Ось вона… Лежить на столі… Від душі подарована автором… КНИГА!!!!  Книга Олексія Городного  « Я полюбив тебе не за красу».   Уже сама назва книги  змушує  задуматись…

        Любов… Скільки разів на день ми чуємо це слово?!   Що стоїть за цим словом? Звичайно – життя, його велика таїна. Олексій Городний  своєму читачу  розкриває силу і велич   Любові, що осяває усе наше життя, дає сенс існуванню, крила для лету… Наше звичайне,буденне життя  виткане саме з ЛЮБОВІ!!!

       Вчитуючись в рядки  розумієш,як це чудово бути людиною і жити! Просто жити, дивитися на небо, дивитись на сонце й квіти... Дивитися на дітей, сміятися, працювати,  мріяти,  радіти: все це – не що інше, як свято, велике свято життя !!!

  Для ВАС, мої чарівні читачі блогу,  оці чудові поетичні перлини, в яких  ви віднайдете оту просту відгадку  життя…

-         Чом дитино радієш

                              хмарині,

Хоч вона –

         ніби світ у вікні?

-         Я під нею

            у хащах полинних

Випасав каченят

                          навесні.

-         А чому ти

              суворим буваєш,

Хоч і ніжність плекаєш

                          в душі?

-  Я зростав

        у поліському краї,

 Де в зажурі шумлять

                            комиші.

-         Ну а чом же щасливий

                              без міри?

Чом нутрує так радісно

                              кров?

-          Маю друзів, а в них –

                          моя сила.

Маю серце, а в серці –

                             любов.

А сонцю

Вже схотілось

        відпочить…

І небо пломеніє

так багряно…

Летять хмарки

      рожевим караваном

за сонцем вслід…

Летять думки,

 мов хмари яснокрилі,

й душа бринить:

- О,

як любить тебе,

мій краю милий,-

не розлюбить?!.

Іскриться день!..

По хвилі золотій

пливе –

         ні згуку!..

-         Ой, не зневаж

                 у радості своїй

чиюсь

розпуку!..

                                                               Трава і вітер

Напався зрання Вітер на Траву:

-         Зімну, - шумить,- потолочу, порву!

Я вип’ю твою силу до росинки,

Бо хочу впитись,

Бо право кволої билинки –

Клонитися й хилитись!

-         Лютуй! Я злом не відповім на зло, -

Вітриськові  зело відповіло.-

Гасай, суши на травах пишні роси,

І хай хоч завтра зблиснуть гострі коси –

Ми підведемось знов !

Безсмертні ми: нас рвуть,

А ми – ростемо;

І косять нас, і жнуть,

А ми – живемо,

Бо в кожному – добро, краса й любов.

У злі своєму знеможешся ти,

Ми ж – будемо рости!

Отак і ми: в болоті суєти.

І все ж, ми будемо рости!

Ти дива більшого

                         не бачив

І не побачиш, далебі:

метка,вертлява,

                    наче м’ячик,

всміхнулась донечка

                               тобі.

-         На, татку, - мовила;

                       билинку,

мов дар безцінний,

                            подала;

взяла за руку,

               як в картинку,

у світ звичайний

                 повела.

-         Дивись, -  промовила ,

                  із таїнств

ти враз найперше

               зрозумів:

таку звичайну

                 незвичайність

своїх турбот

                 і звичних днів.

… Спіткнись,

                   впади,

              зрости травою,

вернись билинкою у світ –

даруй їй щастя,

               витчи долю

із добрих діл

                і многих літ!

Не дозволяй душі

     лінитись

З М. Заболоцького

Не дозволяй душі лінитись!

Ти не спускай із неї віч!

Її обов’язок – трудитись

І день і ніч, і день і ніч!

Ти виряджай її із дому,

Тягни її через терни,

По пустирю, по бурелому,

Через замети прожени!

Не дай їй ніжитись в постелі,

На ранні роси виганяй,

Тримай, ледачу, в чорнім тілі

Й гнуздечки з неї не знімай!

Як тільки дати їй слабину,

Вона ж тебе і оббере:

Останню скромну сорочину

Без слів, без жалості здере.

А ти хапай її рукою,

Учи невтомно, дотемна,

Щоб жить по – людськи із тобою

Ізнов навчилася вона.

Мастак скоряти і коритись,

Нехай про втому – нітелень.

Її обов’язок – трудитись

І в темну ніч і в ясний день!

Своєю поезією автор закликає нас жити цілком просто, бути добрими, не прагнути всім заволодіти, не бути заздрісними, не скаржитися, а натомість – допомагати, співчувати, втішати. І все це не тому, що так треба чи годиться, а тому, що  ми – люди, люди  серед інших людей і в кожного із нас є свої  слабості, бажання і мрії.

