Популярні публікації

пʼятниця, 21 серпня 2015 р.





                                              ПРАПОР

                            Синій, як море, як день, золотий —
                            З неба і сонця наш прапор ясний
                            Рідний наш прапор високо несім!
                           Хай він, уславлений, квітне усім!

                           Гляньте, на ньому волошки цвітуть,
                          Гляньте, жита в ньому золото ллють.
                          З жита й волошок наш прапор ясний.
                         З неба і сонця, як день весняний

                         О. Олесь
 
 

    Використання жовтого та блакитного кольорів  на прапорах України-Русі   іде від прийняття християнства. З  часом  ці два кольори набули   значення державних.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої   форми, як тепер, здійснила   Головна   Руська   Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Цікава   версія  щодо походження синіх і жовтих кольорів   озвучена   істориком   і мовознавцем   зі Львова Б. Якимовичем. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

 
 
 


ПРАПОР

Прапор — це державний символ
Він є в кожної держави;
Це для всіх — ознака сили,
Це для всіх — ознака слави.

 Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.

 Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським, в Україні.

Н. Поклад
 
 

НАШ ПРАПОР

Небеса блакитні
Сяють з глибини,
А пшеничні й житні
Мерехтять лани.

 Образ цей не зблідне,
Хоч минуть жнива.
Це знамено рідне –
Злото й синява.

 Прапор наш, як літо,
В сонці майорить.
По долині – жито,
По горі – блакить.

 Прапор наш – не битва,
Не рушничний дріб:
По горі молитва,
По долині – хліб.

Д. Павличко
 
 
 
 
 
«Наш прапор»
 Крилатий вітер розвиває стяг –
Блакить із золотом на нім переплелися,
Наш прапор майорить неначе  птах:
Народ не вмер й нікому не скорився!
 Ми пишемо історію землі,
Своєї незалежної країни,
Ми  – громадяни, хай і ще й малі.
Держава наша – вільна Україна.
 З часів далеких відгомін іде
Про прадідів відвагу, мужність, славу.
Наш прапор житнім золотом цвіте;
Він – символ незалежної держави.
 Знамення сяє сонцем золотим,
Небесною виблискує блакиттю…
З ним здобували все, що є святим;
І нас із ним нікому не скорити!
Світлана Коробова
 
 
 
 
 
 
 

 

 



середа, 12 серпня 2015 р.

                                                   


                       Перший Спас медовий -                                      будьте всі здорові! 



Щедрі серпневі дні… Духмяно пахнуть  яблука,жовто - червоними боками виграють на сонці достиглі груші, гілки яблунь згинаються все нижче та нижче під вагою дозрілих плодів.  Пахощі  розлітаються  навкруги  притягаючи  безліч  різноманітних  комах…  А  мухи  такі  кусючі  та  набридливі ! Недарма  в  народі  говорять:  « Кусючий,  як  муха  в  спасівку»
 А вже   як  веселково   виграє серпень на клумбах!  Дивовижний, різнобарвний  килим   розливає  навкруг   море  пахощів… Яке  дивовижне, неповторне,  казкове    творіння  природи!!   
Саме в цей благодатний час -14 серпня православні християни святкують одне з найпоетичніших і найшанованіших свят- Маковія або медовий Спас чи Спас на воді. Це свято вважається полуднем, тобто останнім відрізком літнього часу, в народі про нього говорять так: “Прийшов Святий Спас - готуй рукавиці про запас.”
14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковія, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблейська оповідка про сім святих мучеників — братів Маковеїв та їхню матір Соломію. Всі вони з її благословення загинули за свою віру.
Сьогодні свято Маковею
Або медовий, перший Спас
Брати із ненькою своєю
У свій земний останній час

Приймали муки та образи,
Але від віри не зреклись,
Сміялись в очі кату рАзом
А цар від того аж бісивсь.

АвІм, АнтОнін, ГУрій, Адім,
МаркЕл, ЄвсЕвон, ЄлізАр -
Всіх їх благословила мати,
Бо смерть за віру – Божий дар.

