Знайомтесь:  Ольга  Камінська

 

Доля  прихильна  до  цієї чарівної  дівчини. Свою  першу  книгу,  « У  полоні  думок» ,   вона  видала  вигравши  грант   голови  Рівненської  обласної  державної  адміністрації  та  голови  Рівненської  обласної  ради  обдарованій  молоді  в  галузі  літератури,  театрального,  музичного  та  образотворчого  мистецтва,  хореографії,  народного  мистецтва,  кінематографії  ще  навчаючись  в  школі.

Моя поезія і проза - це мовби центральна сув'язь, що утворилась від двох абсолютно протилежних, але доповнюючих одне одного світів. У ній вигадане і реальне, щойно побачене і давно забуте, вражаюче і хвилююче, веселе і сумне, відчуте і пережите, минуле і майбутнє…

Можливо, прочитавши мої твори, Ви вважатимете мене песимісткою. Та в дзеркалі я бачу оптимістку із туго натягнутими нитками реальності, що й тримають цей оптимізм. Та зрештою, судіть самі…

Ваша Ольга Камінська

 

В розкішному платті під дзвін каблуків
І пишна, мов птах з королівського двору,
Під музику вітру і хор голосків,
Опалого листу тремтливу розмову.

 

 Під скрипки звучання у сонних дерев
І подих будинків, завмерле чекання,
Під вуличний гамір, приглушений рев
Й самотності в парку глибокі зітхання.

 Я – осінь, розкішна, до тебе іду,

Минаючи всі негаразди й тривоги,
Крізь сум і безвихідь, застиглу біду,
Під дзвін каблуків – зустрічаю дороги…

 Торкаю солодку усмішку думок,

Під соло дощу, що акордами повен
У тишу ночей і в легкий холодок
Повз пристань й заблудлий у далечі човен.

 

Я – осінь.. останній мій крок прижиттєво.
Закинута долею до твоїх ніг
Завершила танець – фатально, миттєво
Лапатий на землю посипався сніг…

***

 

Тихо! – Я прошу, облиш

Ці слова й їх звуки,
Щоб зостались з нами лиш
Ночі теплі руки.

 

Чуєш, як годинник б’є? –
Вибиває роки.
Час в кімнаті тишу п’є
І…рахує кроки.

Він – єдиний звук в кімнаті –

Пульс у тілі ночі
Ці «тік-так» - старі й завзяті –
Ллються, мов пророчі…

  Повний штиль…і пахне морем

Та пухким чеканням.
Сіллю, радістю і горем
Та чужим коханням…

 Мріями, забутим сном,

Теплим сподіванням,
Вітром за твоїм вікном
 думок зітханням.

 

Пахне віск згорілих свіч.
Темінь звуки губить…
Тихо! Ти розбудиш ніч!
А вона – не любить…

 

***

 

Терпкий туман на дотик, мов ніжність, –

Небо відкрило свій портсигар.

Димом обвило опівнічну свіжість,

Місяць поволі закутався в пар.

 

 Крапля дощу на кінчику носа,

Губи покрив освіжаючий бриз.

Легко і добре – іду, наче боса –

Так до смаку цей погодній каприз.

 

 Голос вітрин неоновим серцем

Стукає в ритм приглушених слів,

Грає по нотах спокусливим «Герцем»

Манить у світ дивовижних вогнів.

 

 Осінь у місті – безтямно цілує

Сонні обличчя гарячих доріг.

Квіти зриває, з садом фліртує,

Листя жбурляє мені на поріг.