Катрук Іван Степанович - яскравий приклад народного поета

                          Мені  не  жалко  часу,
                                             Мені  не  жалко  сили,
                                             Аби  лиш  мої  вірші
                                              В  собі  вогонь  носили.
                                                                           Іван Катрук

Народився  Іван  Степанович  в  селі  Нетреба  Рівненської  області  Володимирецького  району  15  жовтня  1945  року. Закінчив  Дубенське  училище  культури. По  закінченню  працював  у  сільській  бібліотеці.Серце  поета  перестало  битись  22  червня  2011 року.

Сам  про  себе  поет  говорив: " Життя  наше  переповнене  подіями,  новинами,  роботою. Й  справді - ніколи  і  вгору  глянути. І  все  ж  душа  не  може  без  високого - без  пісні,  без  щирого  ліричного  слова,  без  поезії.Вірші  зароджуються  в  думці, здавалося  б  ,  у  зовсім  не  підходящий  момент. Вони  просяться  на  папір."

     З  нагоди  60 - річчя  Івана  Степановича   в  2005  році   була  видана  збірка  його  творів  
" Очима,  повними  любові..."

Село  над  Горинню

Село  над  Горинню - кохана  Нетреба
Я  тут  народився, працюю,  живу.
І  більшого  щастя  для  мене  не  треба,
Ніж  бути  з  тобою  вві  сні  й  наяву.

Бродити  по  луках, гаях  і  дібровах,
Вдихати  твоєї  природи  красу
Тут  все  мені  рідне: і  пісня,  і  мова,
ЇЇ  наче  скарб  крізь  життя  я  несу.

Я  тут  виростав  серед  щедрого  літа,
І  бігав  до  школи,  і  в  ліс  по  гриби.
І  вчився  любити, і  праведно  жити,
І  завжди в  усьому  буть  вірним  собі.

Іти  до  людей  з  догою  душею,
І  з  серцем  відкритим,  і  чистим  в  думках,
І  з  рідним  селом,  і  з  Горинню, з землею,
І  з  Богом прожить свій  відведений  шлях.

Село  моє  миле,  найкраще  на  світі
Ти - ліки на  душу, ти - доля  моя.
І  сонце  мені найясніше  тут  світить
Тобою  в  віках  не  нарадуюсь  я.


Моїм  читачам

Терпіння  вам,  і  радості,  й  здоров'я,
Бажаю  в  цей  тяжкий,  похмурий  час.
Любов'ю  все  долайте, лиш  любов'ю,...
І  щастя  неодмінно  знайде  вас.
 
                **********

Наді  мною - неба  голуба  ліврея,
Тепле  диво  сонця  сиплеться  згори.
Дороге  Полісся, як  люблю  тебе  я
І  твою  замріяну  Горинь.
Вийду  вранці  в  поле, тихе  і  чудесне,
Заспіває  серце  пісню  голосну.
Наді  мною  сосни  схиляться,  мов
                                                сестри,
Будуть  гомоніти  про  весну.
Буду  наслухати  їхнє  гомоніння
Про  Вітчизну  рідну - неозорий  край,
Про  веселку  в  лузі,  про  вишень  цвітіння,
Про  моїх  людей,  творців  добра.



Проходить  літо

Проходить  літо  житніми  стежками
Під  акомпанемент  достиглих  гроз.
А  вечори  настояні  піснями,
А  ранки  хмільні  від  буяння  роз.

Вже  й  скоро  осінь  золото - рукою
Торкнеться  до  зелених  верховіть
І  над  гаями, над  Горинь - рікою
Прощальний  гімн  журавки  забринить

Проходить  літо. В  нього  сизі  скроні.
Воно  прийдешніх  не  побачить  літ.
Лише  мене  несуть  у  юність  коні.
Мені  не  страшний  осені  прихід.

              ********

Шматує  вітер  вишеньку  в  садку,
Викручує  тонкі,  засмаглі  віти.
Як  витримать  розправу  отаку,
Яку  вчинив  цей  божевільний  вітер?

Хитається  тендітне  деревце,
Ось,  ось  з  корінням  вирве  бідолаху.
б'є  вітер  ніжну  вишеньку  в  лице,
А  на  лиці  ж  тому - ні  крихти  страху.

І  божеволить  грізний грозовій
І  прагне  вишню  до  землі  зігнути.
Вона  ж  - тверда  в  тендітності  своїй,
І  я  їй  хочу  поклонитись,  люди.