Вчителі!  Хай  вам  стелиться

                                    шлях  рушниками

Й  пелюстками  троянд  кожен

                                  крок  розцвіта

Лиш  від  радості  щоки

                                омийте  сльозами

Й  хай  помножаться

                              ваші  щасливі  літа.

 

З  Днем  учителя,  шановні  освітяни!!



Слово  про  вчителя


Першій  учительці

 

Учителько  перша!

           Прощальна  хвилина

Під  співи  дзвіночка

           до  нас  поспіша.

І  кожний  із  нас –

            твоя  рідна  дитина.

Бо  з  кожним –

         твоя  сонцесяйна  душа.

Ти  вперше  для  нас

        дивосвіт  відкривала.

Услід  за  собою  вела

            в майбуття.

Нас,  юних,  у  дружбі

          й  любові  єднала

Й  робила  цікавим 

           буденне  життя.

Біжить  уже  шлях  наш

          від  рідної  школи.

Нас  кличе  Вкраїна

          на  добрі  діла.

І  ми  не  забудемо,

   рідна,  ніколи

Тебе  й  настанови

   що  ти  нам  дала.

 Оксана  Шмигельська

 

 

Учителю

Ваш  голос,

      ваші  жести  та  слова.

І  очі,що  вогнем  душі

      ясніли

І  рідна  мова, 

       що  в  устах  співа

Весь  клас  ураз 

            заполонили.

І  ви – за  крок:

І  грішна  і  свята,

І  водночас  усім  нам 

         зрозуміла.

В  життя  така  закохана

             й  жива.

Така  натхненна 

       і  така  уміла.

Ви  вчитель  мій

       і вчитель  моїх  друзів.

І  любимо  вас  всі  ми

        не  дарма

Любов  ця  всім  дісталась

          по  заслузі

І  вдячна  пам'ять

          образ  ваш  трима.

Дивлюся  на  вас, 

         як  на  Бога

Що  вибрав  стежки  земні

Життя– то  довга  дорога

В  моєму – ви  вчитель  мені.

Іду  на  урок,  як  на  свято

Й  не  в  одязі  суть  моїх  слів,

А  в  тому,  що  очі  сіяють.

Як  чую  ваш  добрий  сміх.

Не  знаю,

           що  значу для  серця,

що  в  грудях

           у  ваших  б’ється

Та  щирістю

      хай  в  нім  озветься

Рядок  цей,

що  віршем  ллється.

 Любов  Перчиць
 

 

                 І   слово   вчителя!!!

Сай Лариса Іванівна

Викладач української мови та літератури. М. Кузнецовськ.

 

Поезія стала її справжнім покликанням.  Рядки її віршів, писані серцем, підкупляють особливою відвертістю, чистотою людських почуттів і великою щирою любов’ю.

Устами марила любов… Більше двадцяти років пише поетеса свої прекрасні вірші. Видала ряд  збірок: «Калина під снігом» та «Устами марила любов» «Зів’ялі анемони ожили». Часто друкується в періодичній пресі, має багато шанувальників свого непересічного таланту.

 

Сірий  день,  сіре  небо  і  сірі  тумани.

Де  ж  ви, барви  осінні, в  позолоті  деньки?

Сірий  смуток  на  серці,  та  спогад  багряеий

Повертає  у  сад  моїх  юних  років.

 

І  хоча  за  вікном  темно - синя  ряднина,

Сіра  заполоч  неьа,  мов  сірий  асфальт,

Але  спогадів  світла  розгойдана  днина

Огортає  мене.  наче  мамина  шаль.

 

Хоч  не  чути  довкола  пташиних  мелодій

І  по  мокрому  листю  сковзається  крок,

Листопадова  сірість  втікає,  мов  злодій,
Від  моїх  світлих  спогадів  й  світлих  думок.

О друзі! Що без Вас на світі я –

Піщинка в морі, зіронька у небі?
Ми з Вами вже давно одна сім'я,
А що для щастя ще людині треба?
Хіба що пісню, може, осяйну,
Чи вірш барвистий, наче літнє поле,

 Чи почуттів бездонну глибину,

Яку дарує нам чаклунка Доля?
Ви всі прекрасні, я Вас так люблю
За щирість і відвертість у розмові.
Коли б не Ви, то я, мабуть, з жалю
Навік замовкла. І страждало б Слово,
Яке давно просилося на світ
Із вуст мовчазних, здатних заніміти...
А Ви, сердець подарувавши квіт,
Мене порятували, щоби жити...
І дивуватись веснам і красі,
Яка між нами сходить веселково...
Вів ат о друзі! Вам з води й роси!
І хай безсмертним буде сонце – слово!

 

Я подумала якось, що стала по–іншому жити,

Як щасливі живуть і гортають, мов книгу, життя...
Крізь безмежжя страждань простелилась веселка над світом.
На розпутті доріг – вибираю лише майбуття!
Я повірила раптом, що може воскреснути сила,
Та, що живить любов і стирає сліпі почуття...
Як нуртується кров у тонесеньких річечках – жилах,
Повертаючи вперто мене з забуття!