Популярні публікації

середа, 29 жовтня 2014 р.

Осінь  мовчки  стоїть  при  дорозі...


 





Така  ласкава  нині  осінь, -
В  очах  і  смуток,  і  сльоза.
Гітарних  струн  срібноголосся,
О,  не  щезай.
О  не  щезай!

Високий  смутоньку  пташиний,
Чому  витаєш  в  небесах.
Серпанком  легким  павутини
Нам  простеляючи  свій  шлях?
Така  прекрасна  нині  осінь.-
Немов  під  парусом  зоря.
Над  нею - неба  синя  просинь,
Як  день,  що  нині  догоря...


Записалась осінь у філателісти,
Натрусила в парку сто альбомів листя.
Золотом черленим під ногами грає,
І ходжу я тихо - диво розглядаю.
І збираю листя - як поштові марки,
Й пропадають миттю чвари, болі, сварки,
Що, було, собою, наче ніч, ховали
Те, що нині зір мій хвалить - не нахвалить!.. 



Осінь...
  І  смуток  вже  мрії  дожовує.
Вирвавши  в  літечка  з  рук  булаву.
І,  не  змовляючись.
    падають  жолуді,
 Наче  літа  мої,  в  дику  траву.
Й  будь - що  підправити  в  долі  запізно.
Й  прикрі  сльозини  на  вітрі  бринять.
Й  тануть  надії,  мов  скинуті  гнізда.
Що  не  діждались  своїх  пташенят.
Осінь...
І. Сидорчик


"Осінь  скурила  до  пальців  літо"
Небо  димом  літнім  зігріто,
Осінь  мовчки  стоїть  при  дорозі:
Що  там  на  розі?  Що  там  на  розі?

Сміхом  вітрів  обпалює  руки,
Щедрим  вогнем  укриває  скрізь  все,
Вороном  чорним  каркають  звуки...
Дощ  їх  удалеч  несе  і  несе...

Осінь  безжальна,  мокра.  холодна.
Осінь  голодна,  як  дикий  звір.
Тужить  калина,  в  озерах - безодня
І  холодок  затуманених  зір.
О. Камінська

вівторок, 21 жовтня 2014 р.

 
 
 
 
 
 
Українська  пісня

Не  блискавка
розхристана,
нестримна,
що  з  відстані
пече  і  спопеля,
Та  пісня  із  вологими
 очима,
як  стогін
полісяна - журавля.
Вона  отут,
від  мене  за  півкроку,
Сльозу  ховаю
в  прихистку  очей.
Та  пісня,
наче  пташка  одинока,
що  в  небо  від  стрільця
не  утече.
П. Велесик
Світлина Л. Босик
 
 
 
 
 
 
 
 
Ходить -  бродить  осінь  по  лісах
Ходить -   бродить  осінь по  лісах,
На  деревах  вішає  гостинці:
Жолудів  цеберця - на  дубах,
На  березах - золоті  червінці.

Перемовкли  в  хащах  солові
Журавлів  стаккато  із  блакиті
Груди  розпанахує  мої
Смутком,  найніжнішим  в  цілім  світі.

І,  цим  смутком  вражений,  іду,
В  голубу  замрію  полинаю.
Може, знову  казку  тут  знайду.
Сонячних  пелюсток  назбираю.

Здрастуй,  осінь, госте - господарко!
Ти  прийшла - журбою  сповнивсь  ліс.
І  не  радий  він  твоїм  подаркам.
Глянь: довкола  море  жовтих  сліз.

Скрасила  ти  все  в  багряні  тони.
По  стежках  встеляєш  оксамит.
Рідна  осінь, Шапочко  Червона,
Ти  прекрасна  в  цю  урочу  мить.
І. Катрук
Світлина  В. Дуляницького








...тут - все  моє
в  поліськім  зелен - краї:
моя  Горинь -
до  крапельки,
до  дна,
ліси,
що  небо  на  плечах  тримають,
густих  туманів  срібна  пелена,
рушник  лугів,
озер  тремтлива  просинь,
ледь  чутний, таємничий  шум  боліт,
громи  і  тиш,
хурделиці  і  роси
і  кожна  грудка  рідної  землі -
це  все  моє,
чужого  тут  немає;
тут  мій  минулий
і  грядущий  день...
В  моїм  поліськім  журавлинім  краї
все, все  моє;
від  хліба -
до  пісень!
П . Велесик

понеділок, 20 жовтня 2014 р.


 



 
 
ПОКЛИК БАНДУРИ

Бандуристе,  чуєш  братній  поклик  бурі?
Ціла  вічність  -  від  струни  і  до  струни...
Горомовицями  настроєну  бандуру
ти  до  сонячного  світла  поверни.

 Як  заграє  та  бандура  веселкова
 та  й  на  всі  свої  проміння-голоси  -
не  мелодія  росте  у  ній,  а  слово,
помережене  краплинами  роси.

 І  сумну  струну  весела  доганяє,
і  за  струнами  видзвонює  трава.
Десь  тополю  вітер  долу  нагинає
та  співа  вона,  тополенька,  співа!