А ще, ми вміємо ЛЮБИТИ!!!

Відкрийте для себе поезію Олексія Городного, і з вами завжди поряд буде велика ЛЮБОВ.

Моя мама — найкраща- ці слова про свою маму скаже кожний із нас… Адже вона подарувала нам цілий світ !!!  Кожний із нас ще із дитинства  пов’язує із мамою радісний ранок, коли вставати нас зве такий рідний  мамин голос. Це і теплий вечір, коли мама лагідно стелить постіль і вкладає ніжно спати… Мама-  це лагідна, тепла посмішка, ніжні руки, вчасні  поради…

Образ матері оспіваний в піснях, легендах, переказах. Сьогодні я хочу ознайомити вас із творчістю  Сергія Дмитровича Богдана – поета, композитора, музиканта. Він наш земляк, родом із села Новаки. Його життя не всіяне трояндами, а скоріш, колючками. Та це не вбило в ньому великої любові до людей, рідного краю. Він ніколи не дбав про дріб’язкове своє благополуччя. Він любить і турбується про благополуччя усіх нас, про чистоту наших душ, думок і поступків.

В його творах звучить велика синівська любов до матері, дяка за її  щоденну турботу.

Я надіюсь, що його щирі слова западуть вам у душу і полишать там теплий спомин про найріднішу для нас усіх людину -  маму…

Лист до матері

Здрастуй, мамо.

        Чи жива – здорова?

Знаю, серце у тебе болить,

Що ніхто не скаже тобі

                                  слова.

Щоб тим словом душу

                                звеселить.

Бачу, як сльозяться твої очі

Сірими краплинами зорі,

Срібнозубий місяць

                      серп твій точить

Об верхів’я сосен на горі.

Тяжко тобі довгими ночами.

Сон  не йде, завізши

                         в болотах,

З – за дровітні темними

                             ночами

Блима страх.

Заскрипіла так знайомо

                             хвіртка,

Чути кроків вже легку ходу.

Мамо, то її колише вітер;

Крок – то впали яблука

                                 в саду.

Здрастуй, мамо.

                     Чи жива – здорова?

Хай за мене серце

                           не болить

Бачу я, як пісня вечорова

Радістю наповнює блакить.

Усе життя ти посвятила нам,

А ми, такі невдячні,

                         дріб’язкові,

Цуралися жертовної любові

І віддавалися дочасного

                                речам.

По всьому світу ти мене

                                     шукала,

Щоб не поглинув цей

                                 жорстокий світ.

І дні і ночі ти мене чекала-

Десятки літ… десятки літ.

Ох, мамо, сонячна і мила,

Довірлива, немов дитя.

Ох мамо, скільки ти ходила

І виглядала знов і знов.

Ох мамо, то не ти ходила

Ходила то сама любов.

Я Богу дякую за милість,

Що був з тобою до кінця,

Як голова твоя схилилась

І дух полинув до Отця.

Я Богу дякую засили, що він давав тобі

                                 в цю мить,

За те, що ти благословила

Й заповіла нам

                            дружно жить.

Коли надії терплять крах,

Нас Бог виносить

                      з поля бою.

Не плачем ми по матерях.

О ні, ми плачем за собою.

Не виплакати біль

                          сльозами!

У неоплатному боргу

Усі ми перед матерями.

      Чудовий  дарунок  маємо  ми  і  наші  маленькі  користувачі  від  Олексія Городного.В  видавництві " Волинські  обереги" вийшла  чергова  книжка Олексія Остаповича " Слова - зоряниці" за  підтримки підприємця - благодійника В. Н. Мялика.
 Книжка  містить вірші, загадки, казки, скоромовки, лічилки.

А  які  чудові  в  книзі  розділи:

 * " Будем  гарно  говорити":Скоромовки.

Мороз морозить вушка:
Біжу  вдягать кожушка.

***

Щуку стрівши  у  ріці,
Дременули окунці.

***

Спішать качата
   до водички:
Вже знають стежечку 
   до річки.

***

Стас сінце сьогодні косить,
Завтра  в стіг його поносить.

* Будем грамотно писати !:Загадки

Гарну  службу  знак цей  має:

На письмі  усе  кінчає.

***

" Комашка" невеличка  ця

У книзі розділя слівця

***

*  Слова  про слова

Слова - побратими

Відомі  всім,

звичайні ми слова,

а з'явимось -

і кояться дива:

один іде

а інший - шкандибає

і дибає,

і смішно дріботить .
А ще-бреде
( куди і сам не знає), 
і плентає-
зморивсь, бідак,
ходить.
Ми різні всі,
та, все ж,
брати по крові,
і стрінемось тобі...
у рідній мові.

