Популярні публікації

вівторок, 30 грудня 2014 р.





Святий вечір на поріг-
світлого Різдва для всіх!
Хай рікою щастя ллється,
хай добро в сім’ї ведеться!
Хай між вами згода буде,
Хай ІСУС Вас не забуде!
 
 
 

 
 
 
 
 
Матері
 Мені  приснилась  біла  паляниця,
Накритий  стіл  і  соняшна  кутя,
І  понад  хатою  в  лету  жар-птиця,
Що  ловить  зорі  й  знає  майбуття.
 Я  часто  бачу:  грає  сніговія,
Міцні  морози  -  дуб  аж  посивів,
А  ти  стоїш  на  покутті,  як  мрія,
Як  Божа  Мати  серед  образів.
 Сім'я  сідає  до  святкового  столу,
Де  пахне  сніп  і  де  п'янить  узвар;
З  ясної  стелі,  мов  з  небес,  додолу
Лампадка  ронить  сяєво,  як  жар.
 Дзвенить  молитва  над  столом  святково,
І  на  долівці  сіно  шелестить...
О  не  забути  боговите  слово,
Що  всім  ясило  благодатну  мить!
 Мені  приснилась  біла  паляниця,
Накритий  стіл  і  соняшна  кутя...
Нехай  навіки  спомином  іскриться
 Той  добрий  час  -  на  все  моє  життя!
Яр  Славутич
11 січня 1970 р.
 
 
 СВЯТВЕЧІР
На столі — свята вечеря.
Вся родина — за столом.
Відчиняє ангел двері
Позолоченим крилом.
 Благу вість нам сповіщає 
 Про народження Христа.
В хаті свято розцвітає,
Гріє душу доброта.
 Пахне сіном і кутею.
Сяє зірка. Сніг скрипить. 
 колядка над землею
З білим ангелом летить
Н. Гуменюк
 
 
 
РІЗДВО
Різдво! Різдво!
Народження Ісуса.
Величніший на світі день!
Пригладь, дідусю, сиві вуса
 І заспіваємо пісень:
Радуйся, земле,
Син Божий народився!
Різдво! Різдво!
Гудуть церковні дзвони.
Підемо вдаримо й ми в них.
Наші молитви і поклони
 Тобі, живому між живих!
Радуйся, земле,
Син Божий народився!
Різдво! Різдво!
Шепочуть моря хвилі
 І серце стукає в мені!
Я не один такий щасливий,
А нас мільйони на землі!
Радуйся, земле,
Син Божий народився!
А. Житкевич
 
 
 
 
РІЗДВЯНИЙ ВЕЧІР
Пшеничний сніп на покуті,
А на столі — кутя.
Годинники вицокують 
 Ісусове життя.
 Зроїлися метелики
Якраз на торжество.
Сніжинки, як ангелики,
Злетілись на Різдво.
 Належить батьку першому
Посмакувать куті, 
І Божий храм звеличує
Родина в коляді.
 
 І новина звіщається
У благовісний час:
Ісус Христос рождається, 
Благословляє нас!
Я. Бенза
 




 
 
 

четвер, 18 грудня 2014 р.


Хай Миколай у вишиванці розбудить подарунком вранці

І принесе у Вашу   хату добробут, радості багато.

Розбудить приспані надії, зернятко щастя хай посіє.

Зігріє гумором, любов'ю, і принесе   усім   здоровя!!!




 
Святий Миколай

Він ходить від хати до хати,
Питається мами і тата:
Чи є у вас чемна дитина,
Дівчатко мале чи хлопчина?
Для кожного має в торбинці
Найкращі у світі гостинці.
А хто без кінця бешкетує,
Тим чортик лиш різки дарує.

           С.Майданська
 
  Ангелы в пнг
 
Ось зима вже за вікном
Чуєш? Казка йде до тебе,
Віє щастям і теплом
Нам дарунок йде із неба.
 На шибках квітки казкові
Ніч чарівна йде до нас.
Сняться сни всім кольорові,
Вогник у віконечку погас.
 Буде подарунків нам багато
Щастя, сміху і прикрас
Наближається вже свято,
Чуда скоро буде час.
      Автор: Ірина Герасимів
 
Ангелы в пнг
 
 
 
 
 
Святий Миколаю,
Прийди до нас з раю, 
 
Принеси нам дари 
 
Кожному до пари. 
 
Цукерки смачненькі, 
 
булочки пухкенькі, 
 
Книжечок багато 
Читати  у  свято.
   М. Підгірянка
 
 

 

 

вівторок, 16 грудня 2014 р.

 
 
Намалюю  словом,  красу  твою, річко...
 
