Хочемо миру, хай буде мир.

Пісня лунає і сміх,

Хай сонечко сяє,

Хай світить в наш двір,

Сонце хай сяє для всіх.

Питання МИРУ сьогодні найголовніше, найболючіше  для   усіх  жителів,  я  думаю,  не  лише  України. . Болить  серце,  плаче  душа…  Ну  як  це  могло  статись,  як? Хочеться  плакати,  ридати,  вити  від  того, що  відчуваєш  себе  безсилим    не  лише  перед  смертоносною  зброєю,  а  й  перед  людською  жорстокістю,  ненавистю  та  зрештою,  байдужістю.

   Подивіться  в  дитячі  очі,  загляніть  у  душу  вдів  та  матерів,  які  повтрачали   своїх  соколів – синів. Відчуйте,  як  плачуть  вони, як  просять  у  Господа  Бога  миру  для  нас  усіх, розуміння  та  людяності.

У Міжнародний день миру я закликаю   тих,  хто  розпалює  ворожнечу   прислухатись  до  благань  матерів,  до  благань  дітей  та  усієї  спільноти  відкинути  всі  непорозуміння  та  сісти  за  стіл  перемовин.  І  нехай  між  вами  буде  лишень  голуб  миру.

 

       Поезія - це  голос  істини,  голос  правди.Тож  давайте           дослухаємось  до  поетичного  слова.

 

  Загине  світ!  Безумством  і  війною

Потоптано  його  найкращий  цвіт;

Свариться  хаос  чорною  рукою:

Загине  світ!

О  бідне,  бідне  серце!  Безліч  літ

Ти  билось  марне  з  темрявою  злою

І  марно  в  ній  ростило  злотний  міт

Вже  бурі  ринуть  дикою  ордою

Ревуть  і  стогнуть, рвуть  замки  воріт.

Страшної  помсти  час, повитий  тьмою

Загине  світ!

Орест  Михайло

Плуг

 ( Балада)

Меч  заржавілий  знайшли  на  полі,

Скували  плуг  із  меча  поволі,

А  в  нашім  дні, як  стару  прикмету,

Плуга  того  віддали  поету.

Став  він  із  плуга  іскри  кресати,

Стали  століття  в  нім  воскресати:

Поле  і  жниці  десь  на  світанні,

Гнів  і  сльоза  на  людськім  диханні;

Білені  роси  попід  пожарами,

Пісня  мужича  з  очима  карими.

Плуг  той  живе  не  в  ганебнім  зреченні

В  залізній  мові,

В  залізнім  реченні!

Малишко  Андрій

Що  сказало  сонце

Спитала птаха в сонця,
В прозорій вишині:
– Де небо найчистіше?
Де краще жить мені?
А сонце усміхнулось Заграло у росі:
– Лише під мирним небом Щасливі ми усі!
Спитала квітка в сонця:
– Коли мені цвісти?
Щоб ти для нас тепліше Світило з висоти?
А сонце усміхнулось

Заграло у росі:

– Лише під мирним небом,
Лише під мирним небом,
Лише під мирним небом
Щасливі ми усі!
Спитали діти в сонця:
– Як мир нам зберегти?

Щоб в злагоді і щасті Жили і ми, і ти?

А сонце усміхнулось:
– Ми — як одна сім'я.
Коли щасливі птахи,
Коли щасливі квіти,
Коли щасливі діти, —
Щасливе з вами я!
(М. Сингаївський

Путі-дороги перехресні
верстали прадіди й діди
 назви нам земні й небесні
лишили в мові назавжди.
Ті - крем'яні лани орали,
ті - полювали дичину,
а ті - по сіль дорогу знали
у Крим або в Галичину.
 Ось відкіля з земними збіги
в космічних назвах без кінця;
сузір'я там - Граблі, Чепіги,
Візничого, Орла й Стрільця!
Котрийсь поет із предків наших,
що гречку сіяли в полях
і їздили по сіль на мажах,
у небі взнав Чумацький Шлях.
О ця туманна світла смуг
в безмісячну прозору ніч!
І щем, і радість в ній, і туга,
і вічна загадка сторіч…
А ген - накат в імлистих блисках -
мов припорошений узвіз. -
І сім отих зірок великих
в народі звуть - Великий Віз.
  Сіяє в будні він і в свята
й несе цю назву недарма:
чотири зірки - коліщата,
три - війя - дишло до ярма.
А що за зірочка-мигачка
біля середньої блищить?
Маленька зірка - то Собачка
за возом назирці біжить.
 Женеться, злюще, дзявулисте,
біжить притьмом, не попуска -
сирицю хоче перегризти,
що кріпить дишель до візка.
Спинити дума колісницю
завзятий цуцик-бігунець:
коли перегризе сирицю -
настане світові кінець…
 Та ми говоримо усюди,
що треба вічно в мирі жить.
А цю легенду склали люди,
щоб дужче світом дорожить!

