Ось вона… Лежить на столі… Від душі
подарована автором… КНИГА!!!! Книга Олексія Городного « Я полюбив тебе не за красу». Уже
сама назва книги змушує задуматись…
Любов… Скільки разів на день ми чуємо
це слово?! Що стоїть за цим словом? Звичайно – життя,
його велика таїна. Олексій Городний своєму
читачу розкриває силу і велич Любові, що осяває усе наше життя, дає
сенс існуванню, крила для лету… Наше звичайне,буденне життя виткане саме з ЛЮБОВІ!!!
Вчитуючись в рядки розумієш,як це чудово бути людиною і жити!
Просто жити, дивитися на небо, дивитись на сонце й квіти... Дивитися на дітей,
сміятися, працювати, мріяти, радіти: все це – не що інше, як свято, велике
свято життя !!!
Для ВАС, мої чарівні читачі блогу, оці чудові поетичні перлини, в яких ви віднайдете оту просту відгадку життя…
-
Чом дитино радієш
хмарині,
Хоч вона –
ніби світ у вікні?
-
Я під нею
у хащах полинних
Випасав каченят
навесні.
-
А чому ти
суворим буваєш,
Хоч і ніжність плекаєш
в душі?
- Я
зростав
у
поліському краї,
Де в
зажурі шумлять
комиші.
-
Ну а чом же щасливий
без міри?
Чом нутрує так радісно
кров?
-
Маю друзів, а в них –
моя сила.
Маю серце, а в серці –
любов.
А сонцю
Вже схотілось
відпочить…
І небо пломеніє
так багряно…
Летять хмарки
рожевим караваном
за сонцем вслід…
Летять думки,
мов хмари яснокрилі,
й душа бринить:
- О,
як любить тебе,
мій краю милий,-
не розлюбить?!.
Іскриться день!..
По хвилі золотій
пливе –
ні згуку!..
-
Ой, не зневаж
у радості своїй
чиюсь
розпуку!..
Трава і вітер
Напався зрання Вітер на
Траву:
-
Зімну, - шумить,- потолочу, порву!
Я вип’ю твою силу до
росинки,
Бо хочу впитись,
Бо право кволої билинки
–
Клонитися й хилитись!
-
Лютуй! Я злом не відповім на зло, -
Вітриськові зело відповіло.-
Гасай, суши на травах
пишні роси,
І хай хоч завтра
зблиснуть гострі коси –
Ми підведемось знов !
Безсмертні ми: нас
рвуть,
А ми – ростемо;
І косять нас, і жнуть,
А ми – живемо,
Бо в кожному – добро,
краса й любов.
У злі своєму знеможешся
ти,
Ми ж – будемо рости!
Отак і ми: в болоті суєти.
І все ж, ми будемо рости!
Ти дива більшого
не бачив
І не побачиш, далебі:
метка,вертлява,
наче м’ячик,
всміхнулась донечка
тобі.
-
На, татку, - мовила;
билинку,
мов дар безцінний,
подала;
взяла за руку,
як в картинку,
у світ звичайний
повела.
-
Дивись, - промовила ,
із таїнств
ти враз найперше
зрозумів:
таку звичайну
незвичайність
своїх турбот
і звичних днів.
… Спіткнись,
впади,
зрости травою,
вернись билинкою у світ –
даруй їй щастя,
витчи долю
із добрих діл
і многих літ!
Не дозволяй
душі
лінитись
З М. Заболоцького
Не дозволяй душі лінитись!
Ти не спускай із неї віч!
Її обов’язок – трудитись
І день і ніч, і день і ніч!
Ти виряджай її із дому,
Тягни її через терни,
По пустирю, по бурелому,
Через замети прожени!
Не дай їй ніжитись в постелі,
На ранні роси виганяй,
Тримай, ледачу, в чорнім тілі
Й гнуздечки з неї не знімай!
Як тільки дати їй слабину,
Вона ж тебе і оббере:
Останню скромну сорочину
Без слів, без жалості здере.
А ти хапай її рукою,
Учи невтомно, дотемна,
Щоб жить по – людськи із тобою
Ізнов навчилася вона.
Мастак скоряти і коритись,
Нехай про втому – нітелень.
Її обов’язок – трудитись
І в темну ніч і в ясний день!
Своєю поезією автор
закликає нас жити
цілком просто, бути добрими, не прагнути всім заволодіти, не бути заздрісними,
не скаржитися, а натомість – допомагати, співчувати, втішати. І все це не тому,
що так треба чи годиться, а тому, що ми
– люди, люди серед інших людей і в кожного із нас є свої слабості, бажання і мрії.
А ще, ми вміємо
ЛЮБИТИ!!!
Відкрийте для себе
поезію Олексія Городного, і з вами завжди поряд буде велика ЛЮБОВ.
