Хочемо миру, хай буде мир.

Пісня лунає і сміх,

Хай сонечко сяє,

Хай світить в наш двір,

Сонце хай сяє для всіх.

Питання МИРУ сьогодні найголовніше, найболючіше  для   усіх  жителів,  я  думаю,  не  лише  України. . Болить  серце,  плаче  душа…  Ну  як  це  могло  статись,  як? Хочеться  плакати,  ридати,  вити  від  того, що  відчуваєш  себе  безсилим    не  лише  перед  смертоносною  зброєю,  а  й  перед  людською  жорстокістю,  ненавистю  та  зрештою,  байдужістю.

   Подивіться  в  дитячі  очі,  загляніть  у  душу  вдів  та  матерів,  які  повтрачали   своїх  соколів – синів. Відчуйте,  як  плачуть  вони, як  просять  у  Господа  Бога  миру  для  нас  усіх, розуміння  та  людяності.

У Міжнародний день миру я закликаю   тих,  хто  розпалює  ворожнечу   прислухатись  до  благань  матерів,  до  благань  дітей  та  усієї  спільноти  відкинути  всі  непорозуміння  та  сісти  за  стіл  перемовин.  І  нехай  між  вами  буде  лишень  голуб  миру.

 

       Поезія - це  голос  істини,  голос  правди.Тож  давайте           дослухаємось  до  поетичного  слова.

 

  Загине  світ!  Безумством  і  війною

Потоптано  його  найкращий  цвіт;

Свариться  хаос  чорною  рукою:

Загине  світ!

О  бідне,  бідне  серце!  Безліч  літ

Ти  билось  марне  з  темрявою  злою

І  марно  в  ній  ростило  злотний  міт

Вже  бурі  ринуть  дикою  ордою

Ревуть  і  стогнуть, рвуть  замки  воріт.

Страшної  помсти  час, повитий  тьмою

Загине  світ!

Орест  Михайло

Плуг

 ( Балада)

Меч  заржавілий  знайшли  на  полі,

Скували  плуг  із  меча  поволі,

А  в  нашім  дні, як  стару  прикмету,

Плуга  того  віддали  поету.

Став  він  із  плуга  іскри  кресати,

Стали  століття  в  нім  воскресати:

Поле  і  жниці  десь  на  світанні,

Гнів  і  сльоза  на  людськім  диханні;

Білені  роси  попід  пожарами,

Пісня  мужича  з  очима  карими.

Плуг  той  живе  не  в  ганебнім  зреченні

В  залізній  мові,

В  залізнім  реченні!

Малишко  Андрій

Що  сказало  сонце

Спитала птаха в сонця,
В прозорій вишині:
– Де небо найчистіше?
Де краще жить мені?
А сонце усміхнулось Заграло у росі:
– Лише під мирним небом Щасливі ми усі!
Спитала квітка в сонця:
– Коли мені цвісти?
Щоб ти для нас тепліше Світило з висоти?
А сонце усміхнулось

Заграло у росі:

– Лише під мирним небом,
Лише під мирним небом,
Лише під мирним небом
Щасливі ми усі!
Спитали діти в сонця:
– Як мир нам зберегти?

Щоб в злагоді і щасті Жили і ми, і ти?

А сонце усміхнулось:
– Ми — як одна сім'я.
Коли щасливі птахи,
Коли щасливі квіти,
Коли щасливі діти, —
Щасливе з вами я!
(М. Сингаївський

Путі-дороги перехресні
верстали прадіди й діди
 назви нам земні й небесні
лишили в мові назавжди.
Ті - крем'яні лани орали,
ті - полювали дичину,
а ті - по сіль дорогу знали
у Крим або в Галичину.
 Ось відкіля з земними збіги
в космічних назвах без кінця;
сузір'я там - Граблі, Чепіги,
Візничого, Орла й Стрільця!
Котрийсь поет із предків наших,
що гречку сіяли в полях
і їздили по сіль на мажах,
у небі взнав Чумацький Шлях.
О ця туманна світла смуг
в безмісячну прозору ніч!
І щем, і радість в ній, і туга,
і вічна загадка сторіч…
А ген - накат в імлистих блисках -
мов припорошений узвіз. -
І сім отих зірок великих
в народі звуть - Великий Віз.
  Сіяє в будні він і в свята
й несе цю назву недарма:
чотири зірки - коліщата,
три - війя - дишло до ярма.
А що за зірочка-мигачка
біля середньої блищить?
Маленька зірка - то Собачка
за возом назирці біжить.
 Женеться, злюще, дзявулисте,
біжить притьмом, не попуска -
сирицю хоче перегризти,
що кріпить дишель до візка.
Спинити дума колісницю
завзятий цуцик-бігунець:
коли перегризе сирицю -
настане світові кінець…
 Та ми говоримо усюди,
що треба вічно в мирі жить.
А цю легенду склали люди,
щоб дужче світом дорожить!

(Дмитро Григорович Білоус)

 

  Сьогодні  про  мир  мріють    не  лише дорослі  а  й  діти. Щемить  душа,  коли  читаєш  оці  дитячі  рядочки,  в  яких  страшна  туга  за  мирним  небом, за    всім  отим  безтурботним життям,  що  було  до  війни.  Адже  це  страшне  слово  « війна»  ввійшло  в  кожну  домівку  страшною  примарою,  яка  назавжди  відбирає  таких  рідних  для  нас людей!

 

 

Діти  так  хочуть  миру!!!!

 Вони  не  хочуть  війни!!!

І  надіються,  що  їх  почують!!!

 

Війна  і  мир.

Такі  два  різні  слова…
Війна  це  жах, це  кров  і  горе,
Це  плач  людський,
Страждання,  горе, муки…
Я  хочу  миру, спокою, бо  знаю,
Що  мир – це  тиша, радість, мрії

М. Левчук. Місто  Рівне. 3  клас.

Слава  і  подвиг –

Це  марево, зірка.
За  ними  не  варто  сліпо  іти.
Наше  життя – воно  найцінніше.
Чому  ми  не  вміємо  його  берегти?

Б. Липич. 4  клас. Шепетівська  школа – інтернат

Ми  не  хочем  воювати,
Поховали  всі  гармати.
Ми  не  прагнемо  до  бою,
Знищили  страшну  ядерну  зброю.

 Тож  нехай  усі  держави

Відкладуть  всі  інші  справи,
Й  знищать  зброю  і   ракети,
Щоб  зберегти  життя  планети

Ні  війні!

Лиш  мирне  небо!
Ми  за  мир!
Війни  не  треба!

А Кукла.3 клас.
Володимирецький  районний  колегіум.

       Ми  за  мир!!!

 

 

 

 

 

 

 

  





 

    Ми  не  хочем  війни!!!

 

 

 

 

                Боже,  великий, єдиний

                Нам  Україну  храни