Популярні публікації

вівторок, 29 грудня 2015 р.





Наповніть келихи, бо рік Новий іде.
Він через мить постукає у двері.
З собою він все краще приведе,
І затишок до гарної вечері.
А ще любові, щастя і тепла,
То ж усміхніться, хай добро ведеться.
Щоб доля вас до радості вела,
Хай вам життя взаємно усміхнеться!
А як почуєте чарівний передзвін,
Найкраще в цілім світі загадайте!
І щастя прийде з Всесвіту глибин,
Свою удачу з рук не випускайте.
Повірте в казку і до мрії йдіть,
Через усі шляхи і перешкоди.
І завжди віру в серденьку несіть,
І від життя в вас будуть нагороди


Н. Красоткіна
































неділя, 13 грудня 2015 р.


                                                                              Мудрість

 я  мов  перли,  позбираю…
( Думки  вголос  від  літераторів  Володимиреччини)





 Яскравий, влучний афоризм, - перлина,  яка  не  має  ціни -зерно,  яке  проростає міцним  пагоном  і  милує  око  та  душу  чудовим, незбагненним  квітом.
  Оці  диво - зернята  завжди  молоді, впевнено  крокують по  всій  планеті,  долаючи  тисячі  і  тисячі  кілометрів.  І  скізь  проростають,  даючи  полоди...


Пропоную  Вам   вчитатись  у  влучні   вислови  літераторів  Володимиреччини.

Поетичні  перлини:
Олексій  Городний

Їх  Бог – нажива. А  базар – їх  храм.

                           ***

Ніщо -  скарби, і золото  й  фетиші!

Скарб  найдорожчий – золото  душі.

                            ***

Маю  друзів – а  в них - моя  сила.

Маю  серце,  а  в  серці – любов.

                         ***

Й  скрегочуть, і стогнуть  житейські  жорна.

Мелють. Якою  ж  то  буде  мука.

                      ***

Слова, слова…І  золото  й  полова…

І  треба  знать  одвічну  силу  слова.

                      ***

Щоб  дуби   піднебессям  втішалися,

Соснячок  треба  вирубать впень!




Варвара  Лютко.  Із  книги Хуткої  Є .

«Негаснуча  зоря»



Що  ж  таке  добро?
 
Добро  довго  не  пам’ятають – на  відміну  від  зла.
***
 
Материнську  добрість  найменше  помічають, сприймають  як  належне.
***
 
Свою  доброту  нікому  не  нав’язуй. Роби  добро  коли  просять  або  по  необхідності.
***
 
Коли  робиш  добро,  не  думай.  Що  повернеться  воно  до  тебе сторицею.
***
 
Не  роби  добра  заради  слави  і  підлабузництва.





Петро  Сачук. Із  книги Хуткої  Є.
" Негаснуча  зоря"

 
Якщо  вам  кажуть  що  ви  постаріли,  попробуйте доказати,  що  не  постаріли,  а  перейшли  з  однієї  вагової  категорії  в  іншу.
***
Якщо  ви  все  життя  надієтесь  на  щось  краще,  то  це  не  життя,  а  азартна  гра.
                                                                           ***

Жіноче  серце  це  чоловічий  гуртожиток,  у  який  стараються  поселитися  чоловіки.
                                                                           ***

Чоловіче  серце – це  однокімнатна  квартира  де  позачергово  можуть  переночувати  бажаючі  жінки.
***
Тим,  хто  його  називав  безсовісним,  він  намагався  довести,  що  в  ного  совість  є,  але  він  нею  тимчасово  не  користується.



                              Ольга  Камінська


Я- гість  у  цьому  світі. Тому  пам’ятаю: маю  не  наслідити  брудом  і  приносити  радість, користь, добро, або  знову  повернутись,  хай  і  у  вигляді  колючого  їжака…
                                                            ***
 
Сказать  лихе – мов  плюнути  в  криницю  в  якій  джерельна  точиться  вода. Мов  зруйнувати  ту  душевну  крицю  коли  ти  ще  невинно  молода.
                                                          ***
Хотіти  жити – мало, треба  вміння
Боротись, жити, вимкнувши  ігнор.



 Я  думаю,  що  в  висловах  від  сучасників  ви  зумієте  віднайти    саме  ті,  які допоможуть  зцілити біль, позбутися комплексів, вирішити  проблему  або  ж  просто  відчути  прилив  сил, енергії  та  натхнення. 
Не  забувайте,  що  розумна фраза здатна прикрасити ваш реферат, стати початком наукової доповіді. Красиві   ж  цитати дозволять справити   чудове  про  вас  враження, смішні - підняти настрій  і  розрядити  напругу  в  певний  момент...










вівторок, 8 грудня 2015 р.

Зимовий блюз

Сонце одягає золотий жупан,
Вмощується в сани, як великий пан,
Від’їздить до теплих і чужих країв,
Нам лишає зиму з низкою вітрів.

І дрімливе небо, й на річках шугу,
І німі дерева, й за вікном югу,
І в душі надію, і здоровий глузд,
І метелиць білих неповторний блюз.

Дві половинки

Року старого місяць останній.
Сивий дідуньо в сивім тумані.
В річці байдужій дивні крижинки,
Начебто люди і їх половинки.

То метушаться, то поспішають.
Груди зненацька собі розбивають.
І не спинити, не примирити,
Не підказати, як кому жити.