 
 
 
    
  Г оринь – горе…Горинь – горить… Горинь  для  нас,  це  водночас  горе  і  радість, поезія  душі  і  пісня  серця.  Звичайно,  не  кожній  річці  судилася  пісенна  доля,  не  кожну  річку  оспівували  в піснях,  звеличували  у  віршах  та  оплакували  в  легендах.  А  от  нашій  Горині  нема  чого  жалітися  на  пісенну  долю.  Одна  з  найдавніших  пісень,  у  якій  вона  оспівується  записана  фольклористом  Коробкою  М. І.. Вона  була  опублікована  в  журналі  « Живая  старина»  в 1902  році.
 
      Ой  славен  жених  по  мєсту  ходив,
     По  мєсту  ходив,  з  конем  говорив:
     « Ой  коню, коню, запродам  тебе,
     Запродам  тебе  за  бочку  меду,
     За  бочку  меду, за  другу  вина…»
 «  Славний  женише,  не  продай  мене
    Не  продай  мене,  спомни  теє
    Як  ми  втекали – нас  наганяли,
     Нас  наганяли  турки – татари
     Ой,  а  я  скочив – Горинь  перескочив
    Горинь  перескочив,  седла  не  вмочив…»
    В  селі  Вовкодави  Гощанського  району  у  70 – х  роках  було  записано      веснянку                      
             «    Ой  за      Горинню»  та  пісню  « Ой  вийду  я,  вийду»
 
  Ой, мій  милий  іде
   Горинню – водою
  Горинню  водою
   З  милою  другою.
 
Нині  відомо,  що  слова  і  мелодія  пісні  ! « Там  де  Горинь  розіслався»  належить  українському  поету  та  композитору  середини  19  століття  Діонісію  Бонковському.
    Там,  де  Горинь  розіслався,
    Там  я  був  щасливий
   Там  край  гарний,  там  край  милий,
   Там  перший  раз  кохався,
   Там  дівчину  я  побачив
   Навіки  волю  втратив…
 
    Горинь  вперше  в  художній  літературі  оспівав  у  своїй  латино мовній  поемі  « Про  Острозьку  війну»  польсько – український  поет  Симон  Пекалід,  який  жив  і  працював  при  дворі  князя  Костянтина – Василя  Острозького  в  Острозі.
              Тут  річка  Горинь луги  чарівним  німфам  зрошує  щедро
               Й  широкополі  лани,  що  обабіч  води  простягнулись…
                Солодко  тут  шумлять  Горині  води  чарівним  відлунням,
                 Риба  виблискує,  наче  кришталь,  у  дзеркальній  водичці.
 
 Авенір  Коломієць,  чиє  дитинство  та  юнацькі  роки  промайнули  у  селах  Городець  і  Бережниця  над  Горинню.  У  вірші  « О  краю  мій»,  надрукованому  на  сторінках  часопису  « Волинь»  1942  року,  так  висловлював  свій  біль:
   О  краю  мій, убоге  Погориння,
 Поля  моїх  дідів, сіножаті,  піски,
   На  вирубах  струхлявілі  пеньки – 
  Колишніх  диких  пущ  конаюче  подзвіння!
   О  краю  мій          , з  Горинню  по  коліна,
   О  ви,  мої  вязи  і  клекоти  лелек!
   О  спутаний  жалем  ти  вздовж  і  впоперек
    На  ребрах  піль  твоїх  жар  виписав  « руїна».
 
 Професор  кафедри  музичного  фольклору  інституту  мистецтв  Рівненського  державного  гуманітарного  університету,  автор  понад  65  книг  та  збірок  нарисів, віршів  Богдан  Йосипович  Столярчук  в  своїх  віршах  оспівує  незрівнянну  красу  Горині. Його  вірші  покладені  на  музику  і  виконуються  як  пісні,   найбільш поширена    « Балада       про            ц уманський  ліс»
  В  уманських  лісах  спокійно  навкруги,
  Тільки  десь  Горинь  плюскоче  в  береги
     Над  землянками  роса  дзвенить  в  траві
  Сосни,  ніби  вдови  сивіють  у  журбі.
                       *           *             *
  І  сюди  приходять  внуки  і  сини,
 Стільки  літ  не  знаємо  страхіть  війни.
   Тільки  лиш  Горинь  хлюпоче  в  береги,
   В  уманському  лісі  тиша  навкруги.
 