Пройшли рокИ – пішли всі в Лету
І цар сірійський, і той час
Лиш Макавеїв не забути –
Іх подвиг надихає нас.
Серж

Така героїчна святописна історія була духовно близькою для українських неньок, сини яких  вмирали на бранному полі за волю й національну незалежність.
Звідси    і та особлива пошана до свята, яке у давніші, дохристиянські часи приурочувалося до освячення квітів, городини та криниць. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давню традицію — у цей день дівчата та підлітки ще до сходу сонця йшли до церкви, щоб посвятити квіти та мак.
Певна дещиця з дайбозьких   вірувань збереглася і в християнізованих обрядах, зокрема освячення джерел. Пригадаймо Шевченкове:
На те літо
Криницю святили
На самого Маковія,
І дуб посадили.
Напередодні свята виготовляли «маковійську квітку» переважно з городніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різнобарвним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м'яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля тощо.
У такому букеті   кожне   різнотрав’я  мало свій символ:

·        рута-м'ята мала оберігати від усякої напасті і додавати здоров'я,
·        ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода і щирість,
·        кудрявці — аби у хлопців в'юнились кучері й любили їх дівчата,
·        маточник освячував плодовитість бджіл,
·          сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

До кожної рослинки господиня зверталася з поетичними примовками. Особливо колоритними вони були для льону:
·        «Рости вище по коліна, щоб нікого з нас голова не боліла;
·        білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило;
·        білися міцно в широці, щоб старостам перев'язала плечі»,
·        та конопель: «Щоб рушники весільні, скатерки настільні, сорочки святочні натільні та штани-холоші чоловічі пригожі, полотна білі-гожі...».
Лелека – один з ранніх птахів, що з цього часу  готовий   відлітати, бо вже, як казали, "Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло…”

 Я  обереги гарні знаю —
За образами в нас вони лежать.
На Маковія я букет збираю —
Яскраві квіти аж палахкотять.

В букетах тих полин є і колосся,
І васильки, мак, пижма, звіробій.
Щоб затишно в хатах усім жилося,
Тому і оберіг у нас такий.

Бо мак — «нечисту силу» не пускає,
Від звіробою — звір домівку обмине.
Цілющу силу кожне зілля має
І від хвороби дуже помічне.

А з давніх пір в хатах по Україні
Висів вінок з цибулі й часнику.
Традиція така живе у нас й донині,
Бо має силу неабияку.

Той оберіг, традиції і звички,
Усе притягує до рідної землі.
Калина рідна, верби біля річки
Й тополі в полі в присмерковій млі...

Свято – це завжди радість, але Маковія вважається першим осіннім святом, отож разом з радістю є в ньому й присмак журби. Ми прощаємось з теплим  літом, з дивосвітом  квітів,   та  піснею  солов’я .. . Пливе серпень до затоки вересня й веде за собою журавлині і лелечі ключі.


З  поетичного  рядка
Дивись, дитино, чорнобривців цвіт.
Його переплету в букетик з маками.
Ось деревій. Їм лікуватись слід,
Коли у тебе пальчики подряпані.
Оце полин. Пахучий та гіркий.
Тобі ще рано знати стан полинний.
А ще він лікувальний. І такий –
Як справжній символ неньки-України.
Стійкий. Незламний. Жовто-золотий.
На синім небі так яскраво квітне!
Солодкий дух у нього та гіркий.
Чужим – табу, а до своїх привітний.
Васильки… Чуєш, дому аромат?
А ось і миколайчики блакитні.
І колоски. Біжи, дитино, в сад,
Я бачила, що айстра там розквітла!
І кетяг горобини ось, дивись -
Родину укріпляє, думи-мрії.
Ну, що, моя хороша, посміхнись!
Ходімо! Нині – свято Маковія
І. Лівобережна


















Я робить коржів не вмію,
Та бабуся - вміє все,
Їх спече на Маковія
Й нам додому принесе!
Потім мак заллє окропом -
Я не буду заважать! -
І в макітерці глибокій
Разом з цукром розміша...
І в полив'яну тарілку
Наламає нам коржів,
Маку з цукром дасть хоч скільки -
Лиш би шулики я їв!
В серпні здійснюється мрія
В день веселий і легкий -
В світле свято Маковія
Їм я тільки шулики!
Н. Супруненко



