Ось вона… Лежить на столі… Від душі подарована автором… КНИГА!!!!  Книга Олексія Городного  « Я полюбив тебе не за красу».   Уже сама назва книги  змушує  задуматись…

        Любов… Скільки разів на день ми чуємо це слово?!   Що стоїть за цим словом? Звичайно – життя, його велика таїна. Олексій Городний  своєму читачу  розкриває силу і велич   Любові, що осяває усе наше життя, дає сенс існуванню, крила для лету… Наше звичайне,буденне життя  виткане саме з ЛЮБОВІ!!!

       Вчитуючись в рядки  розумієш,як це чудово бути людиною і жити! Просто жити, дивитися на небо, дивитись на сонце й квіти... Дивитися на дітей, сміятися, працювати,  мріяти,  радіти: все це – не що інше, як свято, велике свято життя !!!

  Для ВАС, мої чарівні читачі блогу,  оці чудові поетичні перлини, в яких  ви віднайдете оту просту відгадку  життя…

-         Чом дитино радієш

                              хмарині,

Хоч вона –

         ніби світ у вікні?

-         Я під нею

            у хащах полинних

Випасав каченят

                          навесні.

-         А чому ти

              суворим буваєш,

Хоч і ніжність плекаєш

                          в душі?

-  Я зростав

        у поліському краї,

 Де в зажурі шумлять

                            комиші.

-         Ну а чом же щасливий

                              без міри?

Чом нутрує так радісно

                              кров?

-          Маю друзів, а в них –

                          моя сила.

Маю серце, а в серці –

                             любов.

А сонцю

Вже схотілось

        відпочить…

І небо пломеніє

так багряно…

Летять хмарки

      рожевим караваном

за сонцем вслід…

Летять думки,

 мов хмари яснокрилі,

й душа бринить:

- О,

як любить тебе,

мій краю милий,-

не розлюбить?!.

Іскриться день!..

По хвилі золотій

пливе –

         ні згуку!..

-         Ой, не зневаж

                 у радості своїй

чиюсь

розпуку!..

                                                               Трава і вітер

Напався зрання Вітер на Траву:

-         Зімну, - шумить,- потолочу, порву!

Я вип’ю твою силу до росинки,

Бо хочу впитись,

Бо право кволої билинки –

Клонитися й хилитись!

-         Лютуй! Я злом не відповім на зло, -

Вітриськові  зело відповіло.-

Гасай, суши на травах пишні роси,

І хай хоч завтра зблиснуть гострі коси –

Ми підведемось знов !

Безсмертні ми: нас рвуть,

А ми – ростемо;

І косять нас, і жнуть,

А ми – живемо,

Бо в кожному – добро, краса й любов.

У злі своєму знеможешся ти,

Ми ж – будемо рости!

Отак і ми: в болоті суєти.

І все ж, ми будемо рости!

Ти дива більшого

                         не бачив

І не побачиш, далебі:

метка,вертлява,

                    наче м’ячик,

всміхнулась донечка

                               тобі.

-         На, татку, - мовила;

                       билинку,

мов дар безцінний,

                            подала;

взяла за руку,

               як в картинку,

у світ звичайний

                 повела.

-         Дивись, -  промовила ,

                  із таїнств

ти враз найперше

               зрозумів:

таку звичайну

                 незвичайність

своїх турбот

                 і звичних днів.

… Спіткнись,

                   впади,

              зрости травою,

вернись билинкою у світ –

даруй їй щастя,

               витчи долю

із добрих діл

                і многих літ!

Не дозволяй душі

     лінитись

З М. Заболоцького

Не дозволяй душі лінитись!

Ти не спускай із неї віч!

Її обов’язок – трудитись

І день і ніч, і день і ніч!

Ти виряджай її із дому,

Тягни її через терни,

По пустирю, по бурелому,

Через замети прожени!

Не дай їй ніжитись в постелі,

На ранні роси виганяй,

Тримай, ледачу, в чорнім тілі

Й гнуздечки з неї не знімай!

Як тільки дати їй слабину,

Вона ж тебе і оббере:

Останню скромну сорочину

Без слів, без жалості здере.

А ти хапай її рукою,

Учи невтомно, дотемна,

Щоб жить по – людськи із тобою

Ізнов навчилася вона.

Мастак скоряти і коритись,

Нехай про втому – нітелень.

Її обов’язок – трудитись

І в темну ніч і в ясний день!

Своєю поезією автор закликає нас жити цілком просто, бути добрими, не прагнути всім заволодіти, не бути заздрісними, не скаржитися, а натомість – допомагати, співчувати, втішати. І все це не тому, що так треба чи годиться, а тому, що  ми – люди, люди  серед інших людей і в кожного із нас є свої  слабості, бажання і мрії.

А ще, ми вміємо ЛЮБИТИ!!!

Відкрийте для себе поезію Олексія Городного, і з вами завжди поряд буде велика ЛЮБОВ.