ПРАПОР

                            Синій, як море, як день, золотий —

                            З неба і сонця наш прапор ясний

                            Рідний наш прапор високо несім!

                           Хай він, уславлений, квітне усім!

                           Гляньте, на ньому волошки цвітуть,

                          Гляньте, жита в ньому золото ллють.

                          З жита й волошок наш прапор ясний.

                         З неба і сонця, як день весняний

                         О. Олесь

 

 

    Використання жовтого та блакитного кольорів  на прапорах України-Русі   іде від прийняття християнства. З  часом  ці два кольори набули   значення державних.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої   форми, як тепер, здійснила   Головна   Руська   Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Цікава   версія  щодо походження синіх і жовтих кольорів   озвучена   істориком   і мовознавцем   зі Львова Б. Якимовичем. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

 

 

 

ПРАПОР

Прапор — це державний символ

Він є в кожної держави;
Це для всіх — ознака сили,
Це для всіх — ознака слави.

 Синьо-жовтий прапор маєм:

Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.

 Прапор свій здіймаєм гордо,

Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським, в Україні.

Н. Поклад

 

 

НАШ ПРАПОР

Небеса блакитні

Сяють з глибини,
А пшеничні й житні
Мерехтять лани.

 Образ цей не зблідне,

Хоч минуть жнива.
Це знамено рідне –
Злото й синява.

 Прапор наш, як літо,

В сонці майорить.
По долині – жито,
По горі – блакить.

 Прапор наш – не битва,

Не рушничний дріб:
По горі молитва,
По долині – хліб.

Д. Павличко

 

 

 

 

 

«Наш прапор»

 Крилатий вітер розвиває стяг –

Блакить із золотом на нім переплелися,

Наш прапор майорить неначе  птах:

Народ не вмер й нікому не скорився!

 Ми пишемо історію землі,

Своєї незалежної країни,

Ми  – громадяни, хай і ще й малі.

Держава наша – вільна Україна.

 З часів далеких відгомін іде

Про прадідів відвагу, мужність, славу.

Наш прапор житнім золотом цвіте;

Він – символ незалежної держави.

 Знамення сяє сонцем золотим,

Небесною виблискує блакиттю…

З ним здобували все, що є святим;

І нас із ним нікому не скорити!

Світлана Коробова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   


                       Перший Спас медовий -                                      будьте всі здорові! 

Щедрі серпневі дні… Духмяно пахнуть  яблука,жовто - червоними боками виграють на сонці достиглі груші, гілки яблунь згинаються все нижче та нижче під вагою дозрілих плодів.  Пахощі  розлітаються  навкруги  притягаючи  безліч  різноманітних  комах…  А  мухи  такі  кусючі  та  набридливі ! Недарма  в  народі  говорять:  « Кусючий,  як  муха  в  спасівку»

 А вже   як  веселково   виграє серпень на клумбах!  Дивовижний, різнобарвний  килим   розливає  навкруг   море  пахощів… Яке  дивовижне, неповторне,  казкове    творіння  природи!!   

Саме в цей благодатний час -14 серпня православні християни святкують одне з найпоетичніших і найшанованіших свят- Маковія або медовий Спас чи Спас на воді. Це свято вважається полуднем, тобто останнім відрізком літнього часу, в народі про нього говорять так: “Прийшов Святий Спас - готуй рукавиці про запас.”

14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковія, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблейська оповідка про сім святих мучеників — братів Маковеїв та їхню матір Соломію. Всі вони з її благословення загинули за свою віру.

Сьогодні свято Маковею

Або медовий, перший Спас

Брати із ненькою своєю

У свій земний останній час

Приймали муки та образи,

Але від віри не зреклись,

Сміялись в очі кату рАзом

А цар від того аж бісивсь.

АвІм, АнтОнін, ГУрій, Адім,

МаркЕл, ЄвсЕвон, ЄлізАр -

Всіх їх благословила мати,

Бо смерть за віру – Божий дар.

Пройшли рокИ – пішли всі в Лету

І цар сірійський, і той час

Лиш Макавеїв не забути –

Іх подвиг надихає нас.

