Знайомтесь:
Ірина  Нарольська

Нарольська  Ірина  Петрівна. 1984 р.н.  Випускниця Володимирецького  колегіуму.   Закінчила  Рівненський  медичний  коледж. Працює  медсестрою  в  районній  лікарні.  Сьогодні  вона   мама  двох  дітей,  (11 – річного  Назарія  та  півторарічної  Марійки), яка  ретельно  слідкує  за  читанням  сина, виховує його інформаційну культуру.

  Її  твори  друкуються  в  районній  газеті  « Володимирецький  вісник».

 

 

                                                                                                                      Девіз:

Мої  вірші  банальні  і  прості.

Так, просто  ліки.

Для  душі  і  серця.

 

Все пройшло

Все пройшло, промайнуло, не вернеться.
Ти залишив сліди на піску
І пішов... Я тобі не суперниця
Лиш зозуля озвалась: «ку-ку».

Все пройшло, промайнуло і згаялось.
Я відвикла від горя і сліз.
Ти пішов назавжди, не прощаючись,
Навздогін зашумів тільки ліс.

Все пройшло, промайнуло, забулося.
Не згадаю обличчя твоє.
Що було, те навіки минулося,
Лише вітер тугу навіє.

Все пройшло, промайнуло і втратилось.
Я уже не така, як була.
Я не знаю, що з нами трапилось
Я забула  кохання слова.

Все пройшло, промайнуло, промріялось...
Зникли мрії, як сніг по весні.
Та і досі чомусь вчувається,
Що <<кохаю>> шепочеш мені.



Коханий

 

Коханий! Подивись !Он сонечко сміється,

А ген там в далині – там наше щастя в’ється.

Он райдуга бринить весняним переливом.

Все навкруги стає прекрасним і щасливим.

Коханий ! Чуєш ? Десь… Десь соловей щебече;

Видзвонює струмок, маля стиха лепече,

Луна кричить у горах своїм могутнім криком

Й пишається дуб-велет ніким незнаним віком.

Коханий ! Посміхнись ! Дощу, що накрапає,

Славетному добру, що душу прикрашає;

Лісам, полям, дібровам, волошкам, що у житі…

І я всміхнусь тобі – єдиному у світі.

* * *
За вікном знову літо,
А на серці зима:
Не змогла я любити -
Залишилась сама.

Та берізки шепочуть:
<< Ми всі сестри твої>>
І запрошують, кличуть
У обійми свої.

Я лечу на їх поклик.
Річка манить: << Сюди!
Я тебе прилелію,
Ти не бійся. Ходи!

Будеш ти, мов русалка
І вродлива й ясна.
І зеленії шати
Я дістану із дна.>>
Піднімайся у небо
До своєї мети!

Будеш ти, як той сокіл
Бачить все з висоти.
Птахи будуть питати
Звідки ? Як ? І хто ти ?>>

Я спинилась на хвильку
Подивилась навкруг.
І... Полинула в небо
До хмаринок-подруг    

 

Залиш

Залиш мені хоч пару вільних ночей.
Залиш мені хоч пару вільних снів,
Щоб не дивилися на мене твої очі,
Щоб не шукала я у них квітневих див.

Залиш мене! Дай вільного польоту!
Я у душі романтик назавжди.
Ти будеш за - я вічно буду проти
І не кричи мені у слід: <<Зажди!>>

Залиш мене співати в верховітті,
Не думати про ночі і про дні.
Залиш мене одну у цілім світі.
Залиш мене...
Залиш мене мені...

 

*     *      *     
Ти знаєш, що таке біль ?
Ти знаєш, що таке спокій?
Босоніж у заметіль,
Багатим у світ широкий.

Ти знаєш, що таке гра ?
Коли виграє хтось - не ти.
Ти знаєш, що вже пора,
Але ще немає мети.

Як впасти обличчям у бруд,
Залишитись без крила,
Коли лежачих не б'ють,
Коли не знаходиш слова.

Коли замість сонця - дощ,
Замість усмішок - сльози,
Коли вже квітує весна,
А вдарили різко морози.

Коли повернути назад
Немає ні сил, ні бажання.
Коли кругом стільки зрад,
А ти все ще віриш в кохання.

*       *       *   

Сльози - струмками-ріками,
Горе - віками-бідами,
Посмішки - насолодою
Я згода з незгодою.
Серце в обрив на клаптики.
Грає похмурий реквієм.
Знову душа на фантики -
Я спокій з неспокоєм.
Дощ заливає вулиці.
Линуть слова, як музика.
Очі чомусь не журяться.
Мрії мої, як вузлики.
Б'юся об груди - дихаю.
Сни навздогін реальності.
Подорож в вічність - втіхою
Я романтик з фатальністю.

