Єва  Кузьмівна  Хутка….   Досвідчена  журналістка,  Член  Національної  Спілки  журналістів  України. Розпочала  свою  трудову  біографію у  1965  році  і  пройшла  нелегкий  шлях  від  коректора ,  літпрацівника ,  завідуючої  відділом  до  відповідального  секретаря  газети  « Володимирецький  вісник»     ( раніше  « Ленінська  зоря»).

   Перша  добірочка  « Я  до  тебе,  осене, вже  літа  веду»  вийшла  у  бібліотечці  « Володимирецького  вісника». Співавтор  колективних  збірників  « Символіка  роду»,  « Маків  цвіт»,  « З  душі  починається  світ»,  автор  книжки  « Хуторяни» ( Історія  мого  роду  в  історії  народу)

 

 

Сьогодні   я  познайомлю  вас  із  новою  книгою  Єви  Кузьмівни

« Негаснуча  зоря»   (Сімдесят  славних  літ: Історія  районної  преси)

 

 

  Радію  кожному  виданню…   А  ця книга  для  мене  стала  отим  джерелом,  що  зміцнює  душу  і  вселяє  у  серце   спокій,  тепло,   радість  і  відчуття  людської  величі.  Автора  книги,   Єву  Кузьмівну  Хутку,  знаю  як  чудову,  віддану  своїй  справі  жінку  закохану  в  слово  та  квіти.   Ця  книга  не  лише  історія  районної  газети,  це  історія  життя  усіх  тих,  хто  творив  газету  серцем,  розумом  і  талантом.

Із  книги….
 

Катерина  Діжурко: 

"Для  щастя  так  мало  треба"
 

 

 

 

Тулить  жінка  до  грудей  газетку.

Рада  обійняти  цілий  світ

Заглядає  вкрадки  у  люстерко.

Осінь  розсипає  жовтий  цвіт.

Пригадалось.  Як  знімав  фотограф

ЇЇ  ланку: сіють  буряки.

Дві  Марусі, Оля  та  Христина,

А  довкруж  цвітуть – цвітуть  садки.

Вкотре  подруг  розгляда  ланкова.

Скільки  літ  пройшло! Яка  пора.

Та  в  пожовклій  від  років  газеті

ЇЇ  ланка.  Ланка  як  жива.

 

 

 

 

 

 

Якось  у  чистому  полі

Стрілася  жінці  доля.

Хочеш  бери  для  себе

Вроду,  багатство -   що  треба

 Все  при нагоді  здасться.

-А  може  вибрати  щастя?

Ніжно  взяла  правицею:

-Не  дай  Боже  бути  вдовицею.

 Шматок  чоловіку  вломила,

По  щастячку  дітям  вділила.

Мачину  дала  сусідам:

Хай  їх  обминають  біди.

 

Частинка  родині  дісталась

Всім  іншими  дещиця  осталась.

Глянь  в  руку! – рука  порожня,

А  вдруге  просити  не  можна.

 

І  мовила  жінка  без  болю:

-  Що  ж  вдієш? Така  моя  доля.

Всім  щастя  роздарувала –

Щаслива  й  від  того  стала.

 

 

Наталія  Войтович:

« Збережу  в  душі  тепло»

 

 

 

Люди  кажуть: життя  складне.

Я  ж  вступила  у  нього  сміливо.

Хоч  не  раз  воно  било  мене,

Зрозуміла: Життя – це  диво!

 Люди  кажуть: кохання  сліпе,

Буть  закоханим  в  світі  важко.

Я  ж  люблю  усім  серцем  тебе

Й  говорю  їм: любов  це  казка!

 

Люди  кажуть,  що  всюди  нині

Правлять  тільки  ненависть  і  зло.

Я  ж  і  в  ці  нелегкі  години

Збережу  в  душі  тепло!!!

 

 

 

 

 

В  душу  чорна  змія  заповзла,

Так  печально  мені,  так  тривожно,

Чом  на  світі  не  меншає  зла?

Чом  до  прірви  рвемося  безбожно?

 Розучилися  мрії  плекать,

Дарувати  зернини  любові.

І  не  хочем  розради  шукать

Навіть  в  мудрому  Божому  слові.

 Так  бездумно  живем  одним  днем,

Беремо  від  життя  все,  що  зможем,

Тож  згоряє  пекельним  вогнем

Отаке  існування  негоже.

 Я  прошу  тебе,  боже,  прости

Рід  людський  нерозумний, лукавий…

Дай  можливість  ще  душі  спасти

Й  зберегти  у  серцях  своїх  храми…

 ,,, Нехай  дасть  Вам  Бог  мудрості, сили, терпіння  і  витримки  на  те, що  ви  зможете  змінити  в  цьому  неспокійному  світі.

 

Єва  Кузьмівна  Хутка.