По  своєму  тепло  і  ніжно  оспівує  в своїх  творах  поліську  природу  Петро  Велесик.  Його  поезія – прояв  великої  синівської  любові  до рідного  краю,  до  його  безмежних  полів, дрімучих  лісів  та  плинних  річок.
                              *        *         *
  …тут – все  моє
  в  поліськім  зелен – краї
 моя  Горинь –
          до  капельки
                          до  дна
             ліси
  що  небо  на  плечах  тримають,
 густих  туманів  срібна  пелена.
 
 Із  нашим  краєм  пов’язана  і  доля  відомої  української  письменниці  Галини  Гордасевич. Вона  була  закохана  в  поліський  край,  в  чудову  і  тиху  річку  Горинь.  Цю  любов  вона  пронесла  через  усе  своє  життя.  В  своїй  автобіографічній  книзі  « З  сімейного  альбому»  вона  пише:
 « … Бо  кажуть,  що  найкраща  на  світі  річка  з  прекрасним  іменем  Горинь  вже  зникла. Там  де  дно  було  піщане,  вода  чиста,  береги  зелені,  над  водою  схилялися  верби  ,  а  вже  просто  в  воді  росли  квіти,  білі  з  коричневими  тичинками,  я  й  досі  не знаю,  як  їх  звати,  але  мені  зараз  плакати  хочеться  від  ніжності, коли  я  їх  згадую. Так  от,  кажуть, тієї  Горині  вже  нема. Спочатку  постарались  нащі  славні  меліоратори: спрямили,  осушили,  перетворили  чисту  повноводну  річку  в  заболочену  канаву,  де  лише  жаби  та  комарі  водяться. А  потім  доклали  свого  ще  більш  славні  будівники  атомних  електростанцій…»
 
     Возвеличує  своїм  пером  красу  рідного  краю   письменник -  краєзнавець,  поет – пісняр  Григорій  Сербін.. Дуже  багато  його  віршів  покладені  на  музику. « Край  над  Горинню», - найбільш  популярна пісня:
 Де  сиві  фортеці,  мов  велетні  дужі,
  Віддавна  стоять  над  дзвінкою  Горинню,
   Розкинувся  край  незборимий  і  мужній
   Живе  добра,  мудра  поліська  родина.
                  Приспів
  Край  над  Горинню – зелене  полісся,
   Древні  ліси  і  квітучі  поля.
  Край  над  Горинню – легенда  і  пісня,
  Славна  своїми  синами  земля.
    Зрісши  на  берегах  прекрасної  Горині,  оспівує  в  своїх  віршах  цю  диво – річку  і  Іван  Степанович  Катрук,  уродженець  села  Нетреба  Володимирецького  району. В  його  віршах  річка  постає  настільки  величавою  і  сильною,  що  так  і  хочеться   хоч  на  мить  полинути  у  ці  прекрасні  поліські  краї.
  Горинь  моя  блакитними  очима
 У  небо  задивилась  голубе.
 Моя  ласкаво видна, тихоплинна,
  Я  все  життя  любитиму  тебе.
 Я  виростав  із  вербами  стрункими
Я  бігав  по  цих  білих  берегах.
 А  вечорами  місячно – п’янкими
  Співати  солов'ям  допомагав.
   І  кидавсь  я  у  воду  пінно чисту
 Після  натруджених  липневих  днин,
 І  пахли  хвилі  сонцем  і  любистком,
  І  я  здоровя  набирався  в  них.
   Ходжу  тепер  сюди  я  часто – часто,
 Вбираю  серцем  пісню  яворин.
  Своє  людське, велике, ніжне  щастя
   З  тобою хочу  поділить, Горинь.
 
    *              *                  *
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              
 
 
Вітер  клени  клонить  молоді.
 У  пітьмі  Горинь  шумить, клекоче,
 Мов  повідать  тайну  мені  хоче,-
 Я  стою  при  збуреній  воді.
  Вітер  верб  вітрила  напина,
І  мені  його  знайомий  клопіт.
  В  темні  хвилі  клонить  гілля, клонить,
 І  не  затиха,  не  засина.
 
                      *              *                  *
  Ходив  до  річки. Там  вже  скресла  крига
   Бурхливі  води  сповнили  Горинь.
  А  небо  розгорнулось,  наче  книга,
   З  якої  теплі  дихають  вітри.
   Сміється  сонце, мовби  дитинчатко,
 Що  після  сну поглянуло  на світ.
   Блакитні  верби  стали, як  дівчата,
  І  в  хвилях  сонний  вид  купають  свій.
 
 
 
 Горинь від перших поселенців на її берегах і до сучасних завжди була і залишається годівницею, трудівницею, захисницею. Вона стала  вічно живою історією і невід’ємною частиною чудового, здавна заселеного краю, хоча про довколишні землі в літописах почали згадувати лише з XI століття нової ери.