Відзначаємо
Всесвітній День Землі
— Ф. Бекон
Всесвітній день Землі - 22 квітня . Саме в
цей день нам
варто замислитися над долею
планети,згадати оту гірку
правду, про яку
писали брати Стругацькі: зробили собі на якийсь короткий, у
порівнянні з Вічністю, час пікнік на узбіччі Всесвіту і розгулялися... Так. Саме
розгулялися, не думаючи ні про день
сьогоднішній ні завтрашній.
Що для нас
застереження екологів, біологів, фізиків?
Пусті слова…
А дарма. За
своє свавілля та
легковажність прийдеться платити
якщо не нам , так
дітям і онукам.
Чому ж так
зневажаємо ми сьогодні
свій дім, в
якому нам так
затишно та добре?
Відповідь
проста… Нас роз’їдає
страшна хвороба –
байдужість. Тож давайте
разом будемо шукати
ліки від цієї
страшної хвороби.
Чи ми з природою єдині?
Чи вірно спрямували крок?
Ми кожну річку і горбок
Від лиха зберегти повинні!
Г. Черінь
І зацвіте Земля в вінку.
Як будуть всюди квіти
| Рубали сад.
Вже стало тісно
місту.
Той сад німів,
як пенькуватий рот.
Ридали бджоли над
залізним твістом,
В кишені м’яв
незручність виконроб.
Тут, на корінні
виростуть будинки.
Тут буде через
рік така краса!
… а проросте
в душі хоча б зернинка,
Коли у ній
хтось викорчує сад?
Петро Велесик
Міські дерева
Проснулось місто. Ожило
ураз.Лишень тополі, сповнені образ, Дивились мовчки на шаленство вулиць. А в їхніх кронах самота рида… Рида! Ламає руки щохвилини. Ну як так? Як? Тут жодного гнізда, Ну як же так? Щоб жодної пташини. Прости мене, тополенько, прости,- … мені наснилось: крізь туман густий Міські дерева утікали з міста. Петро Велесик
Загрібати буду чисто,
Бо люблю я
рідне місто
Це сонце й небо
голубе.
Вода, земля,
повітря, квіти —
Все, що оточує тебе.
Напевне
немає людей які хоча
б інколи милуються
красою природи. Особливо це відчутно
весною, коли природа,
ніби проснувшись від
сну, розквітає барвистим
буйноквіттям, бентежачи зледенілі
за зиму душі.
Міні — твори про цю
чудову пору року
від Світлани Дяк.
Весна – це пробудження всього живого із довгого зимового сну. Сонце вже
гріє і течуть струмочками гори снігу, і тріскає на весь голос крига на річці,
немов кричить незадоволено весні. Але дівчинка – весна сміється і чимдуж додає
в сонце жару, щоб зима знову не прийшла. Ось і все звільнено від зимового
полону і пора приводити землю в лад. Потрібно травичку молоденьку із землі за
руку витягнути, молоді листочки, насичені соком, на деревах виростити, а тваринок
розбудити з зимового сну і поміняти їм шубку. А потім на деревцях зацвітуть
блідо – рожевим цвітом квіти. Вони радують око людей і нюх бджілок. Вони
летять і створюють там такий галас, що
аж у вухах дзвенить. Вони починають працювати у повну силу.
Я обожнюю цю пору року, цю радісну подію в році!
Перші промені весняного, ранкового сонця
проникають у лісові хащі.
А там вже прокидається життя.
Синички шукають якоїсь смачної поживи і цвірінькають кличучи інших. А ось біля
цього молодого деревця, напевне попрацював заєць. Тільки він міг обгризти кору
з цієї маленької, дикої яблуньки.
А ось вже з - під опалого, торішнього
листя, виглядають голівки перших весняних квітів. Ряст вже зацвів, а проліски і
підсніжники тільки хочуть розцвітати. Дерева вже розпускають свої молоденькі
бруньки і скоро на них вже з’явиться листя.
Пухнасті «котики» вже красують око на
вербах і лозах. Та їм залишилося недовго жити, адже скоро вони пожовтіють і
зникнуть з гілочок.
Через три тижні настане квітень, і
бавити наше око будуть різнокольорові квіти.
Той, хто любить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює — для століть!
Світлини Володимира Дуляницького
|   |
Немає коментарів:
Дописати коментар