Серж

Така героїчна святописна історія була духовно близькою для українських неньок, сини яких  вмирали на бранному полі за волю й національну незалежність.

Звідси    і та особлива пошана до свята, яке у давніші, дохристиянські часи приурочувалося до освячення квітів, городини та криниць. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давню традицію — у цей день дівчата та підлітки ще до сходу сонця йшли до церкви, щоб посвятити квіти та мак.

Певна дещиця з дайбозьких   вірувань збереглася і в християнізованих обрядах, зокрема освячення джерел. Пригадаймо Шевченкове:

На те літо

Криницю святили

На самого Маковія,

І дуб посадили.

Напередодні свята виготовляли «маковійську квітку» переважно з городніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різнобарвним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м'яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля тощо.

У такому букеті   кожне   різнотрав’я  мало свій символ:

·        рута-м'ята мала оберігати від усякої напасті і додавати здоров'я,

·        ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода і щирість,

·        кудрявці — аби у хлопців в'юнились кучері й любили їх дівчата,

·        маточник освячував плодовитість бджіл,

·          сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

До кожної рослинки господиня зверталася з поетичними примовками. Особливо колоритними вони були для льону:

·        «Рости вище по коліна, щоб нікого з нас голова не боліла;

·        білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило;

·        білися міцно в широці, щоб старостам перев'язала плечі»,

·        та конопель: «Щоб рушники весільні, скатерки настільні, сорочки святочні натільні та штани-холоші чоловічі пригожі, полотна білі-гожі...».

Лелека – один з ранніх птахів, що з цього часу  готовий   відлітати, бо вже, як казали, "Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло…”

 Я  обереги гарні знаю —

За образами в нас вони лежать.

На Маковія я букет збираю —

Яскраві квіти аж палахкотять.

В букетах тих полин є і колосся,

І васильки, мак, пижма, звіробій.

Щоб затишно в хатах усім жилося,

Тому і оберіг у нас такий.

Бо мак — «нечисту силу» не пускає,

Від звіробою — звір домівку обмине.

Цілющу силу кожне зілля має

І від хвороби дуже помічне.

А з давніх пір в хатах по Україні

Висів вінок з цибулі й часнику.

Традиція така живе у нас й донині,

Бо має силу неабияку.

Той оберіг, традиції і звички,

Усе притягує до рідної землі.

Калина рідна, верби біля річки

Й тополі в полі в присмерковій млі...

Свято – це завжди радість, але Маковія вважається першим осіннім святом, отож разом з радістю є в ньому й присмак журби. Ми прощаємось з теплим  літом, з дивосвітом  квітів,   та  піснею  солов’я .. . Пливе серпень до затоки вересня й веде за собою журавлині і лелечі ключі.

З  поетичного  рядка

Дивись, дитино, чорнобривців цвіт.

Його переплету в букетик з маками.

Ось деревій. Їм лікуватись слід,

Коли у тебе пальчики подряпані.

Оце полин. Пахучий та гіркий.

Тобі ще рано знати стан полинний.

А ще він лікувальний. І такий –

Як справжній символ неньки-України.

Стійкий. Незламний. Жовто-золотий.

На синім небі так яскраво квітне!

Солодкий дух у нього та гіркий.

Чужим – табу, а до своїх привітний.

Васильки… Чуєш, дому аромат?

А ось і миколайчики блакитні.

І колоски. Біжи, дитино, в сад,

Я бачила, що айстра там розквітла!

І кетяг горобини ось, дивись -

Родину укріпляє, думи-мрії.

Ну, що, моя хороша, посміхнись!

Ходімо! Нині – свято Маковія

І. Лівобережна

Я робить коржів не вмію,

Та бабуся - вміє все,

Їх спече на Маковія

Й нам додому принесе!

Потім мак заллє окропом -

Я не буду заважать! -

І в макітерці глибокій

Разом з цукром розміша...

І в полив'яну тарілку

Наламає нам коржів,

Маку з цукром дасть хоч скільки -

Лиш би шулики я їв!