 Срібен  дощик  проливається  іскристо,
і  веселка  обіймає  небокрай.
Ти  роздмухай  чорні  хмари,  бандуристе,
і  заграй  мені  веселої,  заграй.

 Ой,  бандура,  стоголоса  пісня  бурі  -
ви  послухайте,  послухайте  її!
Як  співає  зачарована  бандура,
замовкають  у  дібровах  солов'ї.

 Що  за  диво  та  бандура,  що  за  диво,
грім-бандура,  струни-трави  золоті!
Блискавицею  душа  її  правдива
вибухає  на  дніпровій  широті.

 Не  збирається  бандура  помирати,
їй  ніякі  примхи  моди  не  страшні.
Вдар,  нахмурений  кобзарю,  вірний  брате,
щирим  серцем  по  засвіченій  струні!

 Бандуристе,  сизокрилий  мій  козаче,
окропи  свої  зіниці  у  Дніпрі!
За  тобою  кобзарі  стоять  незрячі,
пильно  дивляться  суворі  кобзарі.

 Над  тобою,  бандуристе,  небо  чисте,
між  братами  ти  -  струною  до  струни.
Пригорни  сестру-бандуру,  бандуристе,
і  до  сонячного  світла  поверни!

Петро  Перебийніс


понеділок, 13 жовтня 2014 р.





Пройшли  роки…

І  ти  вже  виріс,

сину

І  вибрав  сам  собі

стежину

Важку,  тернисту,  не  легку

дорогу

І  я  завжди  молюся

Богу

Як  проводжаю  тебе

до  порогу…

І  ось  настав

той  день

Ти  одруживсь,

мій  сину…

Привів  у  дім  наш

пишну,

як  калину,

Свою  дружину…

Якби  могла,

Поклала   б  вам

до  ніг,

Всі  зорі

в небесах,

Всі  райдуги

на  небі.

І  тато…

Якби  міг…

До  ваших  ніг

поклав

Всі  трави  запашні,

і  квіти…

Нехай  оберіга

Вас  Бог,

Мої  кохані  діти!

 

 
 
 
 

четвер, 9 жовтня 2014 р.

 
 
    З поетичного  зошита 
    Анастасії  Бачинської
 
Життя  калічить  крила
Життя  калічить  крила,
Яке  воно  тяжке.
Чекати  вже  несила,
Доки  крило  зросте.
 
А  як  злетіти  в  небо
З  поламаним  крилом?
А  може  вже  нетреба.
Хай  заросте  добром?
 
Та  неможливо  жити
В  самоті  безсило,
Коли  ти  звик  парити
У  просторах  синіх.
 
Ні. Неможливо  бути
Покорою  долі,
Бо  серцю  не  забути
Вродженої  волі!
 
Життя  калічить  крила,
Яке  воно  тяжке.
Додолу  тягне  жили –
 Приковує  тебе…
 
 
 
 


О  мить,  не  зупиняйся, поспішай!
Залиш  лише  хороші  епізоди.
Не  озирайсь  назад  і  не  чекай
Від  днів  похмурих  доброї  погоди.
 
О  мить,  не  зупиняйся,  поспішай!
Даруй  хвилини  радості  і  щастя.
Піднось  здобутки  і  не  забувай:
Не  все,  про  що  так  мріялося, вдасться.
 О мить ,  не  зупиняйся,поспішай!
Завжди  будь  сильна,  мужня  й  витривала.
На  посмішки  лукаві  не  зважай:
Приземленість  твоя  ще  не  настала.
 
О  мить,  не  зупиняйся, поспішай!
Хай  омина  тебе  гординя.
Не  озирайсь  назад  і  не  чекай,
Лети  вперед,  де  безконечність  синя.
 
 
 
 
Якщо  серце,  наче  сонях,  до  людей
             Горнеться,
То  від  щастя  увесь  світ  обійняти
            Хочеться.
 Пелюстками  в  кожну  душу  добро
            Проникає,
І  на  струнах  серця,  ніжно,  так  акордно
           Грає.
 А  коли  до  звукоряду  ще  й  любов
           Додати –
Буде  серце  промінь  сонця  пестити,
           Торкати.
 
 
 
 
 
 
Не  сполохати  б  раннє  плесо,
Не  злякати  б  тишу  небесну.
Там, вгорі, десь  співа  соловейко,
А  внизу  ходить  осінь  тихенько.
 
Не  сполохати  б    чимось  її,
Не  розлити  б  печаль  по  землі:
Під  тополею, десь  у  тумані,
Ще  дрімають  годиноньки  ранні.
Не  сполохати  б,  не  розбудити,
А  росою  й  туманом  умитись.
Осінь  краплі  дощу  розсіває,
Я  в  них  очі  сумно  ховаю.
Не  сполохати  б  раннє  плесо,
Не  злякати б  тишу  небесну.
Там,  вгорі, десь  співа  соловейко,
А  внизу – ходить  осінь  тихенько.
 
 
 
 
 
 

неділя, 5 жовтня 2014 р.