Медовий Спас. Медовий Спас -
Це запах дідової хати.
В макітрі мак чекає нас,
Коржі виймає з печі мати...
Вже добігає жнив кінець -
Віддасть останнє щедра нива,
А в стрісі спритний горобець
Гніздо лаштує. Скоро злива
Предвісником осінніх днів
Зненацька виникне з нічого...
Так непомітно час злетів,
А в серці ще той Спас Медовий.
Олекса Бригас

Другий Спас, або Яблучний, припадає на 19 серпня. Третій Спас найчастіше називають Післяуспінням або Хлібним Спасом і пов’язують його у народі із закінченням літа – свято припадає на 29 серпня. 


                  Миру,  спокою  і  Божої  благодаті !

  





пʼятниця, 7 серпня 2015 р.


Рослини  символи  у  нашому  квітнику : Соняшник






Соняшник — символ сонячної енергії, життя, здоров'я та процвітання.
В геральдиці соняшник символізує родючість, єдність, сонячне світло та квітучість.
 Соняшник   родом із Північної Америки. До Європи “квітка сонця”, як називають її мексиканці, потрапила на початку 17-го століття.
Спершу соняшник був декоративною рослиною і тільки через 100 років відкрили його цінність як сільськогосподарської культури.
В Україні квітка з далекого континенту прижилася дуже швидко. Родючі степові ґрунти, вдосталь сонця - умови ті, що треба.
 На грецькій мові соняшник звучить «геліант», походить від слів «Геліос» -Сонце, «Антосьові» - квітка.
Соняшник - шанована в народі квітка. По-народному повір'ю соняшник має захисні властивості. Його прийнято саджати на вулиці біля будинку.
Сонях клали під подушку, якщо хотіли побачити віщий сон і дізнатися відповідь на це питання. Традиція вірити в добру силу цієї квітки збереглася і по наші дні. Посадіть біля будинку цю дивовижну квітку, прикрасьте стіни зображенням і відчуття радості життя буде з Вами поруч завжди!
Першими отримувати масло з насіння соняшнику стали англійці, його використовували в ткацької промисловості.
Коли вирощування соняшників прийняло сільськогосподарський характер, насіння соняшнику знову завезли до Америки, де після винищення племен індіанців всі соняшники перевелися
Цікаві факти про Соняшник:
 Насіння соняшнику містять багато кальцію, 18-20% протеїнів від денної норми людини.
Олія соняшника(рослинна) - найбільш поширена і дешева в світі.
 Соняшник служить людині орієнтиром на місцевості. Бо навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту.
Квітка соняшника - це тисяча маленьких квіточок, які потім перетворяться в тисячу насіння.
Соняшник- це саме медоносна рослина. Один гектар соняшнику «дає» 50 кг меду.
 Сіяти соняшники треба по-особливому: або до схід Сонця, або після його Заходу-тоді і врожай буде багатшим, і птахи не так клюватимуть.
 Соняшник як натхнення для художників:
 Краща  картина Вінсента ван Гога - це соняшники, які він малював на півдні Франції, в Арле Клод Моне створив свій чудовий повітряний натюрморт з соняшниками. Герхард Глік, Гоген, Шиле, Нодье - всі вони з любов'ю малювали на полотнах соняшники. І в наш час соняшник залишається «сонечком» мистецтва та фотографії.
                                        Соняшник життя (1963), Марія Приймаченко:

