Популярні публікації

пʼятниця, 12 лютого 2016 р.




 

      Це дійсно так. Сила  слова  велика… Незмірна, велична  і  вічна…

 Слово – це  насамперед  думка, думка   висловлена  в  слові  на  папері.  А  коли  ще  думка  висловлена  не  буденно  а  ніжно,  мило  і  щиро  римованими    словами….  А  ще  коли  це  дитяча  думка!!!! 

Так.  Це  дуже  гарно…. Адже  щоб  вміло  і  щиро  викласти  думки  на  папері  потрібно  віддано  любити  рідну  мову,  свій  край,  його  звичаї  та  традиції.  Треба  вміти  відчувати  природу:  любити  шум  дощу,  шепіт  берізки  та  клена.

А  щоб  це  відчути,  треба  мати  ніжну  душу,  любляче  серце  та  безмежну  фантазію.





 

   Отже  для  вас  мудре,  чарівне  і  таке  правдиве  і  щире  дитяче  слово…








Дяк  Світлана

Холодний дощ, гарячий чай,
А за вікном вже осінь.
Її у серце краще не пускай,
Бо радість, наче вітром зносить.
І сум, самотність і туга за літом –
І все зібралося в холодних ночах.
Я так хотіла подружитись з світом,
Мене він кинув при розбитих ночвах.
Тепер і осінь тиха сум зганяє,
Тепер і сонце вже мене не гріє.
Бо доля кожного тепер вбиває
І у всіх нас забирає мрію.
Забрати мрію – це ще не смертельно,
А вбивче те, що є війна в країні,
А хлопців на Донбас шлють, як в розжарену пательню,
Не на життя, на смерть ідуть ці очі сині.
Не перший місяць холод повіває
Зі Сходу, наче з домовини,
Земля усе прекрасно чує, усе знає,
Коли герой вмирає, як не стає людини…
І я сидітиму сумна в цю пору
Із чаєм, книгою й гарячим серцем,
Та замість чаю, чашка буде повна горя,
І вітер завиватиме в відкриті дверці.
Коли вже мир прийде, коли той спокій буде?!
Коли вже скажуть: «Ось – нема війни» ?!
Коли нарешті усміхатись будуть люди,
А на землю мертві не падатимуть сини?
Можливо, завтра, а мо’ – й через півроку,
І дати вже ніхто нам не назве,
Бо люди дивляться на все лиш збоку,
А всередині у країні – ой як зле.
Пройде зима, настане весна-красна,
Прийде тепло і мир в наш рідний край,
І вкриє землю свіжим-свіжим рястом,
Та імена героїв завжди пам’ятай!


Хондока  Валентина

 
Сніжок летить і стелиться,
На вулиці хурделиця,
На вікнах візерунки,
Мальовані малюнки.
В будинку тепла грубка,
На дворі біла шубка.
Сніжок усе кружляє
І землю огортає.
Дорога білосніжна,
Сніжинка ніжна-ніжна,
І стріхи в біле вкриті,
Неначе з шовку зшиті.
Усе таке чудове,
І хоч не кольорове,
А тільки біле-біле
Красиве й миле-миле
Мельник  Надія
Суспільство вже в ніщо не вірить,
Не треба їм ані кохання, ані мрій,
Не треба їм красиві вірші,
Не треба їм приємних слів.

І що ж ми вимагаємо від люду:
Добра чи справедливості, а, може, честі?
Та марно вимагати щось від люду,
Бо вже байдужість заполонила їхнє серце.
  І все ж надіємось на краще,
Ми вже живемо у ілюзіях, у снах,
І ми не бачимо реальність,
Тому що вона вб’є всіх нас!

Чайка  Ангеліна

Зима
Забарилася зима,
снігу зовсім ще нема.
Ось такий у нас прогноз.
Не спішить і Дід Мороз

Кругліцка  Владислава


Калина
Ось калина у сніжку,
Мов дівчина в кожушку.
Грона, наче намистинки,
Позолочені сніжинки.
А на гілочках тоненьких
Сидять снігурі товстенькі