Поетичні   перлинки

від  Любові  та  Миколи  Пшеничних

 

 

 

 

 

Бібліотека – це чудово!

Тут на полицях – книжне слово.

Багато щирості і сонця,

А ще – комп’ютерні віконця:

Знайомі рубрики і сайти,

Заходьте, думайте, читайте!

А ще - розваги і флеш – моби, -

Кому що буде до вподоби!

Цікаві зустрічі й вистави…

Заходьте швидше – і до справи!

 

    Любов Пшенична

 

              *******

 

Хоч домівонька – далека,

Але є бібліотека,

Тож сюди я поспішаю

 І читаю, і читаю.

Тут хороші, гарні тьоті –

У роботі, у роботі.

Залетіла безборонно

 Сюди «Бекана ворона».

Не дружу я більш із нею,

А – з слухняною ріднею.

Бо до книжки змалку звичний

 Я Миколочка Пшеничний…

 

Микола ПшеничниЙ

 

 

 

 

                  Образ  жінки  в  поезії  жіночій

 

 

 

Вітер юну жінку обіймав

Весняного сонячного рання,

Сірі очі цілував,

Русі коси розплітав,

Говорив палкі слова кохання.

 

А жінка від щастя мружилась сонно,

До вітру смагляві руки тягнула,

А потім гордо дивилась на сонце

І не змигнула.

 

А жінка себе почувала княгинею,

А жінці всесвіт під ноги стелився.

Їй вітер шептав: 

 – Ми удвох не загинемо!

І ніжно на груди хилився.

 Десь ополудні погода стихла:

Все пролетіло, сліду не лишило.

Жінка сиділа печальна і тиха,

І сонце сльози її сушило.

Г. Гордасевич

 

 

 

 Знов нижу я рядки літер

У тривозі осінньої ночі.

Я – хвиля.

А ти – буйний вітер,

Що несе мене, куди схоче.

Я – береза.

А ти мої віти

Заплітаєш, неначе коси.

Я –  троянда,

А ти з мого цвіту

Спиваєш медові роси.

Я – човник.

Мої вітрила

Ти наповнюєш подихом дужим.

Я – чайка.

А ти мої крила

Так поламав байдуже.

А можливо, я – легка сніжинка,

Що під ноги ляга перехожим.

А можливо, я – просто жінка,

Що тебе забути не може.

Г. Гордас евич

                                                                 

 

 

Чорнява жінка в платті помаранчевім

сиділа в сквері, тиха і задумана,

уважно слідкувала, як на небі

стихає заходу рожева гама.

До рук її, неначе дикі птиці,

злітало листя, золоте й багряне.

І жінка птиць приймала на долоні,

підносила до губ і щось шептала,

щось примовляла лагідно і тихо.

– Послухайте, – я зважилась спитати, –

послухайте, а ви часом не осінь?

Питання це не здивувало жінку,

хоча вона відповіла не зразу,

а довгу мить дивилася на мене,

а потім посміхнулась і сказала:

– Ні, я не осінь. Дуже мені прикро,

що мушу вас розчарувати, але

я просто жінка. І мені здається,

нічого краще немає в світі,

як бути жінкою.

Г. Гордасевич

 

                                                     

 

 

Надривається жінка під торбами,

Розривається жінка між чергами.

... А кажуть, слід бути гордими!

... А кажуть, слід бути чемними!

А жінка рахує ті гривні,

Як вижити, думає жінка.

Обступили проблеми противні,

Набухає на скроні жилка.

А діти, хоча й не голодні,

Але кривлять губи над юшкою.

Чоловік знов прийде сьогодні

Не «під мухою», то «під мушкою».

Йому що! Він на жінку надіється!

Його клопоти йдуть за водою.

Що ж воно з вами, жінко, діється?

Ви ж колись були молодою,

Ви ж були казково прегарною,

Обіцяв на руках носити,

А тепер було б справою марною,

Щоб за хлібом пішов, попросити.

На роботі своя морока:

Зазирає в вічі скорочення.

Б’ється жіночка кароока,

Тяжко змучена, заморочена.

Поможи їй з глибин історії

Хоч ти, матінко Берегине,

І тоді в піднебеснім просторі

Україна не вмре, не загине.

І наповнює море краплина,

Сходить сонце в небеснім склепінні.

Постає велика Вкраїна

На великім жіночім терпінні.

Г. Гордасевич

 

 

 

 

                                              ПРАПОР

                            Синій, як море, як день, золотий —

                            З неба і сонця наш прапор ясний

                            Рідний наш прапор високо несім!

