Намалюю словом, красу твою, річко...
Г оринь – горе…Горинь – горить… Горинь для
нас, це водночас
горе і радість, поезія душі і пісня
серця. Звичайно, не
кожній річці судилася
пісенна доля, не
кожну річку оспівували
в піснях, звеличували у
віршах та оплакували
в легендах. А от нашій
Горині нема чого
жалітися на пісенну
долю. Одна з
найдавніших пісень, у
якій вона оспівується
записана фольклористом Коробкою
М. І.. Вона була опублікована
в журналі
« Живая старина» в 1902
році.
Ой
славен жених по
мєсту ходив,
По
мєсту ходив, з
конем говорив:
« Ой
коню, коню, запродам тебе,
Запродам
тебе за бочку
меду,
За
бочку меду, за другу
вина…»
« Славний
женише, не продай
мене
Не
продай мене, спомни
теє
Як
ми втекали – нас наганяли,
Нас
наганяли турки – татари
Ой, а я
скочив – Горинь перескочив
Горинь
перескочив, седла не
вмочив…»
В селі
Вовкодави Гощанського району
у 70 – х роках
було записано веснянку
« Ой
за Горинню» та
пісню « Ой вийду
я, вийду»
Ой, мій милий іде
Горинню – водою
Горинню водою
З
милою другою.
Нині відомо,
що слова і
мелодія пісні ! « Там
де Горинь розіслався»
належить українському поету
та композитору середини
19 століття Діонісію
Бонковському.
Там,
де Горинь розіслався,
Там
я був щасливий
Там
край гарний, там
край милий,
Там
перший раз кохався,
Там
дівчину я побачив
Навіки волю втратив…
Горинь
вперше в художній
літературі оспівав у
своїй латино мовній поемі
« Про Острозьку війну»
польсько – український поет Симон
Пекалід, який жив
і працював при
дворі князя Костянтина – Василя Острозького
в Острозі.
Тут
річка Горинь луги чарівним
німфам зрошує щедро
Й
широкополі лани, що
обабіч води простягнулись…
Солодко тут
шумлять Горині води
чарівним відлунням,
Риба виблискує,
наче кришталь, у
дзеркальній водичці.
Авенір
Коломієць, чиє дитинство
та юнацькі роки
промайнули у селах
Городець і Бережниця
над Горинню. У
вірші « О краю
мій», надрукованому на
сторінках часопису « Волинь»
1942 року, так
висловлював свій біль:
О
краю мій, убоге Погориння,
Поля
моїх дідів, сіножаті, піски,
На
вирубах струхлявілі пеньки –
Колишніх диких
пущ конаюче подзвіння!
О краю
мій , з Горинню
по коліна,
О ви,
мої вязи і
клекоти лелек!
О спутаний
жалем ти вздовж
і впоперек
На ребрах
піль твоїх жар
виписав « руїна».
Професор
кафедри музичного фольклору
інституту мистецтв Рівненського
державного гуманітарного університету,
автор понад 65
книг та збірок
нарисів, віршів Богдан Йосипович
Столярчук в своїх
віршах оспівує незрівнянну
красу Горині. Його вірші
покладені на музику
і виконуються як
пісні, найбільш поширена «
Балада про ц уманський ліс»
В
уманських лісах спокійно
навкруги,
Тільки десь
Горинь плюскоче в
береги
Над землянками
роса дзвенить в
траві
Сосни,
ніби вдови сивіють
у журбі.
* * *
І сюди
приходять внуки і
сини,
Стільки літ
не знаємо страхіть
війни.
Тільки лиш Горинь хлюпоче
в береги,
В уманському
лісі тиша навкруги.
По своєму тепло
і ніжно оспівує
в своїх творах поліську
природу Петро Велесик.
Його поезія – прояв великої
синівської любові до рідного
краю, до його
безмежних полів, дрімучих лісів
та плинних річок.
* * *
…тут – все моє
в поліськім
зелен – краї
моя Горинь –
до
капельки
до дна
ліси
що небо
на плечах тримають,
густих туманів
срібна пелена.
Із
нашим краєм пов’язана
і доля відомої
української письменниці Галини
Гордасевич. Вона була закохана
в поліський край,
в чудову і
тиху річку Горинь.
Цю любов вона
пронесла через усе
своє життя. В
своїй автобіографічній книзі
« З сімейного альбому»
вона пише:
« … Бо
кажуть, що найкраща
на світі річка
з прекрасним іменем
Горинь вже зникла. Там
де дно було
піщане, вода чиста,
береги зелені, над
водою схилялися верби
, а вже
просто в воді
росли квіти, білі
з коричневими тичинками,
я й досі
не знаю, як їх
звати, але мені
зараз плакати хочеться
від ніжності, коли я їх згадую. Так
от, кажуть, тієї Горині
вже нема. Спочатку постарались
нащі славні меліоратори: спрямили, осушили,
перетворили чисту повноводну
річку в заболочену
канаву, де лише
жаби та комарі
водяться. А потім доклали
свого ще більш
славні будівники атомних
електростанцій…»
Возвеличує своїм
пером красу рідного
краю письменник - краєзнавець,
поет – пісняр Григорій Сербін.. Дуже
багато його віршів
покладені на музику. « Край над
Горинню», - найбільш популярна
пісня:
Де
сиві фортеці, мов
велетні дужі,
Віддавна
стоять над дзвінкою
Горинню,
Розкинувся край
незборимий і мужній
Живе
добра, мудра поліська
родина.
Приспів
Край
над Горинню – зелене полісся,
Древні
ліси і квітучі
поля.
Край
над Горинню – легенда і
пісня,
Славна
своїми синами земля.
Зрісши
на берегах прекрасної
Горині, оспівує в
своїх віршах цю
диво – річку і Іван
Степанович Катрук, уродженець
села Нетреба Володимирецького району. В
його віршах річка
постає настільки величавою
і сильною, що
так і хочеться
хоч на мить
полинути у ці
прекрасні поліські краї.
Горинь
моя блакитними очима
У
небо задивилась голубе.
Моя
ласкаво видна, тихоплинна,
Я
все життя любитиму
тебе.
Я
виростав із вербами
стрункими
Я
бігав по цих
білих берегах.
А
вечорами місячно – п’янкими
Співати
солов'ям допомагав.
І
кидавсь я у
воду пінно чисту
Після
натруджених липневих днин,
І
пахли хвилі сонцем
і любистком,
І
я здоровя набирався
в них.
Ходжу
тепер сюди я
часто – часто,
Вбираю
серцем пісню яворин.
Своє
людське, велике, ніжне щастя
З
тобою хочу поділить, Горинь.
* * *
Вітер
клени клонить молоді.
У
пітьмі Горинь шумить, клекоче,
Мов
повідать тайну мені
хоче,-
Я
стою при збуреній
воді.
Вітер
верб вітрила напина,
І
мені його знайомий
клопіт.
В
темні хвилі клонить
гілля, клонить,
І
не затиха, не
засина.
* * *
Ходив до
річки. Там вже скресла
крига
Бурхливі води
сповнили Горинь.
А небо
розгорнулось, наче книга,
З якої
теплі дихають вітри.
Сміється сонце, мовби
дитинчатко,
Що після
сну поглянуло на світ.
Блакитні верби
стали, як дівчата,
І в
хвилях сонний вид
купають свій.
Горинь від перших поселенців на її берегах і до сучасних завжди була і залишається годівницею, трудівницею, захисницею. Вона стала вічно живою історією і невід’ємною частиною чудового, здавна заселеного краю, хоча про довколишні землі в літописах почали згадувати лише з XI століття нової ери.
