Олеся  Піднебесна…

Ця захоплена поетичною творчістю жінка вже давно засвітилася на літературному обрії Володимиреччини. І треба сказати, слово для неї не  просто  засіб  для  спілкування, а й засіб передачі  відчуття, розуміння світу, зрештою – втечі від самотності у нинішньому на перший погляд райдужному, а насправді – прагматичному, навіть жорстокому  світі. 

 Її поезія нагадує прохолодну свіжість вранішнього серпанку, тихий шепіт трав. І проростає вона з  правди, і проливається у глибінь душі.

 Хтось  скаже, що ще не все у неї витончене, не настільки майстерне, як у визнаних майстрів слова. Але ніхто не заперечить, що поезія – це її душа, перелита у слово,  її  пісня,  її  плач  і  надривний  крик. Усе  це  відчуваєш,  читаючи і перечитуючи легкі, як подих вітру, її вірші. І хочеться разом із автором тужити, плакати  і  радіти, вишукувати  у собі і в оточенні все те, що  підносить і окриляє, тримає на бурхливих хвилях життя і не дає потонути  серед цих не завжди лагідних хвиль.

 Тож зазирнімо у поетичний світ Олесі Піднебесної. Вона так багато нам  скаже, і полонить наші душі, і поведе-понесе у широкий світ – і світлий та  чесний, і жорстокий та цинічний водночас.

Ходімо ж!..

                                   О. Городний

Українське  слово

Моя  ти  мово  солов’їна,

Розкішна, з вишуканим словом.

Серед  слов’янських – як  перлина,

В  смагардовій  оправі мова!

Дзвінка  і  ніжна  у звучанні;

В  ній  шепіт лісу, голос грому,

Пташиний спів у небі зрання

І стоголоса радість дому.

О, рідне  слово  українське,

Прекрасне  й  чисте, як  роса!

Мов  діамантові  краплинки

Вуста  осяють. Це – краса!

Знайти незвичайне

в звичайних речах

Знайти  незвичайне  в  звичайних  речах,

У  променях  сонця, що  нас  зігрівають,

У  тих  життєдайних  і  щедрих  дощах,

Що  рясно  із  неба  усе  поливають.

У  паростках  зерен – продовження, вічність,

У  днях  подарованих – диво  життя.

У  всьому поєднана  вища  кармічність,

Яка нас веде по землі в небуття.

Тому  наші  дії, бажання, думки

Вкарбовані  будуть  у  книгу  життя.

Відійдем  назавжди, минуться віки,

Та  власне  кільце  в ланцюгу ти протяг.

Осіння  акварель

Примарна  радість  бабиного  літа…

Забутий, втомлено  стоїть  рояль…

Тендітна  постать  пензликом  розмита,

Ген  журавлі  летять  і  кличуть  в даль.

Як  довго  сподівалась я  на  диво,

І  сонце  дарувало  ще  тепло.

Складеться  все і гарно, і щасливо,

Здавалось  серцю,  та – пройшло.

На  айстри чимось  схожі  хризантеми,

Як  і  на  справжні  літні  дні.

У звуках музики – прощальні  теми,

 А очі в дзеркалі сумні-сумні.

Боротьба

Життя  минає  в  самоті,

Що  ж  тут  поробиш? Так  бува.

Скінчився  день  і  відлетів,

Зів'яла  скошена  трава.

Скуштуєш  болю  гіркоти,

Щоб  зрозуміти,  що  й  по  чім.

Так  склалося. Не  обійти

Того, що  суджено  у  нім.

Бажання  наші  не  завжди

Здійснитись можуть, як  гадав.

У збанок  чистої  води

Для себе хто б не набирав?

Боротись треба до кінця.

З  невдачами йде порожнеча.

Та  втома обняла борця,

Все  більше  нагинає  плечі.

Поетичний  дар

Чим є великий поетичний дар?

Окрилення дає чи  він – тягар?

В житті нелегкому людини –

Віддушина в важкі години,

Глибоких роздумів, страждань,

Мрій і на краще сподівань,

Чистого  серця  поривань?

Від Бога відповіді нам –

Вища  гармонія  словам.

Дорога в вірі і любові,

Життя, збудоване у Слові.

За все колись нас запитають,

 Найбільше – тих, що більше знають.

Для  найменших

Ранок

Мандрує  місяць-молодик

По небі темному до ранку.

Проснулось сонце – і він зник,

І дітям час вже до сніданку.

Горнятко тепле молока,

Із медом булочка м’яка,

Ще – яблуко смачне, рум’яне;

Тоді і гратись сили стане.

Про  зайчика

По  холодному  сніжку

Скаче  зайчик  в  кожушку.

Кожушок зимовий, білий,

Щоб  не  бачили  злі  сили.

Лиш  слідочки  залишились,

Де  кущі  ягі́д  схилились.

На перший погляд – звичайна жінка. Не раз бита долею, не  зігріта досита любов’ю та ласкою. А скільки у ній мудрості і сили! Яке у неї величне бажання допомогти, підказати, застерегти від помилок у житті!

 Ось кілька крапельок життєві мудрості від Олесі Піднебесної.

***

Чекаєш ти від долі подарунків

І свят щоденних у своїм  житті?

Дивись, щоб не ховатись за лаштунки

І сліз не лить в скорботній самоті.

***

Усім нам у житті чогось бракує,

І це велика безконечна метушня:

Хтось їсть ріденький супчик і жалкує,

А в то́го діаманти – дріботня.

***

Яким мірилом міряєш людей,

Тим і тебе оцінять інші.

Зведеш усе до статків і грошей,

То й сам не вартуватимеш ти більше.