Вчителі!  Хай  вам  стелиться

                                    шлях  рушниками

Й  пелюстками  троянд  кожен

                                  крок  розцвіта

Лиш  від  радості  щоки

                                омийте  сльозами

Й  хай  помножаться

                              ваші  щасливі  літа.

 

З  Днем  учителя,  шановні  освітяни!!



Слово  про  вчителя


Першій  учительці
 

Учителько  перша!

           Прощальна  хвилина

Під  співи  дзвіночка

           до  нас  поспіша.

І  кожний  із  нас –

            твоя  рідна  дитина.

Бо  з  кожним –

         твоя  сонцесяйна  душа.

Ти  вперше  для  нас

        дивосвіт  відкривала.

Услід  за  собою  вела

            в майбуття.

Нас,  юних,  у  дружбі

          й  любові  єднала

Й  робила  цікавим 

           буденне  життя.

Біжить  уже  шлях  наш

          від  рідної  школи.

Нас  кличе  Вкраїна

          на  добрі  діла.

І  ми  не  забудемо,

   рідна,  ніколи

Тебе  й  настанови

   що  ти  нам  дала.

 Оксана  Шмигельська
 
 


Учителю
Ваш  голос,
      ваші  жести  та  слова.
І  очі,що  вогнем  душі
      ясніли
І  рідна  мова, 
       що  в  устах  співа
Весь  клас  ураз 
            заполонили.
І  ви – за  крок:
І  грішна  і  свята,
І  водночас  усім  нам 
         зрозуміла.
В  життя  така  закохана
             й  жива.
Така  натхненна 
       і  така  уміла.
Ви  вчитель  мій
       і вчитель  моїх  друзів.
І  любимо  вас  всі  ми
        не  дарма
Любов  ця  всім  дісталась
          по  заслузі
І  вдячна  пам'ять
          образ  ваш  трима.
Дивлюся  на  вас, 
         як  на  Бога
Що  вибрав  стежки  земні
Життя– то  довга  дорога
В  моєму – ви  вчитель  мені.
Іду  на  урок,  як  на  свято
Й  не  в  одязі  суть  моїх  слів,
А  в  тому,  що  очі  сіяють.
Як  чую  ваш  добрий  сміх.
Не  знаю,
           що  значу для  серця,
що  в  грудях
           у  ваших  б’ється
Та  щирістю
      хай  в  нім  озветься
Рядок  цей,
що  віршем  ллється.
 Любов  Перчиць
 
 
                 І   слово   вчителя!!!






Сай Лариса Іванівна

Викладач української мови та літератури. М. Кузнецовськ.

 

Поезія стала її справжнім покликанням.  Рядки її віршів, писані серцем, підкупляють особливою відвертістю, чистотою людських почуттів і великою щирою любов’ю.

Устами марила любов… Більше двадцяти років пише поетеса свої прекрасні вірші. Видала ряд  збірок: «Калина під снігом» та «Устами марила любов» «Зів’ялі анемони ожили». Часто друкується в періодичній пресі, має багато шанувальників свого непересічного таланту.
 
Сірий  день,  сіре  небо  і  сірі  тумани.
Де  ж  ви, барви  осінні, в  позолоті  деньки?
Сірий  смуток  на  серці,  та  спогад  багряеий
Повертає  у  сад  моїх  юних  років.
 
І  хоча  за  вікном  темно - синя  ряднина,
Сіра  заполоч  неьа,  мов  сірий  асфальт,
Але  спогадів  світла  розгойдана  днина
Огортає  мене.  наче  мамина  шаль.
 
Хоч  не  чути  довкола  пташиних  мелодій
І  по  мокрому  листю  сковзається  крок,
Листопадова  сірість  втікає,  мов  злодій,
Від  моїх  світлих  спогадів  й  світлих  думок.




О друзі! Що без Вас на світі я –
Піщинка в морі, зіронька у небі?
Ми з Вами вже давно одна сім'я,
А що для щастя ще людині треба?
Хіба що пісню, може, осяйну,
Чи вірш барвистий, наче літнє поле,

 Чи почуттів бездонну глибину,
Яку дарує нам чаклунка Доля?
Ви всі прекрасні, я Вас так люблю
За щирість і відвертість у розмові.
Коли б не Ви, то я, мабуть, з жалю
Навік замовкла. І страждало б Слово,
Яке давно просилося на світ
Із вуст мовчазних, здатних заніміти...
А Ви, сердець подарувавши квіт,
Мене порятували, щоби жити...
І дивуватись веснам і красі,
Яка між нами сходить веселково...
Вів ат о друзі! Вам з води й роси!
І хай безсмертним буде сонце – слово!

 



Я подумала якось, що стала по–іншому жити,
Як щасливі живуть і гортають, мов книгу, життя...
Крізь безмежжя страждань простелилась веселка над світом.
На розпутті доріг – вибираю лише майбуття!
Я повірила раптом, що може воскреснути сила,
Та, що живить любов і стирає сліпі почуття...
Як нуртується кров у тонесеньких річечках – жилах,
Повертаючи вперто мене з забуття!