                           Хай він, уславлений, квітне усім!

                           Гляньте, на ньому волошки цвітуть,

                          Гляньте, жита в ньому золото ллють.

                          З жита й волошок наш прапор ясний.

                         З неба і сонця, як день весняний

                         О. Олесь

 

 

    Використання жовтого та блакитного кольорів  на прапорах України-Русі   іде від прийняття християнства. З  часом  ці два кольори набули   значення державних.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої   форми, як тепер, здійснила   Головна   Руська   Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Цікава   версія  щодо походження синіх і жовтих кольорів   озвучена   істориком   і мовознавцем   зі Львова Б. Якимовичем. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

 

 

 

ПРАПОР

Прапор — це державний символ

Він є в кожної держави;
Це для всіх — ознака сили,
Це для всіх — ознака слави.

 Синьо-жовтий прапор маєм:

Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.

 Прапор свій здіймаєм гордо,

Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським, в Україні.

Н. Поклад

 

 

НАШ ПРАПОР

Небеса блакитні

Сяють з глибини,
А пшеничні й житні
Мерехтять лани.

 Образ цей не зблідне,

Хоч минуть жнива.
Це знамено рідне –
Злото й синява.

 Прапор наш, як літо,

В сонці майорить.
По долині – жито,
По горі – блакить.

 Прапор наш – не битва,

Не рушничний дріб:
По горі молитва,
По долині – хліб.

Д. Павличко

 

 

 

 

 

«Наш прапор»

 Крилатий вітер розвиває стяг –

Блакить із золотом на нім переплелися,

Наш прапор майорить неначе  птах:

Народ не вмер й нікому не скорився!

 Ми пишемо історію землі,

Своєї незалежної країни,

Ми  – громадяни, хай і ще й малі.

Держава наша – вільна Україна.

 З часів далеких відгомін іде

Про прадідів відвагу, мужність, славу.

Наш прапор житнім золотом цвіте;

Він – символ незалежної держави.

 Знамення сяє сонцем золотим,

Небесною виблискує блакиттю…

З ним здобували все, що є святим;

І нас із ним нікому не скорити!

Світлана Коробова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   


                       Перший Спас медовий -                                      будьте всі здорові! 

Щедрі серпневі дні… Духмяно пахнуть  яблука,жовто - червоними боками виграють на сонці достиглі груші, гілки яблунь згинаються все нижче та нижче під вагою дозрілих плодів.  Пахощі  розлітаються  навкруги  притягаючи  безліч  різноманітних  комах…  А  мухи  такі  кусючі  та  набридливі ! Недарма  в  народі  говорять:  « Кусючий,  як  муха  в  спасівку»

 А вже   як  веселково   виграє серпень на клумбах!  Дивовижний, різнобарвний  килим   розливає  навкруг   море  пахощів… Яке  дивовижне, неповторне,  казкове    творіння  природи!!   

Саме в цей благодатний час -14 серпня православні християни святкують одне з найпоетичніших і найшанованіших свят- Маковія або медовий Спас чи Спас на воді. Це свято вважається полуднем, тобто останнім відрізком літнього часу, в народі про нього говорять так: “Прийшов Святий Спас - готуй рукавиці про запас.”

14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковія, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблейська оповідка про сім святих мучеників — братів Маковеїв та їхню матір Соломію. Всі вони з її благословення загинули за свою віру.

Сьогодні свято Маковею

Або медовий, перший Спас

Брати із ненькою своєю

У свій земний останній час

Приймали муки та образи,

Але від віри не зреклись,

Сміялись в очі кату рАзом

А цар від того аж бісивсь.

АвІм, АнтОнін, ГУрій, Адім,

МаркЕл, ЄвсЕвон, ЄлізАр -

Всіх їх благословила мати,

Бо смерть за віру – Божий дар.

Пройшли рокИ – пішли всі в Лету

І цар сірійський, і той час

Лиш Макавеїв не забути –

Іх подвиг надихає нас.

Серж

Така героїчна святописна історія була духовно близькою для українських неньок, сини яких  вмирали на бранному полі за волю й національну незалежність.

Звідси    і та особлива пошана до свята, яке у давніші, дохристиянські часи приурочувалося до освячення квітів, городини та криниць. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давню традицію — у цей день дівчата та підлітки ще до сходу сонця йшли до церкви, щоб посвятити квіти та мак.