Вінсент ван Гог, «Соняшники» 93×73 см 1888 р.,
  


В  поетичному  рядку

На городі соняшник
Соняшно зацвів-
Розпрямив голівоньку,
Рученьки розвів.
Милувався сонечком,
Дощик зустрічав
І смачним насіннячком
Діток пригощав.
Посміхайся ж друже наш
Нам через віконечко,
Мила наша квіточка-
Друге наше сонечко.
Р. Василькевич
          *   *   *
 Осінь у соняшниках 
 Соняшники край дороги
Тепле літечко вітали,
Ввись до сонця золотого
Жовті личка повертали.
 В тихім вітрі колихались,
Рахували дні пригожі,
Ніжно сонцю усміхались
Квіти, так на сонце схожі.
 Сонце сяяло велично,
Духмяніли п‘янко трави,
І здавалося, що вічно
Будуть літні дні ласкаві.
 Та прогнала осінь літо,
Рвались в бій вітрів навали,
Квітам сонячним сердито
Пелюстки всі обірвали.
 А вони сумної днини
Вниз голівки нахиляли,
Від негоди насінини
В теплих кошиках ховали.
 Буре листя шелестіло,
В дощ згадавши сонця ласку,
Насінинкам шепотіло
Променисту літню казку.
 Тетяна Чорновіл 
                     *   *   *
Соняшники батьківської ниви
Рідна земле, мати всіх чудес,
Ти велична, щедра, неповторна.
Благодать приймаєш із небес,
Підставляєш сонцю своє лоно.
Скільки б не родила ти плодів,
Не раділа б синові чи донці –
Соняшник – то справді диво з див,
Квітка, зачарована на сонце.
 Соняшники батьківської ниви –
Посмішка праматері-землі.
Стиглим літом пахнуть після зливи,
Золотом бринять, немов шаблі.
 І яким би нам не випав шлях,
І куди б нас доля не водила,
А душа летить в степи, мов птах,
Кличе в рідний край могутня сила.
 Соняшників поле на зорі
Зустрічає золотим розмаєм.
Земле, ти прекрасна в цій порі,
На найкращих струнах серця граєш.
Ольга Будугай
                             *   *  *
Дрімає дім старий. Кругом гаряче літо
Стоїть, як озеро в блакитних берегах.
Під призьбою лежить замислений собака
І вухом одганяє мух надокучних.

А мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють.
Мені здається: час уже не йде,
Спинився і завмер. І вже на вічні віки
Розлігся на землі зелений літній день.

І завше так тремтітиме у небі
Самотній шуляк, і в тіні дерев
Бродитимуть півсонні кури. Вічність
Прийшла й поклала руку на чоло.

МАКСИМ РИЛЬСКИЙ
*   *   *
Соняхи юності
Пригадую, край поля шлях старечий.
Ми заблукали в соняхах з тобою.
У пелюстках від нас ховався вечір,
І розчинявсь дрібненькою росою.
Машини по дорозі гуркотіли,
Сполохано примружуючи фари.
Ми в соняхах залишитись хотіли,
Обгорнуті в любові дивні чари.
 Під'їхав вже автобус до зупинки.
Схилився соняха сумний віночок.
Просив мене: "Зажди хоч пів хвилинки!"
Шкода, що в юність не купить квиточок...
Мазур Наталя
 









Загадки про соняшник
 На городі в нас росте
 Сонце ясне, золоте,
Жовте око, жовті вії,
Та чомусь воно не гріє.
 (Соняшник)
          *  *  *
 Вранці умивається
Срібною росою.
До сонця повертається
 Своєю головою.
 (Соняшник)
 *  *  *
Золоте решето хатинок повне. (Соняшник)
 *  *  *
Сімсот соколят
 На одній подушці сплять.
 (Соняшник)
 *  *  *
Поверталося до сонця
 Золоте донце.
 (Соняшник)
 *  *  *
Парубійко я вродливий,
Дуже гарний, нешкідливий,
Квіт до сонця повертаю,
За те назву собі маю.
І олію з мене б’ють,
І макуху дістають,
І ввеселий свята час
Дам щось кожному із вас.
 (Соняшник)
 *  *  *
У городі, на доріжці,
Під моїм віконцем,
ацвіло сьогодні сонце
На тоненькій ніжці. (Соняшник).
 *  *  *
 Квітка ця на сонце схожа,
На олію вона гожа,
Жовті пелюсточки має,
Їх до сонця повертає.

 

                Я  соняхи до серця пригорну...
               В них стільки літа й неба голубіні!
               Зачепить вітер зболену струну,
              Сповільнять хід мірильники настінні.

 

 

                                                                   І.. Кохан