Популярні публікації

понеділок, 20 серпня 2018 р.


Мудрість
 я  мов  перли, позбираю …
Випуск ІІ

( Думки  вголос  від  Олесі  Піднебесної)


Афоризми - це свого роду духовна терапія. Часом вони допомагають людям не гірше ліків і психологічних консультацій.
А  ще кажуть, що афоризм - це роман одним рядком.
Звичайно, у кожної людини в різні періоди життя виникає потреба в осмисленні   подій, які відбуваються з нею.Ось  саме тоді  і приходить на допомогу мудрість людства, яка сконцентрована в афоризмах, яку ще з давнини дбайливо зберігали і передали з покоління в покоління, і яка легко запам'ятовується і згодом неодноразово відтворюється іншими людьми.
Як  на  мене, цінність  афоризму полягає   і в тому, що,  він не потребує пояснень -  інакше він  буде невдалим.

Для  Вас, шановні  читачі, життєві  мудрості  від
Олесі  Піднебесної ( літературний  псевдонім  Олесі Бендюк)
На  перший  погляд звичайна  жінка. Не  раз  бита  долею,  не  зігріта  досита  любов’ю  та  ласкою. А  скільки  у  ній  мудрості  і  сили,  яке  в  неї  величне  бажання  допомогти, підказати, застерегти  нас  від  помилок  в  житті.





Без  пам’яті  ти  є  ніким  у  світі,
  Не  знаєш  коренів – не  буде  віття
  Так, як  і  дерево, що  без  коріння,
     Загинувши, не  дасть  свого  насіння.

*****

                                                           Вік  живи – вік  навчайся,
                                                           Та  всього  ніколи  не  збагнеш.
                                                            За  своє  життя, як  не  старайся,
                                                             Бо  знання  не  мають  меж.

*****

   Лиш  мислення духовне  дає  ясність
                                                          І  бачення  безпристрасне  речей.
   Тоді  відкриє  мудрість  тобі  вчасно,
    Ретельно  сховане  від  погляду  очей.



 Лиш  одиницям  можна  довіряти,
  На  слово  покладаючись  цілком.
      Із  більшістю  зазнаєш  самі  втрати,
     Ошуканим  лишившись  простаком.

*****

Не  вір  очам, навіть  напевно,
                                                            Ділами  випробуй  хвалька.
 Не  все  так  просто, недаремно
                                                            Дається  в  світі  і  зника.

*****

Пізнаєш  сам  багато  всього,
                                                               Щоб досвід  розум  освітив.
        Тоді  й  збагнеш, чому  й  для  чого
                                                               Зерно  й  полову  розділив.


 Судити  не  спішимо  надто,
            Обставин  всіх  не  знаючи  сповна,
         Надійде  час, відкриється  багато.
      Приховане  у  кожному  здавна.

*****
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
      Диво  твориться  мізками
Та  умілими  руками.
                Переможеш  страх, непевність,
             Життя  стане, як  приємність.




 
  

пʼятниця, 3 серпня 2018 р.



Олеся  Піднебесна…
Ця захоплена поетичною творчістю жінка вже давно засвітилася на літературному обрії Володимиреччини. І треба сказати, слово для неї не  просто  засіб  для  спілкування, а й засіб передачі  відчуття, розуміння світу, зрештою – втечі від самотності у нинішньому на перший погляд райдужному, а насправді – прагматичному, навіть жорстокому  світі. 
 Її поезія нагадує прохолодну свіжість вранішнього серпанку, тихий шепіт трав. І проростає вона з  правди, і проливається у глибінь душі.
 Хтось  скаже, що ще не все у неї витончене, не настільки майстерне, як у визнаних майстрів слова. Але ніхто не заперечить, що поезія – це її душа, перелита у слово,  її  пісня,  її  плач  і  надривний  крик. Усе  це  відчуваєш,  читаючи і перечитуючи легкі, як подих вітру, її вірші. І хочеться разом із автором тужити, плакати  і  радіти, вишукувати  у собі і в оточенні все те, що  підносить і окриляє, тримає на бурхливих хвилях життя і не дає потонути  серед цих не завжди лагідних хвиль.
 Тож зазирнімо у поетичний світ Олесі Піднебесної. Вона так багато нам  скаже, і полонить наші душі, і поведе-понесе у широкий світ – і світлий та  чесний, і жорстокий та цинічний водночас.
Ходімо ж!..
                                   О. Городний









Українське  слово


Моя  ти  мово  солов’їна,
Розкішна, з вишуканим словом.
Серед  слов’янських – як  перлина,
В  смагардовій  оправі мова!