Певна дещиця з дайбозьких   вірувань збереглася і в християнізованих обрядах, зокрема освячення джерел. Пригадаймо Шевченкове:

На те літо

Криницю святили

На самого Маковія,

І дуб посадили.

Напередодні свята виготовляли «маковійську квітку» переважно з городніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різнобарвним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м'яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля тощо.

У такому букеті   кожне   різнотрав’я  мало свій символ:

·        рута-м'ята мала оберігати від усякої напасті і додавати здоров'я,

·        ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода і щирість,

·        кудрявці — аби у хлопців в'юнились кучері й любили їх дівчата,

·        маточник освячував плодовитість бджіл,

·          сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

До кожної рослинки господиня зверталася з поетичними примовками. Особливо колоритними вони були для льону:

·        «Рости вище по коліна, щоб нікого з нас голова не боліла;

·        білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило;

·        білися міцно в широці, щоб старостам перев'язала плечі»,

·        та конопель: «Щоб рушники весільні, скатерки настільні, сорочки святочні натільні та штани-холоші чоловічі пригожі, полотна білі-гожі...».

Лелека – один з ранніх птахів, що з цього часу  готовий   відлітати, бо вже, як казали, "Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло…”

 Я  обереги гарні знаю —

За образами в нас вони лежать.

На Маковія я букет збираю —

Яскраві квіти аж палахкотять.

В букетах тих полин є і колосся,

І васильки, мак, пижма, звіробій.

Щоб затишно в хатах усім жилося,

Тому і оберіг у нас такий.

Бо мак — «нечисту силу» не пускає,

Від звіробою — звір домівку обмине.

Цілющу силу кожне зілля має

І від хвороби дуже помічне.

А з давніх пір в хатах по Україні

Висів вінок з цибулі й часнику.

Традиція така живе у нас й донині,

Бо має силу неабияку.

Той оберіг, традиції і звички,

Усе притягує до рідної землі.

Калина рідна, верби біля річки

Й тополі в полі в присмерковій млі...

Свято – це завжди радість, але Маковія вважається першим осіннім святом, отож разом з радістю є в ньому й присмак журби. Ми прощаємось з теплим  літом, з дивосвітом  квітів,   та  піснею  солов’я .. . Пливе серпень до затоки вересня й веде за собою журавлині і лелечі ключі.

З  поетичного  рядка

Дивись, дитино, чорнобривців цвіт.

Його переплету в букетик з маками.

Ось деревій. Їм лікуватись слід,

Коли у тебе пальчики подряпані.

Оце полин. Пахучий та гіркий.

Тобі ще рано знати стан полинний.

А ще він лікувальний. І такий –

Як справжній символ неньки-України.

Стійкий. Незламний. Жовто-золотий.

На синім небі так яскраво квітне!

Солодкий дух у нього та гіркий.

Чужим – табу, а до своїх привітний.

Васильки… Чуєш, дому аромат?

А ось і миколайчики блакитні.

І колоски. Біжи, дитино, в сад,

Я бачила, що айстра там розквітла!

І кетяг горобини ось, дивись -

Родину укріпляє, думи-мрії.

Ну, що, моя хороша, посміхнись!

Ходімо! Нині – свято Маковія

І. Лівобережна

Я робить коржів не вмію,

Та бабуся - вміє все,

Їх спече на Маковія

Й нам додому принесе!

Потім мак заллє окропом -

Я не буду заважать! -

І в макітерці глибокій

Разом з цукром розміша...

І в полив'яну тарілку

Наламає нам коржів,

Маку з цукром дасть хоч скільки -

Лиш би шулики я їв!

В серпні здійснюється мрія

В день веселий і легкий -

В світле свято Маковія

Їм я тільки шулики!

Н. Супруненко

Медовий Спас. Медовий Спас -

Це запах дідової хати.

В макітрі мак чекає нас,

Коржі виймає з печі мати...

Вже добігає жнив кінець -

Віддасть останнє щедра нива,

А в стрісі спритний горобець

Гніздо лаштує. Скоро злива

Предвісником осінніх днів

Зненацька виникне з нічого...

Так непомітно час злетів,

А в серці ще той Спас Медовий.

Олекса Бригас

Другий Спас, або Яблучний, припадає на 19 серпня. Третій Спас найчастіше називають Післяуспінням або Хлібним Спасом і пов’язують його у народі із закінченням літа – свято припадає на 29 серпня. 

                  Миру,  спокою  і  Божої  благодаті !