Популярні публікації

вівторок, 29 вересня 2015 р.

 
 
 

Поетичні   перлинки

від  Любові  та  Миколи  Пшеничних
 
 
 
 
 
Бібліотека – це чудово!
Тут на полицях – книжне слово.
Багато щирості і сонця,
А ще – комп’ютерні віконця:
Знайомі рубрики і сайти,
Заходьте, думайте, читайте!
А ще - розваги і флеш – моби, -
Кому що буде до вподоби!
Цікаві зустрічі й вистави…
Заходьте швидше – і до справи!
 
    Любов Пшенична
 
              *******
 
Хоч домівонька – далека,
Але є бібліотека,
Тож сюди я поспішаю
 І читаю, і читаю.
Тут хороші, гарні тьоті –
У роботі, у роботі.
Залетіла безборонно
 Сюди «Бекана ворона».
Не дружу я більш із нею,
А – з слухняною ріднею.
Бо до книжки змалку звичний
 Я Миколочка Пшеничний…
 
Микола ПшеничниЙ
 
 
 

 

вівторок, 8 вересня 2015 р.






                  Образ  жінки  в  поезії  жіночій
 
 
 
Вітер юну жінку обіймав
Весняного сонячного рання,
Сірі очі цілував,
Русі коси розплітав,
Говорив палкі слова кохання.
 
А жінка від щастя мружилась сонно,
До вітру смагляві руки тягнула,
А потім гордо дивилась на сонце
І не змигнула.
 
А жінка себе почувала княгинею,
А жінці всесвіт під ноги стелився.
Їй вітер шептав: 
 – Ми удвох не загинемо!
І ніжно на груди хилився.
 Десь ополудні погода стихла:
Все пролетіло, сліду не лишило.
Жінка сиділа печальна і тиха,
І сонце сльози її сушило.
Г. Гордасевич
 
 
 
 Знов нижу я рядки літер
У тривозі осінньої ночі.
Я – хвиля.
А ти – буйний вітер,
Що несе мене, куди схоче.
Я – береза.
А ти мої віти
Заплітаєш, неначе коси.
Я –  троянда,
А ти з мого цвіту
Спиваєш медові роси.
Я – човник.
Мої вітрила
Ти наповнюєш подихом дужим.
Я – чайка.
А ти мої крила
Так поламав байдуже.
А можливо, я – легка сніжинка,
Що під ноги ляга перехожим.
А можливо, я – просто жінка,
Що тебе забути не може.
Г. Гордас евич
                                                                 
 
 
Чорнява жінка в платті помаранчевім
сиділа в сквері, тиха і задумана,
уважно слідкувала, як на небі
стихає заходу рожева гама.
До рук її, неначе дикі птиці,
злітало листя, золоте й багряне.
І жінка птиць приймала на долоні,
підносила до губ і щось шептала,
щось примовляла лагідно і тихо.
– Послухайте, – я зважилась спитати, –
послухайте, а ви часом не осінь?
Питання це не здивувало жінку,
хоча вона відповіла не зразу,
а довгу мить дивилася на мене,
а потім посміхнулась і сказала:
– Ні, я не осінь. Дуже мені прикро,
що мушу вас розчарувати, але
я просто жінка. І мені здається,
нічого краще немає в світі,
як бути жінкою.
Г. Гордасевич
 
                                                     
 
 
Надривається жінка під торбами,
Розривається жінка між чергами.
... А кажуть, слід бути гордими!
... А кажуть, слід бути чемними!
А жінка рахує ті гривні,
Як вижити, думає жінка.
Обступили проблеми противні,
Набухає на скроні жилка.
А діти, хоча й не голодні,
Але кривлять губи над юшкою.
Чоловік знов прийде сьогодні
Не «під мухою», то «під мушкою».
Йому що! Він на жінку надіється!
Його клопоти йдуть за водою.
Що ж воно з вами, жінко, діється?
Ви ж колись були молодою,
Ви ж були казково прегарною,
Обіцяв на руках носити,
А тепер було б справою марною,
Щоб за хлібом пішов, попросити.
На роботі своя морока:
Зазирає в вічі скорочення.
Б’ється жіночка кароока,
Тяжко змучена, заморочена.
Поможи їй з глибин історії
Хоч ти, матінко Берегине,
І тоді в піднебеснім просторі
Україна не вмре, не загине.
І наповнює море краплина,
Сходить сонце в небеснім склепінні.
Постає велика Вкраїна
На великім жіночім терпінні.
Г. Гордасевич