*       *       *       

За те, що було між нами
Й за те, чого не було,
Вип'єм з тобою вина ми
Собі і усім на зло.

За те, що змогли здійснити
Й за те, що здійснити не зміг
Ми будем з тобою пити
За наш не скоєний гріх.

Ну що ж наливай по вінця
Червоне густе вино!
Хай кажуть тепер злостивці,
Що нам уже все одно.

Бери! Наливай до краю
Розтоптаний келих мій !
І пий - за життя без раю
Й за рай у душі моїй.

 

 *       *       *   

І знову серце запекло палючим пламенем.
Було... Давно усе було і впало каменем.
В душі уламками дзвенить похмура музика.
Я зав'язала без жалю усе на вузлики.

У груди б'ються увесь час слова, мов ножиці.
Все подолаю і стерплю. Усе ще можеться !
Злостивим поглядам у слід не дам сміятися,
Я завоюю увесь світ, щоб посміхатися.

Я перекреслю всі рядки в моїй історії -
На час, назавжди, на віки без алегорії.
І гордо голову зведу, що ж ви сміялися
Ви думали, що я впаду, а я піднялася.

*       *       *       

Я стомилась від свого чекання:
Малювати рядки на папері,
Зустрічати одній світання,
Залишати незамкнені двері.

Пити чай у самотності й тиші
І чекати дзвінка телефону.
Обіймать перелякану мишу
Й слухать те, що давно вже відомо.

І по краплі любов догорає...
У думках: << Ще чекати? Навіщо ?>>
І себе чи тебе картати,
Що між нами нічого не вийшло.

*       *       *       

 

Сильна жінка

<<Вона сильна!>> - кричали навколо.
<< Так, ти сильна!>> - шептали вуста.
А вона, як не було нікого
Рахувала тихенько до ста.

І зжимала до болю руки,
І ридала до хрипоти,
Бо щеміло усе від розпуки,
Ще не сильна, а слабка ти.

Ну а зранку вдягнувши усмішку,
Запустивши у серце сміх,
Заховавши весь біль у ліжку,
Гордо йшла вона знов до них.

 

Вірність

 

Пробач мені мою любов і ніжність,

П’янкі недоспані ночі.
І за мою непохитну вірність…
Пробач за слова пророчі.

 

Довіру і час сподівання,
За мою нестримну самотність,
За кленів зелених вінчання,
За шепіт, за сум, за гордість.

 

Що просто чекала на тебе,
Що вічним коханням палала…
Мені відпустити б від себе,
А я тебе не відпускала.

Пробач ! Не сердись. Не гримай

Дверима в моєму серці.
Кохання візьми! Й отримай
Ще біль на самому денці.

 

 Трилогія

 

Буяла весна у твоєму волоссі.
Й несміло, мов трави, шептали вуста.
А потім усе зацвіло, розлилося
І зникла у серці ділянка пуста.

 

А літо хмеліло духмяним напоєм
І ми доспівали в любові своїй.
Де нас не було – там тепер уже двоє
Закутані міцно в омані густій.

 

Уже відцвіло, відбуяло колосся…
І осінь змиває з грудей самоту.
Як жовті листки уплелися в волосся,
Так дощ піднімає в душі гіркоту.

 

Скувала усе: почуття і тривоги,
Зима ненаситним морозом своїм.
І знову почнеться усе із трилогій…
І знову весна перед домом моїм.

 

****

Піднімемо бокал за знеболені душі,

За наші розбиті надії й страждання,
За тих, хто неспокоєм спокій порушив,
За наше минуле й прийдешнє кохання.

 

За сльози під краплями сильної зливи,
За тихе «Пробач» у без вимірі ночі,
За те, що були ми з тобою щасливі,
За мрії, за радість, за сни все пророчі.

 

За тих, хто є поруч у важку хвилину,
За паростки щастя, за спільні бажання,
За те, що ковтнули з тобою полину,
За вічне незламне єдине кохання!

І даючи тобі  талан до ліри,

Господь сказав: ・・Гляди –його не згай!

Не в сторону добра, сподіїй віри, –Ти йдеш в гріхи давно погрузлий край.

Не кукіль я даю тобі нікчемний

Іне пергу, занедбану давно:

Дарунок мій високий ітаємний –Просіяне і вимите зерно.

