Популярні публікації

понеділок, 10 листопада 2014 р.




Коли вертають з вирію лелеки,
Тепло зронивши в свіжій талині,
Пульсуючи то важко , а то легко,
Неспокій прокидається в мені.
Коли здригнеться кожна деревина
Й задихає на вічному посту,
Мені здається: я обіч стежини
Корінчиком тонесеньким зросту.
Коли у світанкове суголосся
Мене уже ніхто не дозове,
Я вірю, що мою весну чи осінь
Пташа або листочок доживе.

Михайло Дубов

Михайло Андрійович Дубов народився 23 листопада 1958 року
в с. Красносілля  Володимирецького району на Рівненщині.
Закінчив Рівненський педінститут, викладав українську мову і
літературу, працював кореспондентом газети «Рівне», очолював
обласне літературне об’єднання. Помер 27 січня 1991 року.
Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Вербниця» (1991) та
«Сонячний годинник»(1991).
«Довіра» - найповніше видання творів талановитого поета.

Посмертно прийнятий до Спілки письменників України.

 

У 2011 на увічнення пам'яті поета Рівненська обласна організація Національної спілки письменників України з метою підтримки творчої молоді оголосила літературний конкурс на здобуття щорічної премії імені Михайла Дубова.
 
 

ДОВІРА

 

З'явилась на світ,
неначе повік
по ньому іти.
Щасливих годин
в безумстві такім
втрачаємо лік...
Подумаймо все ж:
ну як від димів
давких вберегти
Довіру весни, довіру небес, довіру землі?
Витаємо ми
в лихій крутизні
змагнічених бур,
Здається, ось-ось
 покличуть і нас
зірок голоси...
На дотик впізнай,
на смак не забудь,
І ну хто б ти не був,
Довіру води, довіру сльози, довіру роси.
Хай щедриться хліб
хай вищає ліс,
хай глибша ріка,
Щоб їх таїну
підступний лейкоз
живцем не підтяв...
Пребуде лише
 в відкритих серцях,
очах і руках
Довіра стебла, довіра крила, довіра життя

 
Пам’яті Михайла Дубова
Не був рабом він у свого життя
І не ходив навшпиньки білим світом.
Він так горів, як вранішня зоря,
Віддаючи усім нам щире світло.
Гірчить печаль прив’ялим полином,
І журавлі вже подались у вирій.
Ім'я його я згадую з теплом.
Чому ж над ним – холодний ранній іній?
Чом долечка вражливою була?
Чому синочки виросли без тата?
Невже, щоб пам’ять про тебе жила
В краю, де так сумує отча хата?
Тріпоче серце в грудях, стугонить,
Коли твою я «Вербницю» читаю.
І як у слові вдячність всю вмістить?
Земляче мій, тобою я пишаюсь!
І не забуть нам заповідь твою,
Що в слово перейшла твоє, поете.
І прокладаєм стежечку свою
Ми до твоєї світлої планети.
КАЧИНСЬКА Ірина
Великожолудська ЗОШ І-ІІІ ступенів


 
 
 
 
 
 
 

 
 
 
 
 

Кінець форми



Немає коментарів:

Дописати коментар