В серпні здійснюється мрія

В день веселий і легкий -

В світле свято Маковія

Їм я тільки шулики!

Н. Супруненко

Медовий Спас. Медовий Спас -

Це запах дідової хати.

В макітрі мак чекає нас,

Коржі виймає з печі мати...

Вже добігає жнив кінець -

Віддасть останнє щедра нива,

А в стрісі спритний горобець

Гніздо лаштує. Скоро злива

Предвісником осінніх днів

Зненацька виникне з нічого...

Так непомітно час злетів,

А в серці ще той Спас Медовий.

Олекса Бригас

Другий Спас, або Яблучний, припадає на 19 серпня. Третій Спас найчастіше називають Післяуспінням або Хлібним Спасом і пов’язують його у народі із закінченням літа – свято припадає на 29 серпня. 

                  Миру,  спокою  і  Божої  благодаті !

  

Рослини  символи  у  нашому  квітнику : Соняшник

Соняшник — символ сонячної енергії, життя, здоров'я та процвітання.

В геральдиці соняшник символізує родючість, єдність, сонячне світло та квітучість.

 Соняшник   родом із Північної Америки. До Європи “квітка сонця”, як називають її мексиканці, потрапила на початку 17-го століття.

Спершу соняшник був декоративною рослиною і тільки через 100 років відкрили його цінність як сільськогосподарської культури.

В Україні квітка з далекого континенту прижилася дуже швидко. Родючі степові ґрунти, вдосталь сонця - умови ті, що треба.

 На грецькій мові соняшник звучить «геліант», походить від слів «Геліос» -Сонце, «Антосьові» - квітка.

Соняшник - шанована в народі квітка. По-народному повір'ю соняшник має захисні властивості. Його прийнято саджати на вулиці біля будинку.

Сонях клали під подушку, якщо хотіли побачити віщий сон і дізнатися відповідь на це питання. Традиція вірити в добру силу цієї квітки збереглася і по наші дні. Посадіть біля будинку цю дивовижну квітку, прикрасьте стіни зображенням і відчуття радості життя буде з Вами поруч завжди!

Першими отримувати масло з насіння соняшнику стали англійці, його використовували в ткацької промисловості.

Коли вирощування соняшників прийняло сільськогосподарський характер, насіння соняшнику знову завезли до Америки, де після винищення племен індіанців всі соняшники перевелися

Цікаві факти про Соняшник:

 Насіння соняшнику містять багато кальцію, 18-20% протеїнів від денної норми людини.

Олія соняшника(рослинна) - найбільш поширена і дешева в світі.

 Соняшник служить людині орієнтиром на місцевості. Бо навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту.

Квітка соняшника - це тисяча маленьких квіточок, які потім перетворяться в тисячу насіння.

Соняшник- це саме медоносна рослина. Один гектар соняшнику «дає» 50 кг меду.

 Сіяти соняшники треба по-особливому: або до схід Сонця, або після його Заходу-тоді і врожай буде багатшим, і птахи не так клюватимуть.

 Соняшник як натхнення для художників:

 Краща  картина Вінсента ван Гога - це соняшники, які він малював на півдні Франції, в Арле Клод Моне створив свій чудовий повітряний натюрморт з соняшниками. Герхард Глік, Гоген, Шиле, Нодье - всі вони з любов'ю малювали на полотнах соняшники. І в наш час соняшник залишається «сонечком» мистецтва та фотографії.

                                        Соняшник життя (1963), Марія Приймаченко:

Вінсент ван Гог, «Соняшники» 93×73 см 1888 р.,

  

В  поетичному  рядку

На городі соняшник

Соняшно зацвів-

Розпрямив голівоньку,

Рученьки розвів.

Милувався сонечком,

Дощик зустрічав

І смачним насіннячком

Діток пригощав.

Посміхайся ж друже наш

Нам через віконечко,

Мила наша квіточка-

Друге наше сонечко.

Р. Василькевич

          *   *   *

 Осінь у соняшниках 

 Соняшники край дороги

Тепле літечко вітали,

Ввись до сонця золотого

Жовті личка повертали.

