Новий рік, щасливо став на ваш поріг

А в полі, полі сам Господь ходив,
Сам Господь ходив, зерно розносив.
Діва Марія Бога просила:
«Уроди, Боже, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, всяку пашницю».
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.
Будьте здорові з Новим роком і з Василем.
Дай, Боже!

Новорічна казка стукає в оселі, 

Новий рік щасливо встав на ваш поріг.

Будьте, милі друзі, як весна, веселі

В цю зимову днину, в цей чарівний сніг!

 

 Хай зникає смуток, хай журба минає, 

Щастя і натхнення гріють серце знов,

Хай в душі квітучій вічно розцвітають 

Радість і здоров’я, віра і любов!

 

Не хлібом єдиним...

«  Життя – як  шкільний  зошит:  чистий  лише  спочатку,  а  потім  стає  брудним:   у  ньому  з’являються  помилки,  які  ми  намагаємося  приховати;  зауваження,  які  видаються  нам  несправедливими; оцінки,  які  вважаємо  низькими; ми  вириваємо  з  нього  цілі  сторінки  для  своїх  засобів; і  він  швидко  закінчується…»

    Костянтин  Меліхан

   Чи  усі  ми  всі  сьогодні  усвідомлюємо  це?  Адже  складається  враження,  що  сьогодні  наше  молоде  покоління  живе  поспіхом,  не  залишаючи  часу  для  розмірковування,  для  насолоди  життям,  для  радості,  подиву. Здається,  панує  культ  лише  голого  інтелекту, грошей. А  це  може  надихати,  звеличувати?

   Як  же  реалізувати  свій  природний  потенціал?  Як  знайти  себе  в  житті,  маючи  настанову  лише  про  гарне,  легке  життя?

   Що  читають  наші  діти?  Що  малюють? Чому  радіють? Що  обговорюють?

 

 

Якого кольору слова?

   Хто  з  нас  в  дитинстві  не  мріяв  стати  артистом,  письменником?  Напевне, чимало.  Як  радісно  і  лячно  було  відкрити  свої  "творіння", які  йшли  десь  із  середини  тебе  ще  комусь. Як  мокріли  долоньки  ,  як  тремтіло  серденько,  коли  вперше  твої  літературні  спроби  лягали  на  стіл  обговорень…

 І  який  же  він  був  дорогий,  отой  перший  твір,  і  як  же  хотілось  почути  гарні  відгуки  про  нього!!.

   В  Володимирецькій  районній  бібліотеці  для  дітей  діє  мистецька  світлиця  « Сув’язь». Саме  тут  юні  літератори  читають  свої  перші  творіння,  діляться  враженнями  та  отримують  перші  відгуки  від  своїх  ровесників,  однодумців  та  і  уже  відомих  літераторів.  Цьогоріч,  в  День  журналіста,  відбулась  зустріч  із  журналістом  районної  газети  « Володимирецький  вісник»  Олексієм  Городним.  Всі  плюси  і  мінуси  журналістики,  про  які  розповів  Олексій  Остапович   не  відбили  бажання  у  цих  надзвичайно  допитливих  хлопчиків  та  дівчаток  присвятити  своє  життя  саме  цій  професії.

  Діти  отримали  надзвичайно  цікавий  майстер – клас  від  Олексія  Остаповича. А  самі  сміливі  та  одержимі  віддали  на  обговорення  свої  вірші  та  оповідки. І  як  же  раділи,  коли  в  районці  опублікували  народжені  ними  дописи.

Сьогодні  для  вас - етюд Світлани  Дяк .

Осінь

Іду по парку. Під ногами шелестить золотаве листя, ф у повітрі пахне хвоєю. Прийшла золотава красуня – осінь!

Осінь – це запах стиглих кавунів і медових груш!

Осінь – це дощ каштанів біля рідної школи! 

Осінь – це Перше вересня і день знань, коли першокласники з хвилюючою радістю йдуть до свого другого дому – рідної школи!

Осінь – це шелест опалого листя під ногами і пожовклої трави!

Осінь – це «тихе» полювання, коли з невимовною радістю зустрічаєш грибочка!

Осінь – це прощальне пронизливе курликання журавлів, які з піднебесся кажуть »До побачення»!

Осінь – це передчуття зими і сну. Але разом з тим, це пора кохання, тепла і праці!

Іде золотава красуня - осінь!

Городний Олексій : Прочитаємо разом.

Ось  вони,  його  віддані  читачі:  великі  і  маленькі,  веселі  та  задумливі.  Писати  для  дітей  надто  відповідально  і  не  кожному  під  силу.  Діти – це  дуже  вимогливі  і  строгі  читачі,  які  відразу  бачать  фальш,  нещирість.
Серед  маленьких  шанувальників,  Олексій  Остапович , має  чимало  вдячних  читачів. Хтось  відкрив  його  для  себе  як  перекладача,  хтось  полюбляє  його  загадки  та  скоромовки,  хтось  казки.

 ки

Потішки

Потішк

Оса

Я  у  сад  хотів  іти

А  за  мною  йшов  і  ти.

Враз  осу  лихий  наніс:

Посадив  мені  на  ніс!

