Авені́р Кале́никович Коломи́єць

                 ( 110  років  від  дня  народження)

 

Авені́р Кале́никович Коломи́єць (*19 лютого 1905, Городець, Рівненщина — †22 липня 1946, Зальцбург, Австрія) — український театральний режисер, журналіст, поет і прозаїк, укладач підручників із мови та літератури, редактор і видавець; художник та виготовлювач бандур.

Псевдоніми: Марко Крилатий, Лесь Барс, Осип Сизий, Андрій Чорногуз

    Закінчив Клеванське духовне училище, потім Волинську духовну семінарію (1920–1926). Друкуватися почав з 1928 р. у «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова. Був одним з творців що в 1929 році у Варшаві створили літературну громаду «Танк». Вчителював у селах Малі Сади й Ситне Дубенського повіту.

    Навчався на теологічному і філологічному факультетах Варшавського університету. Недовго співробітничав із прокомуністичною пресою («Нові шляхи»), переїхав до Варшави, вступив на режисерське відділення Варшавського інституту театрального мистецтва (провчився 3 роки).

    Із 1939-го працював педагогом та режисером Будинку піонерів у Дубні. В Дубно заснував і очолював українське видавництво «Лад» та відкрив Волинський музичний інститут імені Леонтовича що діяли під час німецької окупації. Був причетний до створення газети «Волинь».

     У роки Другої світової війни вчителював, працював у газеті «Волинь». Був заарештований фашистами як заручник. У 1944 р. був вивезений до Німеччини, перебував у таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині й Австрії. Почав редагувати журнал «Керма» (Зальцбург). Помер 22 липня 1946 р. у Зальцбурзі (Австрія). Писав українською і польською мовами.

   У 2005 році з нагоди 100-річчя Авеніра Коломийця майже чотирикілометрову центральну вулицю Городця перейменували – із Жовтневої на вулицю Авеніра Коломийця. Тут встановили його меморіальну дошку, започаткували Алею письменників, щороку проводять літературне свято «Городецький автограф».

Тим часом Віктор Мазаний знайшов в Австралії двох синів Авеніра Коломийця. Один із них  адвокат, інший – священик. «Хочеться, щоб його сини пройшлися вулицею, названою на честь їхнього батька», – сказав Віктор Степанович.

 

 

 

Коштами Володимирецького району та канадійського українця, професора Ярса Балана в  2010  році  видана  книга   Авеніра  Коломийця  «Жити так, щоб не згасала жадоба краси».

 

 

 

 

 

 

 

„Кохай рідну хату, той рідний поріг,

                                             Маленьку свою батьківщину, -

                                              Щоб потім, дорослим, любити ти міг

                                              Народ свій, свою Україну!”

                                                                                Авенір Коломієць

ПОЛІСЬКА ПЕРВІСНІСТЬ

 Поліська первісність! Латаття й чорногузи!

Сосновихмогилокхрещато-журнийшепіт.

Перуна гніву слід в дубовому розщепі,

І лірник під вікном, як скон старої музи.

А муза десь нова, безквітна, незелена,

Рокоче хвилями і в сонці, і в імлі:

Казки й накази шле заслуханій землі,

Торкаючи струну бездушної антени.

 А первісність мовчить — невинна, мов до шлюбу,

Чекає і тремтить і пострах, і жага...

І руки злучені окутує пурга...

Секрет: чи консонанс, чи трапив хтось у згубу?

 А що, коли той шлюб, і первісність, і поступ

Освятять згодою на довгі ще віки?

Сьогодні ще разом: антена й ластівки,—

Бодай же гвинт і дріт був другом вилохвостих!

 Над всім у хвилебіг хай лине спів слов’янський!

Безсмертні тони згрів баранячий кожух;

В мені вони живуть: і Вітмана міщух,

 впертий, забобонний — бортник древлянський

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗА ЩО ЛЮБЛЮ ВКРАЇНУ?

 Не за красу твоїх степів.

Люблю тебе, Вкраїно;

Не тому серцем к Тобі лину,

Що чари сія тужний спів

Твоїх дочок, Твоїх синів.

Не в бандурних струн тремтінні

Не в блакитних небесах, -

В гіркій долі і сльозах,

В безконечному терпінні -

Безконешная краса.

Хоч лихо гнобить без жалю.

Чарівна ти в недолі.

За муки, смуток, болі,

За сльози ті тебе люблю,

що лихо чавить без жалю.

19.07.1927р.

А. Коломієць