Це дійсно так. Сила  слова  велика… Незмірна, велична  і  вічна…

 Слово – це  насамперед  думка, думка   висловлена  в  слові  на  папері.  А  коли  ще  думка  висловлена  не  буденно  а  ніжно,  мило  і  щиро  римованими    словами….  А  ще  коли  це  дитяча  думка!!!! 

Так.  Це  дуже  гарно…. Адже  щоб  вміло  і  щиро  викласти  думки  на  папері  потрібно  віддано  любити  рідну  мову,  свій  край,  його  звичаї  та  традиції.  Треба  вміти  відчувати  природу:  любити  шум  дощу,  шепіт  берізки  та  клена.

А  щоб  це  відчути,  треба  мати  ніжну  душу,  любляче  серце  та  безмежну  фантазію.

 

   Отже  для  вас  мудре,  чарівне  і  таке  правдиве  і  щире  дитяче  слово…

Дяк  Світлана

Холодний дощ, гарячий чай,

А за вікном вже осінь.

Її у серце краще не пускай,

Бо радість, наче вітром зносить.

І сум, самотність і туга за літом –

І все зібралося в холодних ночах.

Я так хотіла подружитись з світом,

Мене він кинув при розбитих ночвах.

Тепер і осінь тиха сум зганяє,

Тепер і сонце вже мене не гріє.

Бо доля кожного тепер вбиває

І у всіх нас забирає мрію.

Забрати мрію – це ще не смертельно,

А вбивче те, що є війна в країні,

А хлопців на Донбас шлють, як в розжарену пательню,

Не на життя, на смерть ідуть ці очі сині.

Не перший місяць холод повіває

Зі Сходу, наче з домовини,

Земля усе прекрасно чує, усе знає,

Коли герой вмирає, як не стає людини…

І я сидітиму сумна в цю пору

Із чаєм, книгою й гарячим серцем,

Та замість чаю, чашка буде повна горя,

І вітер завиватиме в відкриті дверці.

Коли вже мир прийде, коли той спокій буде?!

Коли вже скажуть: «Ось – нема війни» ?!

Коли нарешті усміхатись будуть люди,

А на землю мертві не падатимуть сини?

Можливо, завтра, а мо’ – й через півроку,

І дати вже ніхто нам не назве,

Бо люди дивляться на все лиш збоку,

А всередині у країні – ой як зле.

Пройде зима, настане весна-красна,

Прийде тепло і мир в наш рідний край,

І вкриє землю свіжим-свіжим рястом,

Та імена героїв завжди пам’ятай!

Хондока  Валентина

 

Сніжок летить і стелиться,

На вулиці хурделиця,

На вікнах візерунки,

Мальовані малюнки.

В будинку тепла грубка,

На дворі біла шубка.

Сніжок усе кружляє

І землю огортає.

Дорога білосніжна,

Сніжинка ніжна-ніжна,

І стріхи в біле вкриті,

Неначе з шовку зшиті.

Усе таке чудове,

І хоч не кольорове,

А тільки біле-біле

Красиве й миле-миле

Мельник  Надія

Суспільство вже в ніщо не вірить,

Не треба їм ані кохання, ані мрій,

Не треба їм красиві вірші,

Не треба їм приємних слів.

І що ж ми вимагаємо від люду:

Добра чи справедливості, а, може, честі?

Та марно вимагати щось від люду,

Бо вже байдужість заполонила їхнє серце.

  І все ж надіємось на краще,

Ми вже живемо у ілюзіях, у снах,

І ми не бачимо реальність,

Тому що вона вб’є всіх нас!

Чайка  Ангеліна

Зима

Забарилася зима,

снігу зовсім ще нема.

Ось такий у нас прогноз.

Не спішить і Дід Мороз

Кругліцка  Владислава

Калина

Ось калина у сніжку,

Мов дівчина в кожушку.

Грона, наче намистинки,

Позолочені сніжинки.

А на гілочках тоненьких

Сидять снігурі товстенькі