Вік  того  я  не  забуду,

Як  в  Рябка  ховавсь…

                    за  буду!

 

 Тополеня

 

-         Глянь!

Манюсінька  тополя!

-         Хто  садив  її?

То  Поля!

Полива,

Забувши  втому,

І  хіба  лише  щось

В  тому?

Кажуть  всі

-         То – Поленя

І  її  топ оленя!

 

У  горах

В  горах  я  дивився  вгору

Там  дорога  веде  в  гору

-         Ну  й  тунель! –

Шепчу  під  ніс –

Ну  ж  і  штуку  хтось  підніс!

Поміркуй  зі  мною  й  ти:

У  тунель  не  страшно  йти?

 Ранок

Ранок  сонячний  настав

Нумо  гусоньки  на  став!

Щоб  не  втратити  дорогу

Прожену  вас  аж  до  рогу.

 Вишні

 

Я  на  вишню  ліз  би  вище,

Та  якби  полізли  й  ви  ще

Хочеш  вишень – треба

                                      лізти

Та, Кіндрате,  хіба  лізь  ти?

Лесь  також  пославсь  на

                           Втому.

А  причина  хіба  в  тому?

Побоялись – от  і  вишні

Не  у  жменьці,  а  на  вишні.

 

 

Вірші - загадки

 

Круглий, гожий,

    Невеличкий.

Народився  в  теплій  пічці:

Він  від  діда  утік,

Він  від  баби  утік,

Від  ведмедя  він  утік,

Скік – лисичці  на  язик!...

Ой, біжить  до  нас

                        Дружок:

-         Гав – гав- гав!

-         То – КОЛОБОК!

 

 Рано – вранці  на  горбок

Вибіг  в  поле  колобок,

Нашорошив  довгі  вуха,

Сів,  і  щось  уважно  слухав.

Потім  травки  він  погриз

І…  сховався  знову  в  ліс.

 

… То  не  колобок!

Й  не  м’ячик!

То  у  полі  снідав

ЗАЙЧИК!

 

 

 

 

Городний Олексій : Давайте познайомимось.

Олексій  Городний  в  Володимирецькій  районній  бібліотеці  для  дітей  з  юними  шанувальниками  його  творчості.

    Народився  Олексій  Городний  30  січня 1954  року  у  селі  Веліхово  Володимирецького  району. Після  закінчення  школи  навчався у  Київському  державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. За  фахом — філолог.Вчителював  у  рідному  селі, згодом  головним  редактором  районної  газети  “ Володимирецький  вісник” На  сьогодні  Олексій  Остапович  працює  журналістом  газети.

  Олексій  Остапович  за  фахом  філолог,  а  в  душі — журналіст. Шпальти  опублікованих  ним  матеріалів  мабуть  сягнулиб    кілька  кілометрів. Газета  стала  його  дітищем,  в  яке  він  вкладає не  лише  душу,  а  й  усього  себе, весь  свій  вільний  час.

    Для  молодших  колег  Олексій  Остапович  є  не  лише  наставником  і  вчителем,  а  й  мудрим  порадником  і  добрим  другом.

  А  ще  він  закоханий  у  друковане  слово.

 

Слова, слова... І  золото  й  полова...

І  треба  знать  одвічну  силу  слова...

 

   Саме  життя,  напевне, підштовхнуло  до  написання  таких  відвертих  і  щирих  рядків.

 

“...слово — могутня  зброя,  треба  лишень  уміло  нею  скористатися,  спрямувавши  проти  зла, безчестя  і бездушності.

     Думаю  про  це- і думки  збиваються  на  зовсім  інший  лад,  звучать  у  душі,  мов  висока  тривожна  струна. Це  розуміє  той,хто  благоговів  перед  СЛОВОМ,  хто  відчував  його  силу й  осягав  його  ціну.

Слова, слова...Тугі  як  тятива...

Не  тільки  букви. Й  не  одні

                           лиш  звуки...

В  них — щастя  дзвін, й  глухе

                                       ридання муки,

Й  душа  людська, що й

 в  смерті  ожива.”

Городний  О. Вклоняючись  лиш  правді  на  землі...\\  Володимирецький  вісник.- 2003  р.

  Вірші  Олексія  Городного відкривають  якусь  невидиму  завісу  і  показуютьавтора  як  людину  не  лише  ліричну,  а  й  вразливу,  відверту  і  сильну.

  Олексій  Остапович  завжди  підтримує  юні  таланти  і  приходить  на  допомогу  у  скрутну  хвилину. Його  рекомендації  мали  вагоме  місце  під  час  розгляду  проектів  поданих  на  здобуття  гранту  голови  облдержадміністрації  в  галузі  літератури  на  видання  власних  збірок  Людмилою  Бірук ( с. Городець), Ольгою  Камінською ( смт. Володимирець)  та  Оленою  Булан (с. Красносілля).

  На  найвищий  щабель  Олексій  Остапович  підносить  Вірність, Надійність, самовідданість. Про  свої  твори  він  говорить: “ Хай  летять,  як  птиці  із  клітки,  і  хай  єдиним  їх  суддею  буде  читач.”