Неси його хоч в поле, дроком вкрите,

Посій його хоч в дикі бур'яни,

Іхай воно, водою не полите,

Вкриватиме нерушенілани, –Але така в йому велика сила,

Що дасть воно коріння і бростки,

Щоб в літній день вся нива зеленіла

Й сповнялися мукою колоски・・
Я. Щоглів

Це  заповіт  для  тебе. дорога  наша  Ірино  Петрівно!!!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ось  вона! Довгоочікувана!!!  І  яка   чарівна, барвиста, пахне  фарбою… !!!

 Не простий  шлях  у  цієї  збірочки. Дорога  її  розпочалась  із  Всеукраїнського  конкурсу   дитячої  творчості  « Дитячі  історії  про  найголовніше»,  де  отримала  належну  підтримку  і  перемогу,  і  до  гранту  голови  Рівненської   облдержадміністрації  обдарованій  молоді  у  галузі  літератури, театрального, музичного,  образотворчого  мистецтва, хореографії, народного  мистецтва, кінематографії.

   Книжечка – саморобка  « Волошкове  дитинство»  сестер  Анастасії  та  Любові  Бачинських,  вражала  не  лише  змістом,  а  й  чудовим  оформленням.  Прекрасні  малюнки,  витинанки – роботи  обдарованих  дівчат. 

Ось  так  виглядають  розділи  збірки.

 

 
Ось  таке  чарівне  оформлення  має  збірочка

   Беручись  допомагати  дівчатам  в  написанні  проекту,  я  була  впевнена, що   перемога  буде  наша.    Ця   самобутня  збірочка – розповідь  про    звичаї  та  традиції  наших  батьків.  Вона  вчить   поважати  і  шанувати  старших,  любити  рідну  мову,  край, де  народився  і  виріс.

      А  для  мене,  це  не  абияка  радість. Ще  одна  книга   додалась   до  букету  талантів,  які  я  мала  змогу  хоч  трішки  підтримати.

 

 

Та  це  радість  не  лише  для  мене, а  й   для  усіх  тих,  хто  приклав  певні  зусилля , аби  збірочка  та  інші  книги,  які  видані за  кошти  гранту  побачили  світ.

Це  наші  літератори :В. Мазаний, І. Сидорчик, О. Городний   і  «хрещена  мати»  усіх  проектів 

 В. Пінчук.

 

 

Дещо  із  розкішного  букету:

Із  збірки  « Волошкове  дитинство»

 

Живе  в  мені  дитинство,

Живе,  цвіте  і  б’ється.

Біжить, мов  кінь  вогнистий,

Немов  перлинка  в  серці.

Наповнене  красою,

Дзюрчанням  джерела,

Умите  все  росою

І  квітами  добра.

Ці  спогади  найкращі,

Миліші  від  усіх.

Вертають  світ  на  краще

І  добре  для  усіх.

Живе  в  мені  дитинство,

Живе.  Цвіте  і  б’ється.

Біжить.  Мов  кінь  вогнистий,

Немов  перлинка  в  серці.

 

 

 

 

 

Про  вибір.

Олена Булан.  із  книги  « Нитка  реальної  фантастики»

 

Я маю добре-знайомих-але-не-зовсім-друзів, але лише одного цікавого-TOWER-друга.

Я дивуюсь голосом Великої Опери, але приймаю лише хриплий голос чесності.

Я бачу навколо чисті ріки Брехні, але вмиваюсь брудним струмком Правди.

Я гріюсь штучним світлом високовольтних ламп, але замерзлими пальцями розкладаю Багаття.

Я маю в кишені папірці-гроші, але ношу подерті джинси і старенькі кеди.

Я гуляю безкінечними вулицями Міста, але відпочиваю за його межами.

Я бачу Долею розбиті Серця, але вірю і пишу про Мрію.

Я дивлюся на неоновий захід, але відчуваю міріади живих Зірок.

Я Заручник. В’язень. Можливо. Але вибирати ще вмію.

Я РОБЛЮ ВИБІР! І ЖИВУ ЦИМ!

Я будую довгі магістралі свого життєвого шляху, але ходжу побитими стежками.

Я зводжу височенні будинки, але живу на землі.

Я літаю в гості до Місяця, але провідую своїх сусідів.

Я додаю не роки життя, а життя до років.

Я збираю уламки розбитої Мрії, але не зупиняюсь і крокую далі.

Я відвідую фестивалі, але знаю, що справжня музика та, що бере початок у мені.

Я фотографую Щастя, а не сміттєві баки.

