З  серії  « Улюблена  книга»

    Ця  незвичайно  цікава, захоплююча  книга  про  відомого  і  улюбленого  читачами    поета – модерніста,  видавця  Івана  Малковича  потрапила  до  бібліотеки  як  дарунок   відомої  співачки  Оксани  Білозір, яка  приїздила    вітати  найстаріший  заклад  містечка – дитячий  садочок  « Малятко»  із  золотою  датою -  його   50 – ти  річчям. Адже  це  її  перший  заклад, в  якому  вона  вчилась  дружити, співчувати, підтримувати, тобто, жити  коли  проживала  з  батьками  у  мальовничому  містечку  Володимирці.

Автор  цього  науково – популярного  видання Ростислав  Семків. В  книзі в  досить  доступній, цікавій  читачу    формі  розповідається  про  Малковича – поета  та  видавця. Вміщено  невелику  добірку  його  творів з  аналізом  його  стилістики  писання.

  Маленькі  читачі, ( і не  лише  вони), давно  вже   поселили  у  своїх  потаємних  закутках душі  оці  такі  його  проникливі  вірші  і   ще   безмежну   вдячність  за  оте  величезне  вміння  видавати  книги…

  Так , що тут  відразу  і  не  скажеш, чи  книга  знайшла  свого  читача, чи  читач  знайшов  свою  книгу. ..

І  ось,  нарешті, цього річ   у номінації «Література, публіцистика, журналістика» - Іван Малкович (книга поезій «Подорожник з новими віршами»)  отримує  найпрестижнішу  премію  ім.. Т. Г. Шевченка!!

Ми  разом  із  нашими  читачами  щиро  вітаємо  Івана  Малковича  і  зичимо  йому  великого  натхнення, багато  років  творчої  наснаги та  довголіття. А  ще  з нетерпінням  чекаємо  нових  книг!!!

            Сторінками   книги

НАПУЧУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

Хай  це,  можливо,  і  не  найсуттєвіше, 

але  ти,  дитино, 

покликана  захищати  своїми  долоньками 

крихітну  свічечку  букви  "ї", 

а  також, 

витягнувшись  на  пальчиках, 

оберігати  місячний  серпик 

букви  "є", 

що  зрізаний  з  неба 

разом  із  ниточкою. 

Бо  кажуть,  дитино, 

що  мова  наша  -  солов'їна. 

Бо  кажуть,  дитино, 

що  мова  наша  -  солов'їна. 

Правильно  кажуть. 

Але  затям  собі, 

що  колись 

можуть  настати  і  такі  часи, 

коли  нашої  мови 

не  буде  пам'ятати 

навіть  найменший  соловейко.

...найменший  соловейко.

Тому  не  можна  покладатися 

тільки  на  солов'їв,  дитино. 

Тому  не  можна  покладатися 

тільки  на  солов'їв,  дитино. 

...Тому  не  можна  покладатися 

тільки      на  солов'їв,  дитино.

  

СИНОВІ

Давно  залишив  я  удома 

те  дерево,  з-за  котрого  мені 

сходило  сонце.  Може,  ти  захочеш 

поїхати  туди.  З  кімнатки  у  вікні 

його  там  добре  видно.  Може,  схочеш 

прийти  до  нього,  як  перейде  втома. 

Ні,  сонця  там  нема.  Довкола  —  деревії; 

а  в  дереві  тім  тихім  —  плюскотять, 

переливаються,  говорять  мудрі  змії; 

в  якій  гілляці?  —  хай  оповістять, 

де  білу  гадину  знайти?  —  бо  скільки  ж  в  цьому  світі 

нам  в  радісній  ганьбі  ще  можна  животіти...  

Із  янголом  на  плечі

Краєм  світу,  уночі, 

При  Господній  при  свічі 

Хтось  бреде  собі  самотньо 

Із  янголом  на  плечі. 

Йде  в  ніде,  в  невороття, 

Йде  лелійно,  як  дитя, 

І  жене  його  у  спину 

Сірий  маятник  життя,  – 

Щоб  не  вештав  уночі 

При  Господній  при  свічі, 

Щоб  по  світі  не  тинявся 

Із  янголом  на  плечі. 

Віє  вітер  вировий, 

Виє  Ірод  моровий, 

Маятник  все  дужче  буха, 

Стогне  янгол  ледь  живий... 

А  він  йде  і  йде,  хоча 

Вже  й  не  дихає  свіча, 

Лиш  вуста  дрижать  гарячі: 

"Янголе,  не  впадь  з  плеча."