Ось  так легко, із тонким гумором,  вплітаються  слова  до  слова. Читаєш і відчуваєш  велич  і  силу  рідного  нашого  слова, такого барвистого, різнобарвного  і  неповторного  слова!!! Талановито написано, так талановито, що просто заздрісно  стає  такому  вмінню  відчувати  не  лише  силу  слова, а  й  душу  дітлахів. 

Тож  запрошую  всіх до  нас  на  гостину!!! Приходьте  зі  своїми  маленькими  чомучками  і  почитаємо  книгу  разом.... обіцяємо, буде  весело  та  цікаво!!!

Мудрість

 я  мов  перли, позбираю …

Випуск ІІ

( Думки  вголос  від  Олесі  Піднебесної)

Афоризми - це свого роду духовна терапія. Часом вони допомагають людям не гірше ліків і психологічних консультацій.

А  ще кажуть, що афоризм - це роман одним рядком.

Звичайно, у кожної людини в різні періоди життя виникає потреба в осмисленні   подій, які відбуваються з нею.Ось  саме тоді  і приходить на допомогу мудрість людства, яка сконцентрована в афоризмах, яку ще з давнини дбайливо зберігали і передали з покоління в покоління, і яка легко запам'ятовується і згодом неодноразово відтворюється іншими людьми.

Як  на  мене, цінність  афоризму полягає   і в тому, що,  він не потребує пояснень -  інакше він  буде невдалим.

Для  Вас, шановні  читачі, життєві  мудрості  від

Олесі  Піднебесної ( літературний  псевдонім  Олесі Бендюк)

На  перший  погляд звичайна  жінка. Не  раз  бита  долею,  не  зігріта  досита  любов’ю  та  ласкою. А  скільки  у  ній  мудрості  і  сили,  яке  в  неї  величне  бажання  допомогти, підказати, застерегти  нас  від  помилок  в  житті.

Без  пам’яті  ти  є  ніким  у  світі,

  Не  знаєш  коренів – не  буде  віття

  Так, як  і  дерево, що  без  коріння,

     Загинувши, не  дасть  свого  насіння.

*****

                                                           Вік  живи – вік  навчайся,

                                                           Та  всього  ніколи  не  збагнеш.

                                                            За  своє  життя, як  не  старайся,

                                                             Бо  знання  не  мають  меж.

*****

   Лиш  мислення духовне  дає  ясність

                                                          І  бачення  безпристрасне  речей.

   Тоді  відкриє  мудрість  тобі  вчасно,

    Ретельно  сховане  від  погляду  очей.

 Лиш  одиницям  можна  довіряти,

  На  слово  покладаючись  цілком.

      Із  більшістю  зазнаєш  самі  втрати,

     Ошуканим  лишившись  простаком.

*****

Не  вір  очам, навіть  напевно,

                                                            Ділами  випробуй  хвалька.

 Не  все  так  просто, недаремно

                                                            Дається  в  світі  і  зника.

*****

Пізнаєш  сам  багато  всього,

                                                               Щоб досвід  розум  освітив.

        Тоді  й  збагнеш, чому  й  для  чого

                                                               Зерно  й  полову  розділив.

 Судити  не  спішимо  надто,

            Обставин  всіх  не  знаючи  сповна,

         Надійде  час, відкриється  багато.

      Приховане  у  кожному  здавна.

*****

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

      Диво  твориться  мізками

Та  умілими  руками.

                Переможеш  страх, непевність,

             Життя  стане, як  приємність.

 

  

Олеся  Піднебесна…

Ця захоплена поетичною творчістю жінка вже давно засвітилася на літературному обрії Володимиреччини. І треба сказати, слово для неї не  просто  засіб  для  спілкування, а й засіб передачі  відчуття, розуміння світу, зрештою – втечі від самотності у нинішньому на перший погляд райдужному, а насправді – прагматичному, навіть жорстокому  світі. 

 Її поезія нагадує прохолодну свіжість вранішнього серпанку, тихий шепіт трав. І проростає вона з  правди, і проливається у глибінь душі.

 Хтось  скаже, що ще не все у неї витончене, не настільки майстерне, як у визнаних майстрів слова. Але ніхто не заперечить, що поезія – це її душа, перелита у слово,  її  пісня,  її  плач  і  надривний  крик. Усе  це  відчуваєш,  читаючи і перечитуючи легкі, як подих вітру, її вірші. І хочеться разом із автором тужити, плакати  і  радіти, вишукувати  у собі і в оточенні все те, що  підносить і окриляє, тримає на бурхливих хвилях життя і не дає потонути  серед цих не завжди лагідних хвиль.