Над головою сіра безодня,
Наче колодязь, начебто бодня.
Мчать безупинно люди-крижинки,
Щастя втрачають дві половинки.

Кохана

Така у простоті складна –
  Не розгадати!
Така у величі земна,
   Щоб дивувати!

Така захмарено-ясна –
    Не зрозуміти!
Така наївна і смішна, –
    Щоб полюбити!

Така прекрасна, золота –
      Не надивитись!
Така гріховна і свята,
       Щоб з нею жити!

Для душі

На острові мистецтв переночую,
Із музою у снах наговорюсь.
Не стану турбувати Бога всує,
Намріюся і серцем звеселюсь…

Пегаса на світанку осідлаю,
Його легенькі крила обніму.
І полечу із ним до зелен-гаю,
Де проганяє сонце сіру тьму.

Злітатиму із ним під самі хмари,
Складатиму божественні вірші.
Не знатиму ні слави, ані кари,
Писатиму для власної душі.

Поет

Хто називається справжнім поетом?
Той, який пише без трафарету,
Той, в кого серце людям відкрите,
Кажуть про нього – «трохи з привітом».

Той, хто не може вже не писати,
Хоч йому пекло, хоч йому ґрати.
Той, в кого завше вітрила напнуті.
Їх не зламати і не зігнути!

Паралельні світи

Ми живемо, неначе
В паралельних світах.
Там вмирають і плачуть,
Там тривога і страх…
Тут купують гардини,
Прикрашаючи дім.
Там – нема батьківщини,
Тільки в’їдливий дим.

Тут – чекають Великдень
І найперше зело.
Там – аби лише вижить,
Мріє місто й село.
Там втікають від «градів»
У найглибший підвал.
Тут – застілля і радість,
Як гучний карнавал.

Там стікають від крові,
Проклинають війну.
Тут – зізнання в любові
Наближають весну.
Там земля у руїнах,
Все летить шкереберть.
Тут – в руках насінина
Переборює смерть.


 В лабіринті думок

В лабіринті стежин,
В лабіринті думок,
В лабіринті, в якім
Опинилися,
Як зробить до примирення
Крихітний крок,
Щоби серце, мов птаха,
Не билося?

Лабіринт почуттів,
Де не видно кінця.
Ні безмовності стін,
Ні байдужості.
Силуети німі,
Маски замість лиця –
У нестерпному болі
Відчуженості…

Серед тисячі слів
Як одне лиш знайти,
Від якого ті стіни
Ламаються
І зникають страхи,
І щезають кути,
І міцний лабіринт
Розсипається?



середа, 2 грудня 2015 р.



 
Проблема розбудови Української Армії є сьогодні  актуальною  як  ніколи і зачіпає не лише військовиків, а значно ширший загал суспільства. Для України проблема розбудови власних збройних сил – це ще   і гіркий досвід історії.
 Як  ми  бачимо, що Україна не може існувати без сильної, сучасної, відданої   саме  інтересам українського народу армії.
А в основі всього має бути виховання наших дітей, виховання їх відповідальності за власне життя, за життя власного народу, відповідальності за долю всієї   країни.

Cьогодні військовій тематиці, зокрема  захисникам  Вітчизни,  присвячується чимало статей, книг, поетичних  творів.


МАМИ У БОГА БЛАГАЮТЬ…





(вірш присвячується українським солдатам та їх мамам)
Чекають синів своїх мами,
І молятся день і ніч.
Молитвами зцілюють рани,
Запалюють тисячі свіч.
У Бога,благають спасіння
В молитвах за рідних дітей.
Повернення,благословіння,
Та теплих ,спокійних ночей.
Благають,щоб все закінчилось,
Щоб більше не було війни.
Щоб крові на землю не лилось
І були живими сини.
Так молятся слізно і щиро,
Що чує це навіть земля.
Вона ж бо зиму не пустила,
Щоб снігом не вкрила поля.
Щоб ночі,не так холодили
Й солдатам було тепліш.
У Бога мами просили,
Щоб діти вертались скоріш!
Заплакані,стомлені очі,
Молитви-святий оберіг.
Матусі недоспані ночі-
Повернуть з далеких доріг.
Повернуть у батьківську хату
У темряві шлях осяють
.Життя збережуть солдату.
Бо мами у Бога благають…
 Віта Стронська





Ти стоїш на державнім кордоні,                                        
 Знаєш ти, як любить Україну
Ти та інші вкраїнські сини.                                               
  І віддати їй серце своє.

Ти – вояк, не у вражім полоні,                                            
 Знаєш, як не тікать на чужину,
Не скорили тебе вони.                                                      
 Знаєш ти, що честь в тебе є.

На обличчі твоїм горить мужність,                                       
Япишаюсь тобою, солдате,
Хоч підступний за спинами кат,                                        
    І пишатимуся завжди.

Та великого серця потужність                                            
 Адже так Україну кохати
Підірве і мільйони гармат.                                                
  З-поміж тисяч зумів лише ти.

І. Родіна

Без імені
Нам невідомі всіх їх імена,
Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,
Яке в них серце - щире чи терпляче.
Як страшно їм, коли усе горить,
Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,
Які в них білі крила за плечима.
Нам невідомі мрії й здобуття,
Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони - солдати, що кладуть життя,
Заради нас і мирного світання.
І без імен помолимось за них,
За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких
гірких,
І без імен вони для нас герої.
  Невідомська Вікторія


Вірші, присвячені українському солдату

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
 Василь Симоненко