 В тихім вітрі колихались,

Рахували дні пригожі,

Ніжно сонцю усміхались

Квіти, так на сонце схожі.

 Сонце сяяло велично,

Духмяніли п‘янко трави,

І здавалося, що вічно

Будуть літні дні ласкаві.

 Та прогнала осінь літо,

Рвались в бій вітрів навали,

Квітам сонячним сердито

Пелюстки всі обірвали.

 А вони сумної днини

Вниз голівки нахиляли,

Від негоди насінини

В теплих кошиках ховали.

 Буре листя шелестіло,

В дощ згадавши сонця ласку,

Насінинкам шепотіло

Променисту літню казку.

 Тетяна Чорновіл 

                     *   *   *

Соняшники батьківської ниви

Рідна земле, мати всіх чудес,

Ти велична, щедра, неповторна.

Благодать приймаєш із небес,

Підставляєш сонцю своє лоно.

Скільки б не родила ти плодів,

Не раділа б синові чи донці –

Соняшник – то справді диво з див,

Квітка, зачарована на сонце.

 Соняшники батьківської ниви –

Посмішка праматері-землі.

Стиглим літом пахнуть після зливи,

Золотом бринять, немов шаблі.

 І яким би нам не випав шлях,

І куди б нас доля не водила,

А душа летить в степи, мов птах,

Кличе в рідний край могутня сила.

 Соняшників поле на зорі

Зустрічає золотим розмаєм.

Земле, ти прекрасна в цій порі,

На найкращих струнах серця граєш.

Ольга Будугай

                             *   *  *

Дрімає дім старий. Кругом гаряче літо
Стоїть, як озеро в блакитних берегах.
Під призьбою лежить замислений собака
І вухом одганяє мух надокучних.

А мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють.
Мені здається: час уже не йде,
Спинився і завмер. І вже на вічні віки
Розлігся на землі зелений літній день.

І завше так тремтітиме у небі
Самотній шуляк, і в тіні дерев
Бродитимуть півсонні кури. Вічність
Прийшла й поклала руку на чоло.

МАКСИМ РИЛЬСКИЙ

*   *   *

Соняхи юності

Пригадую, край поля шлях старечий.

Ми заблукали в соняхах з тобою.

У пелюстках від нас ховався вечір,

І розчинявсь дрібненькою росою.

Машини по дорозі гуркотіли,

Сполохано примружуючи фари.

Ми в соняхах залишитись хотіли,

Обгорнуті в любові дивні чари.

 Під'їхав вже автобус до зупинки.

Схилився соняха сумний віночок.

Просив мене: "Зажди хоч пів хвилинки!"

Шкода, що в юність не купить квиточок...

Мазур Наталя

 

Загадки про соняшник

 На городі в нас росте

 Сонце ясне, золоте,

Жовте око, жовті вії,

Та чомусь воно не гріє.

 (Соняшник)

          *  *  *

 Вранці умивається

Срібною росою.

До сонця повертається

 Своєю головою.

 (Соняшник)

 *  *  *

Золоте решето хатинок повне. (Соняшник)

 *  *  *

Сімсот соколят

 На одній подушці сплять.

 (Соняшник)

 *  *  *

Поверталося до сонця

 Золоте донце.

 (Соняшник)

 *  *  *

Парубійко я вродливий,

Дуже гарний, нешкідливий,

Квіт до сонця повертаю,

За те назву собі маю.

І олію з мене б’ють,

І макуху дістають,

І ввеселий свята час

Дам щось кожному із вас.

 (Соняшник)

 *  *  *

У городі, на доріжці,

Під моїм віконцем,

ацвіло сьогодні сонце

На тоненькій ніжці. (Соняшник).

 *  *  *

 Квітка ця на сонце схожа,

На олію вона гожа,

Жовті пелюсточки має,

Їх до сонця повертає.

 

                Я  соняхи до серця пригорну...
               В них стільки літа й неба голубіні!
               Зачепить вітер зболену струну,
              Сповільнять хід мірильники настінні.

 

 

                                                                   І.. Кохан