Популярні публікації

середа, 20 травня 2015 р.


         


 

Єва  Кузьмівна  Хутка….   Досвідчена  журналістка,  Член  Національної  Спілки  журналістів  України. Розпочала  свою  трудову  біографію у  1965  році  і  пройшла  нелегкий  шлях  від  коректора ,  літпрацівника ,  завідуючої  відділом  до  відповідального  секретаря  газети  « Володимирецький  вісник»     ( раніше  « Ленінська  зоря»).

   Перша  добірочка  « Я  до  тебе,  осене, вже  літа  веду»  вийшла  у  бібліотечці  « Володимирецького  вісника». Співавтор  колективних  збірників  « Символіка  роду»,  « Маків  цвіт»,  « З  душі  починається  світ»,  автор  книжки  « Хуторяни» ( Історія  мого  роду  в  історії  народу)

 

 
Сьогодні   я  познайомлю  вас  із  новою  книгою  Єви  Кузьмівни

« Негаснуча  зоря»   (Сімдесят  славних  літ: Історія  районної  преси)
 

 

  Радію  кожному  виданню…   А  ця книга  для  мене  стала  отим  джерелом,  що  зміцнює  душу  і  вселяє  у  серце   спокій,  тепло,   радість  і  відчуття  людської  величі.  Автора  книги,   Єву  Кузьмівну  Хутку,  знаю  як  чудову,  віддану  своїй  справі  жінку  закохану  в  слово  та  квіти.   Ця  книга  не  лише  історія  районної  газети,  це  історія  життя  усіх  тих,  хто  творив  газету  серцем,  розумом  і  талантом.

Із  книги….
 
Катерина  Діжурко: 
"Для  щастя  так  мало  треба"
 
 
 
 
Тулить  жінка  до  грудей  газетку.
Рада  обійняти  цілий  світ
Заглядає  вкрадки  у  люстерко.
Осінь  розсипає  жовтий  цвіт.
Пригадалось.  Як  знімав  фотограф
ЇЇ  ланку: сіють  буряки.
Дві  Марусі, Оля  та  Христина,
А  довкруж  цвітуть – цвітуть  садки.
Вкотре  подруг  розгляда  ланкова.
Скільки  літ  пройшло! Яка  пора.
Та  в  пожовклій  від  років  газеті
ЇЇ  ланка.  Ланка  як  жива.
 
 
 
 
 
 

Якось  у  чистому  полі
Стрілася  жінці  доля.
Хочеш  бери  для  себе
Вроду,  багатство -   що  треба
 Все  при нагоді  здасться.
  може  вибрати  щастя?
Ніжно  взяла  правицею:
-Не  дай  Боже  бути  вдовицею.
 Шматок  чоловіку  вломила,
По  щастячку  дітям  вділила.
Мачину  дала  сусідам:
Хай  їх  обминають  біди.
 
Частинка  родині  дісталась
Всім  іншими  дещиця  осталась.
Глянь  в  руку! – рука  порожня,
А  вдруге  просити  не  можна.
 
І  мовила  жінка  без  болю:
-  Що  ж  вдієш? Така  моя  доля.
Всім  щастя  роздарувала –
Щаслива  й  від  того  стала.
 
 
Наталія  Войтович:
« Збережу  в  душі  тепло»
 
 
 
Люди  кажуть: життя  складне.
Я  ж  вступила  у  нього  сміливо.
Хоч  не  раз  воно  било  мене,
Зрозуміла: Життя – це  диво!
 Люди  кажуть: кохання  сліпе,
Буть  закоханим  в  світі  важко.
Я  ж  люблю  усім  серцем  тебе
Й  говорю  їм: любов  це  казка!
 
Люди  кажуть,  що  всюди  нині
Правлять  тільки  ненависть  і  зло.
Я  ж  і  в  ці  нелегкі  години
Збережу  в  душі  тепло!!!
 
 
 
 
 
В  душу  чорна  змія  заповзла,
Так  печально  мені,  так  тривожно,
Чом  на  світі  не  меншає  зла?
Чом  до  прірви  рвемося  безбожно?
 Розучилися  мрії  плекать,
Дарувати  зернини  любові.
І  не  хочем  розради  шукать
Навіть  в  мудрому  Божому  слові.
 Так  бездумно  живем  одним  днем,
Беремо  від  життя  все,  що  зможем,
Тож  згоряє  пекельним  вогнем
Отаке  існування  негоже.
 Я  прошу  тебе,  боже,  прости
Рід  людський  нерозумний, лукавий…
Дай  можливість  ще  душі  спасти
Й  зберегти  у  серцях  своїх  храми…
 ,,, Нехай  дасть  Вам  Бог  мудрості, сили, терпіння  і  витримки  на  те, що  ви  зможете  змінити  в  цьому  неспокійному  світі.
 
Єва  Кузьмівна  Хутка.