Популярні публікації

четвер, 12 лютого 2015 р.

 
 
 
                                     Авені́р Кале́никович Коломи́єць
                 ( 110  років  від  дня  народження)
 
Авені́р Кале́никович Коломи́єць (*19 лютого 1905, Городець, Рівненщина — †22 липня 1946, Зальцбург, Австрія) — український театральний режисер, журналіст, поет і прозаїк, укладач підручників із мови та літератури, редактор і видавець; художник та виготовлювач бандур.
Псевдоніми: Марко Крилатий, Лесь Барс, Осип Сизий, Андрій Чорногуз
    Закінчив Клеванське духовне училище, потім Волинську духовну семінарію (1920–1926). Друкуватися почав з 1928 р. у «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова. Був одним з творців що в 1929 році у Варшаві створили літературну громаду «Танк». Вчителював у селах Малі Сади й Ситне Дубенського повіту.
    Навчався на теологічному і філологічному факультетах Варшавського університету. Недовго співробітничав із прокомуністичною пресою («Нові шляхи»), переїхав до Варшави, вступив на режисерське відділення Варшавського інституту театрального мистецтва (провчився 3 роки).
    Із 1939-го працював педагогом та режисером Будинку піонерів у Дубні. В Дубно заснував і очолював українське видавництво «Лад» та відкрив Волинський музичний інститут імені Леонтовича що діяли під час німецької окупації. Був причетний до створення газети «Волинь».
     У роки Другої світової війни вчителював, працював у газеті «Волинь». Був заарештований фашистами як заручник. У 1944 р. був вивезений до Німеччини, перебував у таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині й Австрії. Почав редагувати журнал «Керма» (Зальцбург). Помер 22 липня 1946 р. у Зальцбурзі (Австрія). Писав українською і польською мовами.
   У 2005 році з нагоди 100-річчя Авеніра Коломийця майже чотирикілометрову центральну вулицю Городця перейменували – із Жовтневої на вулицю Авеніра Коломийця. Тут встановили його меморіальну дошку, започаткували Алею письменників, щороку проводять літературне свято «Городецький автограф».
Тим часом Віктор Мазаний знайшов в Австралії двох синів Авеніра Коломийця. Один із них  адвокат, інший – священик. «Хочеться, щоб його сини пройшлися вулицею, названою на честь їхнього батька», – сказав Віктор Степанович.
 
 
 
Коштами Володимирецького району та канадійського українця, професора Ярса Балана в  2010  році  видана  книга   Авеніра  Коломийця  «Жити так, щоб не згасала жадоба краси».
 
 
 
 
 
 
 
„Кохай рідну хату, той рідний поріг,
                                             Маленьку свою батьківщину, -
                                              Щоб потім, дорослим, любити ти міг
                                              Народ свій, свою Україну!”
                                                                                Авенір Коломієць
ПОЛІСЬКА ПЕРВІСНІСТЬ
 Поліська первісність! Латаття й чорногузи!
Сосновихмогилокхрещато-журнийшепіт.
Перуна гніву слід в дубовому розщепі,
І лірник під вікном, як скон старої музи.
А муза десь нова, безквітна, незелена,
Рокоче хвилями і в сонці, і в імлі:
Казки й накази шле заслуханій землі,
Торкаючи струну бездушної антени.
 А первісність мовчить — невинна, мов до шлюбу,
Чекає і тремтить і пострах, і жага...
І руки злучені окутує пурга...
Секрет: чи консонанс, чи трапив хтось у згубу?
 А що, коли той шлюб, і первісність, і поступ
Освятять згодою на довгі ще віки?
Сьогодні ще разом: антена й ластівки,—
Бодай же гвинт і дріт був другом вилохвостих!
 Над всім у хвилебіг хай лине спів слов’янський!
Безсмертні тони згрів баранячий кожух;
В мені вони живуть: і Вітмана міщух,
 впертий, забобонний — бортник древлянський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ЗА ЩО ЛЮБЛЮ ВКРАЇНУ?
 Не за красу твоїх степів.
Люблю тебе, Вкраїно;
Не тому серцем к Тобі лину,
Що чари сія тужний спів
Твоїх дочок, Твоїх синів.
Не в бандурних струн тремтінні
Не в блакитних небесах, -
В гіркій долі і сльозах,
В безконечному терпінні -
Безконешная краса.
Хоч лихо гнобить без жалю.
Чарівна ти в недолі.
За муки, смуток, болі,
За сльози ті тебе люблю,
що лихо чавить без жалю.
19.07.1927р.
А. Коломієць