений узвіз. -
І сім отих зірок великих
в народі звуть - Великий Віз.
Сіяє в будні він і в свята
й несе цю назву недарма:
чотири зірки - коліщата,
три - війя - дишло до ярма.
А що за зірочка-мигачка
біля середньої блищить?
Маленька зірка - то Собачка
за возом назирці біжить.
Женеться, злюще, дзявулисте,
біжить притьмом, не попуска -
сирицю хоче перегризти,
що кріпить дишель до візка.
Спинити дума колісницю
завзятий цуцик-бігунець:
коли перегризе сирицю -
настане світові кінець…
Та ми говоримо усюди,
що треба вічно в мирі жить.
А цю легенду склали люди,
щоб дужче світом дорожить!
Лише під мирним небом,
Лише під мирним небом
Щасливі ми усі!
Спитали діти в сонця:
– Як мир нам зберегти?
Щоб в злагоді і щасті Жили і ми, і ти?
А сонце усміхнулось:– Ми — як одна сім'я.
Коли щасливі птахи,
Коли щасливі квіти,
Коли щасливі діти, —
Щасливе з вами я!
(М. Сингаївський
Путі-дороги перехресні
верстали прадіди й діди
назви нам земні й небесні
лишили в мові назавжди.
Ті - крем'яні лани орали,
ті - полювали дичину,
а ті - по сіль дорогу знали
у Крим або в Галичину.
Ось відкіля з земними збіги
в космічних назвах без кінця;
сузір'я там - Граблі, Чепіги,
Візничого, Орла й Стрільця!
Котрийсь поет із предків наших,
що гречку сіяли в полях
і їздили по сіль на мажах,
у небі взнав Чумацький Шлях.
О ця туманна світла смуг
в безмісячну прозору ніч!
І щем, і радість в ній, і туга,
і вічна загадка сторіч…
А ген - накат в імлистих блисках -
мов припорошений узвіз. -
І сім отих зірок великих
в народі звуть - Великий Віз.
Сіяє в будні він і в свята
й несе цю назву недарма:
чотири зірки - коліщата,
три - війя - дишло до ярма.
А що за зірочка-мигачка
біля середньої блищить?
Маленька зірка - то Собачка
за возом назирці біжить.
Женеться, злюще, дзявулисте,
біжить притьмом, не попуска -
сирицю хоче перегризти,
що кріпить дишель до візка.
Спинити дума колісницю
завзятий цуцик-бігунець:
коли перегризе сирицю -
настане світові кінець…
Та ми говоримо усюди,
що треба вічно в мирі жить.
А цю легенду склали люди,
щоб дужче світом дорожить!
(Дмитро Григорович
Білоус)
Діти так хочуть
миру!!!!
Вони не
хочуть війни!!!
І надіються, що
їх почують!!!
Війна і мир.
Такі два
різні слова…Війна це жах, це кров і горе,
Це плач людський,
Страждання, горе, муки…
Я хочу миру, спокою, бо знаю,
Що мир – це тиша, радість, мрії
М. Левчук. Місто Рівне. 3
клас.
Слава і
подвиг –
Це марево, зірка.За ними не варто сліпо іти.
Наше життя – воно найцінніше.
Чому ми не вміємо його берегти?
Б. Липич. 4 клас. Шепетівська школа – інтернат
Ми не хочем воювати,
Поховали всі гармати.
Ми не прагнемо до бою,
Знищили страшну ядерну зброю.
Й знищать зброю і ракети,
Щоб зберегти життя планети
Ні війні!
Лиш мирне
небо!
Ми за мир!
Війни не треба!
Ми за мир!
Війни не треба!
А Кукла.3 клас.
Володимирецький районний колегіум.
Володимирецький районний колегіум.
Ми за мир!!!
Ми не хочем
війни!!!
