У  День  Валентина  світлішають  люди.

яка  ж  бо  це  дивна  краса!

І  чується  сміх, і  вітання  усюди

І  віра  в  серцях  воскреса .

 У  те,  що  кохання – душі  таємниця,

І  досі  живе  між  людей.

Сліпучо – яскраве, неначе  жар – птиця,

У  темряві  довгих  ночей

 То  біль  коло  серця, незгоєна  рана,

То  смуток  на  кінчиках  вуст.

А  може  солодка. Грайлива  омана

Чи  слова  п’янкий  златоуст?

 А  може  солодкі,  медові  цілунки,

Обійми  жагучі  й  палкі,

Чи  може,  надії  щасливі  дарунки

У  дотику  ніжнім  руки.?

 Л. Сай

 

 

ЛЮБОВ

 Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.

 Бринять живою радістю ліси,

Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.

 Мені здається,— може,— я не знаю,

Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.

 І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

 04.12.1956

 В. С.имоненко