(Дмитро Григорович Білоус)

 

  Сьогодні  про  мир  мріють    не  лише дорослі  а  й  діти. Щемить  душа,  коли  читаєш  оці  дитячі  рядочки,  в  яких  страшна  туга  за  мирним  небом, за    всім  отим  безтурботним життям,  що  було  до  війни.  Адже  це  страшне  слово  « війна»  ввійшло  в  кожну  домівку  страшною  примарою,  яка  назавжди  відбирає  таких  рідних  для  нас людей!

 

 

Діти  так  хочуть  миру!!!!

 Вони  не  хочуть  війни!!!

І  надіються,  що  їх  почують!!!

 

Війна  і  мир.

Такі  два  різні  слова…
Війна  це  жах, це  кров  і  горе,
Це  плач  людський,
Страждання,  горе, муки…
Я  хочу  миру, спокою, бо  знаю,
Що  мир – це  тиша, радість, мрії

М. Левчук. Місто  Рівне. 3  клас.

Слава  і  подвиг –

Це  марево, зірка.
За  ними  не  варто  сліпо  іти.
Наше  життя – воно  найцінніше.
Чому  ми  не  вміємо  його  берегти?

Б. Липич. 4  клас. Шепетівська  школа – інтернат

Ми  не  хочем  воювати,
Поховали  всі  гармати.
Ми  не  прагнемо  до  бою,
Знищили  страшну  ядерну  зброю.

 Тож  нехай  усі  держави

Відкладуть  всі  інші  справи,
Й  знищать  зброю  і   ракети,
Щоб  зберегти  життя  планети

Ні  війні!

Лиш  мирне  небо!
Ми  за  мир!
Війни  не  треба!

А Кукла.3 клас.
Володимирецький  районний  колегіум.

       Ми  за  мир!!!

 

 

 

 

 

 

 

  





 

    Ми  не  хочем  війни!!!

 

 

 

 

                Боже,  великий, єдиний

                Нам  Україну  храни

                               Дорогі  школярі!!!

    Прийміть  щирі  вітання  із  Днем   знань!!!

    Великих  вам  здобутків,  відмінних  успіхів     у          навчанні  і  мирного  неба!!!!!!!

                                       Щоб  пізнати  Землю  нашу,

                                       Знати  все  на  світі  краще,
                                       Щоб  любити  край  свій  рідний,
                                       Ключ  від  знань  вам  необхідний.

 

 

 

Учися, дитино, бо вчитися треба!
Учися, голубко, хай розум не спить,
 Хай серце і воля, і дух росте в силу,  
      Хай книжка розкрита любові навчить.
    Учися, дитино, бо світ сей не батько –  
    Широкий, розлогий, мов поле в степу;
          Знайти в нім дорогу той певно потрафить,
Хто власну в майбутнє торує тропу!

Учися, дитино, бо доля – не мати
  Шукать її треба, – сама не прийде;
Лиш той її має, той щастя зазнає,
   Кому розум сонцем в голівці зійде!
Учися, дитино. Бог буде з тобою,
З любов’ю тебе шануватиме світ.    
   Учися, щоб сіять добро поміж люди,
    І житимеш вічно, не згине твій слід!

Учися, дитино, бо вчитися треба;  
             Шукай сонця правди, хай розум не спить;
  Того що навчився – воді не залити,   
      Не взятий розбоєм, вогнем не спалить!

 

 

Молитва  перед  наукою

 

 

 

 

          Боже, Отче,  взносим  руці,

         Дай  нам  сили, дай  охоти,

Помагай  нам  у  науці

Всякі  труди  побороти.

          Дай  навчитись  нам  у  школі,

Як  у  світі  чесно  жити,

Як  добути  щастя, долю,

І  тебе, Святий, славити.

Нашу  працю  і  забаву

      Зволь  з  небес  благословляти,

     Дай  нам  вирости  на  славу,

Щоб  зраділа  рідна  мати.

