Популярні публікації

вівторок, 28 січня 2020 р.


     
Ось вона… Лежить на столі… Від душі подарована автором… КНИГА!!!!  Книга Олексія Городного  « Я полюбив тебе не за красу».   Уже сама назва книги  змушує  задуматись…
        Любов… Скільки разів на день ми чуємо це слово?!   Що стоїть за цим словом? Звичайно – життя, його велика таїна. Олексій Городний  своєму читачу  розкриває силу і велич   Любові, що осяває усе наше життя, дає сенс існуванню, крила для лету… Наше звичайне,буденне життя  виткане саме з ЛЮБОВІ!!!
       Вчитуючись в рядки  розумієш,як це чудово бути людиною і жити! Просто жити, дивитися на небо, дивитись на сонце й квіти... Дивитися на дітей, сміятися, працювати,  мріяти,  радіти: все це – не що інше, як свято, велике свято життя !!!
  Для ВАС, мої чарівні читачі блогу,  оці чудові поетичні перлини, в яких  ви віднайдете оту просту відгадку  життя…

-         Чом дитино радієш
                              хмарині,
Хоч вона –
         ніби світ у вікні?
-         Я під нею
            у хащах полинних
Випасав каченят
                          навесні.
-         А чому ти
              суворим буваєш,
Хоч і ніжність плекаєш
                          в душі?
-  Я зростав
        у поліському краї,
 Де в зажурі шумлять
                            комиші.
-         Ну а чом же щасливий
                              без міри?
Чом нутрує так радісно
                              кров?
-          Маю друзів, а в них –
                          моя сила.
Маю серце, а в серці –
                             любов.

А сонцю
Вже схотілось
        відпочить…
І небо пломеніє
так багряно…
Летять хмарки
      рожевим караваном
за сонцем вслід…

Летять думки,
 мов хмари яснокрилі,
й душа бринить:
- О,
як любить тебе,
мій краю милий,-
не розлюбить?!.

Іскриться день!..
По хвилі золотій
пливе –
         ні згуку!..
-         Ой, не зневаж
                 у радості своїй
чиюсь
розпуку!..





                                                               Трава і вітер

Напався зрання Вітер на Траву:
-         Зімну, - шумить,- потолочу, порву!
Я вип’ю твою силу до росинки,
Бо хочу впитись,
Бо право кволої билинки –
Клонитися й хилитись!
-         Лютуй! Я злом не відповім на зло, -
Вітриськові  зело відповіло.-
Гасай, суши на травах пишні роси,
І хай хоч завтра зблиснуть гострі коси –
Ми підведемось знов !
Безсмертні ми: нас рвуть,
А ми – ростемо;
І косять нас, і жнуть,
А ми – живемо,
Бо в кожному – добро, краса й любов.
У злі своєму знеможешся ти,
Ми ж – будемо рости!

Отак і ми: в болоті суєти.
І все ж, ми будемо рости!




Ти дива більшого
                         не бачив
І не побачиш, далебі:
метка,вертлява,
                    наче м’ячик,
всміхнулась донечка
                               тобі.
-         На, татку, - мовила;
                       билинку,
мов дар безцінний,
                            подала;
взяла за руку,
               як в картинку,
у світ звичайний
                 повела.
-         Дивись, -  промовила ,
                  із таїнств
ти враз найперше
               зрозумів:
таку звичайну
                 незвичайність
своїх турбот
                 і звичних днів.
… Спіткнись,
                   впади,
              зрости травою,
вернись билинкою у світ –
даруй їй щастя,
               витчи долю
із добрих діл
                і многих літ!



Не дозволяй душі
     лінитись
З М. Заболоцького

Не дозволяй душі лінитись!
Ти не спускай із неї віч!
Її обов’язок – трудитись
І день і ніч, і день і ніч!

Ти виряджай її із дому,
Тягни її через терни,
По пустирю, по бурелому,
Через замети прожени!

Не дай їй ніжитись в постелі,
На ранні роси виганяй,
Тримай, ледачу, в чорнім тілі
Й гнуздечки з неї не знімай!

Як тільки дати їй слабину,
Вона ж тебе і оббере:
Останню скромну сорочину
Без слів, без жалості здере.

А ти хапай її рукою,
Учи невтомно, дотемна,
Щоб жить по – людськи із тобою
Ізнов навчилася вона.

Мастак скоряти і коритись,
Нехай про втому – нітелень.
Її обов’язок – трудитись
І в темну ніч і в ясний день!



Своєю поезією автор закликає нас жити цілком просто, бути добрими, не прагнути всім заволодіти, не бути заздрісними, не скаржитися, а натомість – допомагати, співчувати, втішати. І все це не тому, що так треба чи годиться, а тому, що  ми – люди, люди  серед інших людей і в кожного із нас є свої  слабості, бажання і мрії.
А ще, ми вміємо ЛЮБИТИ!!!

Відкрийте для себе поезію Олексія Городного, і з вами завжди поряд буде велика ЛЮБОВ.


















Немає коментарів:

Дописати коментар