 Тож зазирнімо у поетичний світ Олесі Піднебесної. Вона так багато нам  скаже, і полонить наші душі, і поведе-понесе у широкий світ – і світлий та  чесний, і жорстокий та цинічний водночас.

Ходімо ж!..

                                   О. Городний

Українське  слово

Моя  ти  мово  солов’їна,

Розкішна, з вишуканим словом.

Серед  слов’янських – як  перлина,

В  смагардовій  оправі мова!

Дзвінка  і  ніжна  у звучанні;

В  ній  шепіт лісу, голос грому,

Пташиний спів у небі зрання

І стоголоса радість дому.

О, рідне  слово  українське,

Прекрасне  й  чисте, як  роса!

Мов  діамантові  краплинки

Вуста  осяють. Це – краса!

Знайти незвичайне

в звичайних речах

Знайти  незвичайне  в  звичайних  речах,

У  променях  сонця, що  нас  зігрівають,

У  тих  життєдайних  і  щедрих  дощах,

Що  рясно  із  неба  усе  поливають.

У  паростках  зерен – продовження, вічність,

У  днях  подарованих – диво  життя.

У  всьому поєднана  вища  кармічність,

Яка нас веде по землі в небуття.

Тому  наші  дії, бажання, думки

Вкарбовані  будуть  у  книгу  життя.

Відійдем  назавжди, минуться віки,

Та  власне  кільце  в ланцюгу ти протяг.

Осіння  акварель

Примарна  радість  бабиного  літа…

Забутий, втомлено  стоїть  рояль…

Тендітна  постать  пензликом  розмита,

Ген  журавлі  летять  і  кличуть  в даль.

Як  довго  сподівалась я  на  диво,

І  сонце  дарувало  ще  тепло.

Складеться  все і гарно, і щасливо,

Здавалось  серцю,  та – пройшло.

На  айстри чимось  схожі  хризантеми,

Як  і  на  справжні  літні  дні.

У звуках музики – прощальні  теми,

 А очі в дзеркалі сумні-сумні.

Боротьба

Життя  минає  в  самоті,

Що  ж  тут  поробиш? Так  бува.

Скінчився  день  і  відлетів,

Зів'яла  скошена  трава.

Скуштуєш  болю  гіркоти,

Щоб  зрозуміти,  що  й  по  чім.

Так  склалося. Не  обійти

Того, що  суджено  у  нім.

Бажання  наші  не  завжди

Здійснитись можуть, як  гадав.

У збанок  чистої  води

Для себе хто б не набирав?

Боротись треба до кінця.

З  невдачами йде порожнеча.

Та  втома обняла борця,

Все  більше  нагинає  плечі.

Поетичний  дар

Чим є великий поетичний дар?

Окрилення дає чи  він – тягар?

В житті нелегкому людини –

Віддушина в важкі години,

Глибоких роздумів, страждань,

Мрій і на краще сподівань,

Чистого  серця  поривань?

Від Бога відповіді нам –

Вища  гармонія  словам.

Дорога в вірі і любові,

Життя, збудоване у Слові.

За все колись нас запитають,

 Найбільше – тих, що більше знають.

Для  найменших

Ранок

Мандрує  місяць-молодик

По небі темному до ранку.

Проснулось сонце – і він зник,

І дітям час вже до сніданку.

Горнятко тепле молока,

Із медом булочка м’яка,

Ще – яблуко смачне, рум’яне;

Тоді і гратись сили стане.

Про  зайчика

По  холодному  сніжку

Скаче  зайчик  в  кожушку.

Кожушок зимовий, білий,

Щоб  не  бачили  злі  сили.

Лиш  слідочки  залишились,

Де  кущі  ягі́д  схилились.

На перший погляд – звичайна жінка. Не раз бита долею, не  зігріта досита любов’ю та ласкою. А скільки у ній мудрості і сили! Яке у неї величне бажання допомогти, підказати, застерегти від помилок у житті!

 Ось кілька крапельок життєві мудрості від Олесі Піднебесної.

***

Чекаєш ти від долі подарунків

І свят щоденних у своїм  житті?

Дивись, щоб не ховатись за лаштунки

І сліз не лить в скорботній самоті.

***

Усім нам у житті чогось бракує,

І це велика безконечна метушня:

Хтось їсть ріденький супчик і жалкує,

А в то́го діаманти – дріботня.

***

Яким мірилом міряєш людей,

Тим і тебе оцінять інші.

Зведеш усе до статків і грошей,

То й сам не вартуватимеш ти більше.