 

 

  

                             З  Днем  Незалежності , Україно!!!

 

 

24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною, демократичною державою і винесла «Акт проголошення незалежності України» на підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

 

 

 

          Терниста  дорога  до  незалежності  у  творах  письменників                                                         Рівненщини

 

 

                                  У  мальвах  крові  наша  давнина

                                  Калиною  на  вицвілій  сорочці!

                                 У  спалахах  кривавого  вина –

                                 Сльозою  незагойною  на  оці.

                                                                         Іван  Сидорчик

 

                Український  мотив

Нас  повінчать  хотіли  із  ординцями,

Щоб  ми  всі  заблудилися  в  імлі,

А  ми  були  одвіку  українцями

На  українській  лагідній  землі.

 На  цій  землі,  що  зветься  Україною,

У  тім  краю, що  нам  він  дорогий,

Що  світить  і  цвіте  у  світ  калиною

Через  морози  навіть  і  сніги.

 Нас  не  купили  злотими  й  червінцями

Сьогодні  й  вчора  і  давно  колись,

Ми  будемо  довіку  українцями –

У  яничари  ми  не  подались.

 Хоч  наші  дні  нам  повнились  недолями,

Та  час  лихий  лунав  удалині.

І  наша  доля  зводилась  тополями.

У  синь  небес  у  золоті  ланів.

Василь  Басараба

 

Україні

Ти  моя  Рогнідо  непрочна,
Україно  зболена  моя!
Хоч  банальним  бути  і  не  хочу,
Але  теж  згадаю  солов’я

Як  тобі,  вколисаній  ночами
Солов’ями  в  стишених  гаях,

Та  й  стогналось,  чень,  під  нагаями
Україно  зранена  моя?!

Витримали  все! І  поторочі
Не  струїли  диво - солов’я…
О  моя  Рогнідо  непорочна,
Україно  зболена  моя!

Петро  Велесик.

Я  бачив  тих,  що  вміли  помирати.

За  Україну  йшли  на  смертний  бій,
За  неї  йшли  за  грати  і  на  страти.
Вони  живі  у  пам’яті  моїй.

 Ще  тільки  сонце  сходило  над  ними.

Були  вони  безстрашні, молоді,
Завзяття  їх  мене  заполонило
І  дух  їх  передавсь  мені  тоді.

 

І  вже  ніщо  з  тих  пір  не  підкупило,
Щоб  образ  їх  затьмарити  святий,
Він  додавав  упертості  і  сили,
Допомагає  діяти  й  рости.

 

За  ними,  за  провісниками  волі
Таємні  торувалися  стежки,
Слова  переливалися  із  болю…
І  прагнень  тих  діждалися  таки!

Степан  Бабій

 

Справжність

Хто не заносив рук на цей народ

З мечами, ятаганами, хрестами…

  А скільки тут перетопталось орд,
  І кожен зайда свою міту ставив.

Але народ упертий – і живе!

Хоч був і змасакрований до крові,

   Та лади кароокі, чорноброві
  Нам плем’я в дім приводили нове.

На перепуттях епідемій, війн,

На перехрестях чортової долі

  Підводився, ставав до плуга він
  І пісню зачинав од радості і болю.

Степан  Бабій

Вірю  в  майбутнє  твоє, Україно!

Я не питала зірок і астрологів,

Я не питала «умів – політологів»,

  Я запитала у просторів рідних:
-Яке ж майбутнє моєї Вітчизни?

Прошелестіли ліси мені тихо:
-Радість і втіха, радість і втіха…
Хмарки легеньким дощем прошуміли:
-Воля і щастя, яких так хотіли.

Жито колоссям тужавим хитнуло –
Рук роботящих турботу відчуло.
А як закінчиться жнивная днина,
Прийде достаток в кожну родину.

Шахти Донбасу, заводи Волині
Силу й могутність створять країні.
І об’єднається Захід зі Сходом.
Ставши одним українським народом.

Щоб ці надії не канули в Лету
Й сили знайшлися для вільного злету,
Треба, щоб вірила кожна людина
В гідне майбутнє твоє, Україно!

Оксана Андрусік

                                                                   Фотомиттєвості  

                 " А  ми  просто  українки..." від    Юлії  Дяк

 

 

 

та  Віталія   Босика

 

 

 

 

 

 
 
 
                Любіть  Україну, всім  серцем  любіть,
                 І  вічні  ми  будемо  з  нею.
                                          В. Сосюра