Осінь  мовчки  стоїть  при  дорозі...

 

Така  ласкава  нині  осінь, -
В  очах  і  смуток,  і  сльоза.
Гітарних  струн  срібноголосся,
О,  не  щезай.
О  не  щезай!

Високий  смутоньку  пташиний,
Чому  витаєш  в  небесах.
Серпанком  легким  павутини
Нам  простеляючи  свій  шлях?
Така  прекрасна  нині  осінь.-
Немов  під  парусом  зоря.
Над  нею - неба  синя  просинь,
Як  день,  що  нині  догоря...


Записалась осінь у філателісти,
Натрусила в парку сто альбомів листя.
Золотом черленим під ногами грає,
І ходжу я тихо - диво розглядаю.
І збираю листя - як поштові марки,
Й пропадають миттю чвари, болі, сварки,
Що, було, собою, наче ніч, ховали
Те, що нині зір мій хвалить - не нахвалить!.. 



Осінь...
  І  смуток  вже  мрії  дожовує.
Вирвавши  в  літечка  з  рук  булаву.
І,  не  змовляючись.
    падають  жолуді,
 Наче  літа  мої,  в  дику  траву.
Й  будь - що  підправити  в  долі  запізно.
Й  прикрі  сльозини  на  вітрі  бринять.
Й  тануть  надії,  мов  скинуті  гнізда.
Що  не  діждались  своїх  пташенят.
Осінь...
І. Сидорчик


"Осінь  скурила  до  пальців  літо"
Небо  димом  літнім  зігріто,
Осінь  мовчки  стоїть  при  дорозі:
Що  там  на  розі?  Що  там  на  розі?

Сміхом  вітрів  обпалює  руки,
Щедрим  вогнем  укриває  скрізь  все,
Вороном  чорним  каркають  звуки...
Дощ  їх  удалеч  несе  і  несе...

Осінь  безжальна,  мокра.  холодна.
Осінь  голодна,  як  дикий  звір.
Тужить  калина,  в  озерах - безодня
І  холодок  затуманених  зір.
О. Камінська