Дзвінка  і  ніжна  у звучанні;
В  ній  шепіт лісу, голос грому,
Пташиний спів у небі зрання
І стоголоса радість дому.

О, рідне  слово  українське,
Прекрасне  й  чисте, як  роса!
Мов  діамантові  краплинки
Вуста  осяють. Це – краса!



Знайти незвичайне
в звичайних речах

Знайти  незвичайне  в  звичайних  речах,
У  променях  сонця, що  нас  зігрівають,
У  тих  життєдайних  і  щедрих  дощах,
Що  рясно  із  неба  усе  поливають.

У  паростках  зерен – продовження, вічність,
У  днях  подарованих – диво  життя.
У  всьому поєднана  вища  кармічність,
Яка нас веде по землі в небуття.

Тому  наші  дії, бажання, думки
Вкарбовані  будуть  у  книгу  життя.
Відійдем  назавжди, минуться віки,
Та  власне  кільце  в ланцюгу ти протяг.

Осіння  акварель

Примарна  радість  бабиного  літа…
Забутий, втомлено  стоїть  рояль…
Тендітна  постать  пензликом  розмита,
Ген  журавлі  летять  і  кличуть  в даль.

Як  довго  сподівалась я  на  диво,
І  сонце  дарувало  ще  тепло.
Складеться  все і гарно, і щасливо,
Здавалось  серцю,  та – пройшло.

На  айстри чимось  схожі  хризантеми,
Як  і  на  справжні  літні  дні.
У звуках музики – прощальні  теми,
 А очі в дзеркалі сумні-сумні.

Боротьба

Життя  минає  в  самоті,
Що  ж  тут  поробиш? Так  бува.
Скінчився  день  і  відлетів,
Зів'яла  скошена  трава.

Скуштуєш  болю  гіркоти,
Щоб  зрозуміти,  що  й  по  чім.
Так  склалося. Не  обійти
Того, що  суджено  у  нім.

Бажання  наші  не  завжди
Здійснитись можуть, як  гадав.
У збанок  чистої  води
Для себе хто б не набирав?

Боротись треба до кінця.
З  невдачами йде порожнеча.
Та  втома обняла борця,
Все  більше  нагинає  плечі.

Поетичний  дар

Чим є великий поетичний дар?
Окрилення дає чи  він – тягар?
В житті нелегкому людини –
Віддушина в важкі години,
Глибоких роздумів, страждань,
Мрій і на краще сподівань,
Чистого  серця  поривань?

Від Бога відповіді нам –
Вища  гармонія  словам.
Дорога в вірі і любові,
Життя, збудоване у Слові.
За все колись нас запитають,
 Найбільше – тих, що більше знають.

Для  найменших

Ранок

Мандрує  місяць-молодик
По небі темному до ранку.
Проснулось сонце – і він зник,
І дітям час вже до сніданку.

Горнятко тепле молока,
Із медом булочка м’яка,
Ще – яблуко смачне, рум’яне;
Тоді і гратись сили стане.

Про  зайчика

По  холодному  сніжку
Скаче  зайчик  в  кожушку.
Кожушок зимовий, білий,
Щоб  не  бачили  злі  сили.
Лиш  слідочки  залишились,
Де  кущі  ягі́д  схилились.




На перший погляд – звичайна жінка. Не раз бита долею, не  зігріта досита любов’ю та ласкою. А скільки у ній мудрості і сили! Яке у неї величне бажання допомогти, підказати, застерегти від помилок у житті!
 Ось кілька крапельок життєві мудрості від Олесі Піднебесної.


***

Чекаєш ти від долі подарунків
І свят щоденних у своїм  житті?
Дивись, щоб не ховатись за лаштунки
І сліз не лить в скорботній самоті.

***

Усім нам у житті чогось бракує,
І це велика безконечна метушня:
Хтось їсть ріденький супчик і жалкує,
А в то́го діаманти – дріботня.

***

Яким мірилом міряєш людей,
Тим і тебе оцінять інші.
Зведеш усе до статків і грошей,
То й сам не вартуватимеш ти більше.