Я вмію танцювати вальс, але мій найкращий партнер – осіннє листя.

Я маю велику електронну бібліотеку, але читаю старі та пожовклі книги.

Я ношу протигаз, але не втрачаю Надії ще раз зробити ковток чистого повітря.

Я приймаю світ, але це не означає, що я його підтримую.

Я бачила смерть, але це ще не означає, що померла я.

Вибір – ось хто диригує моєю симфонією життя і саме він є тією щасливою і вічною миттю, що мине.

Занадто багато «я», але це чесно, бо говорити «ми» може лише самовпевнена особа.

Я роблю вибір і змінюю світ із свого маленького «я».

 

    Дуже  хочеться,  щоб  поруч  із  талантом  завжди  поруч  ішли  розуміння,  любов, повага, підтримка, порядність. І  нехай  оминає  талант  заздрість, лицемірство,  двуликість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Так, що ж таке талант? На це запитання відповідають  талановиті…

 

ЦВІТУТЬ ТАЛАНТИ

 

Україно, люба! Ти ще жити будеш,
Бо твої таланти золоті ростуть!
Наче квіти красні, ці маленькі люди
На твоєму полі, глянь, уже цвітуть.

 

Посмішки дитячі загорілись ясно,
І ти ще співаєш голосом дітей.
Україно, мила! Ти вже родиш рясно!
Створюєш майбутнє із малих людей!

 

О, моя Вкраїно! Ти вже відродилась,
Світ новий відкрила для своїх дітей!
Глянь як твої віти рясно розпустились
Для нового щастя, для нових ідей!

 

Рідна Україно! Це дарунок неба,
Ці нові таланти дав тобі Творець!
І скажи, кохана, що тобі ще треба?
Вже лунає пісня прямо із сердець.

Богуслав

Талант

 

Талант співати і талант творити,
Це для людини — божий дар!
Талант безмежно світ любити
Й життєвий витримать удар...
Комусь дається він відразу,
Не треба й ритися в собі.
Із розумом й красою разом,
Комусь — у довгій боротьбі.
Але з талантом світло жити,
І легко по землі іти.
Талант нічим не замінити
Без болю і без гіркоти.

 Н. Красоткіна

 

Талант — це здібності природні

 

Талант — це здібності природні,
Обдарування, справжній хист.
Хоч ти не бачиш їх сьогодні,
Бо ще малий на вік і зріст,
Та є в тобі обдарування,
Вони у кожного з нас є.
Лише потрібне намагання
Знайти в своїй душі своє.
Ну, щось таке, що серцю миле,
Що ти робив би день і ніч.
І був від цього ти на крилах,
Й завжди б летів зорі навстріч.
Це може бути що завгодно:
Малюнок, пісня чи шиття.
Те, що для серденька природно,
На що поклав би ти життя.
Ти можеш гарно танцювати,
А чи ростити десь сади,
Плести гачком, вірші складати,
Але без діла не сиди.
Талант — це здатність те робити,
Чому тебе ніхто не вчив.
Талант, як сонце щиро світить,
Лише в собі б його відкрив.
Якщо відкриєш дар у себе,
Його відразу розвивай.
Не жди, що прийде манна з неба,
І від безділля не страждай,
А вчись, працюй, трудися в поті,
Щоб дар, талант свій зберегти.
І щогодини будь в роботі,
Щоб краще вміти і змогти.
Тоді талант розквітне щиро
І будеш ти на висоті.
З собою будеш жити в мирі,
Все буде добре у житті.
Талант — це дар, будь вдячний долі,
Якщо його знайдеш в собі.
Тому старанно вчися в школі,
Будь у постійній боротьбі.

 Надія Красоткіна

 відомі і мудрі люди.

 

Талант – як породистий кінь, і необхідно навчитися керувати ним, а якщо смикати вуздечку в усі сторони, кінь перетвориться на шкапу…» М. Горький

 Здатним заздрять, талановитим шкодять, геніальним - мстять.

Нікколо Паганіні

 

У геніальності 1% таланту і 99% праці.
Томас Алва Едісон

 

Геніальність недбала, вона, по самій суті своїй, завжди кваплива. Генію не до витонченості ...
Макс Бірбом

 

 І  талант може звалитися не на ту голову.

(О. Самойленко

 І у бездарності є талант: уміння оточити себе ще більшою бездарністю.

 (О. Круглов)

 

Талант — це як гроші: зовсім не обов’язково його мати, щоб про нього говорити.

 (Ж. Ренар)